Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.1. Поняття та умови укладення шлюбу в праві зарубіжних країн

10.1. Поняття та умови укладення шлюбу в праві зарубіжних країн

         Шлюб розглядається зарубіжною доктриною насамперед як договір між чоловіком і жінкою, що укладається у встановленому законом порядку, підкоряється певним вимогам дійсності, має на меті об’єднання чоловіка та дружини в одну сім’ю для спільного життя та взаємного надання підтримки й допомоги.

         Існують й інші концепції шлюбу (шлюб-статус, шлюб-парт­нерство[1]), які оспорюють договірну природу шлюбних відносин. Вони передбачають, що шлюб не може вважатися договором, оскільки, по-перше, у сторін виникають лише передбачені законом права та обов’язки, які не можуть змінюватися за бажанням сторін, тому, що регулюються, переважно, імперативними нормами; по-друге, не допускається представництво ні під час укладення шлюбу, ні в процесі виконання прав та обов’яз­ків, які ґрунтуються на особистих немайнових відносинах; по-третє, шлюбні відносини є безстроковими, безумовними, мають абсолютну силу, а договір передбачає встановлення прав та обов’язків на певний період часу, до настання певної події чи досягнення певної мети.

         Умовами дійсності шлюбу в праві зарубіжних країн є дві групи вимог: матеріально-правові та формальні[2]. До матеріально-правових належать: шлюбна дієздатність, відсутність іншого не припиненого офіційно шлюбу, згода осіб (наречених) на укладення шлюбу, відсутність родинних зв’язків між ними, відсутність певних видів захворювань, які за законом є перешкодою до укладення шлюбу, виконання встановлених законом обмежень для вдів і розлучених. До формальних умов належать: оприлюднення шлюбу шляхом публікації, одержання ліцензії чи здійснення заручин, встановлена законом церемонія (цивільна чи церковна), особиста присутність наречених, присутність свідків, реєстрація, видача свідоцтва про шлюб.

         Умовою укладення шлюбу в усіх країнах є досягнення шлюбного віку, який встановлено: у Німеччині: для жінок та чоловіків — 18 років; у Франції: для чоловіків — 18 років, для жінок — 15 років; в Англії: для чоловіків і жінок — 16 років. У США вікові вимоги в окремих штатах різні, у середньому вони становлять 16—18 років.

         Шлюбна дієздатність передбачає також розумову здатність особи, спроможність її усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. У країнах континентального права, а також в Англії не допускаються шлюби з особами, які не здатні розуміти сутність і наслідки шлюбу. Щодо США, то в юридичній літературі висловлюються різні, а часом й протилежні, погляди щодо оцінювання відповідних норм законодавства про шлюб і сім’ю. Одні автори вважають, що за змістом норм законодавства всіх штатів шлюби з душевнохворими особами не допускаються в жодному разі, відповідальним за це є опікун[3]; інші, навпаки, вважають, що відповідні норми законів окремих штатів США допускають такий шлюб, за умови, що опікун душевнохворого дасть згоду на це.[4] Шлюб із душевнохворим можливий, якщо він, незважаючи на захворювання, здатний висловити свою волю й усвідомити значення та характер укладення шлюбу як правового акту.

         Ще однією умовою шлюбу, яка в деяких країнах закріплена на законодавчому рівні, є приналежність осіб, які його укладають, до різної статі. Тобто, членами подружнього союзу повинні бути чоловік і жінка. Якщо наявна певна фізіологічна аномалія, питання щодо можливості укласти шлюб вирішують офіційні органи (суд, прокуратура) на основі медичного висновку. Шлюб між представниками однієї статі в даних країнах не допускається.

         Обов’язковим елементом і основним принципом шлюбу, без якого він не може бути укладеним, є взаємна згода осіб, які одру­жуються. Цей принцип знайшов своє відображення в нормах законодавства майже всіх країн. Найбільш чітко він закріплений
у ФЦК, відповідна норма якого (ст. 146) проголошує, що без згоди немає шлюбу. Згода на шлюб повинна бути виражена зовні: у заяві про реєстрацію шлюбу, висловлена в присутності свідків тощо. Якщо шлюб укладається неповнолітніми, то необхідна згода їхніх батьків чи інших законних представників.

         Законодавство про шлюб і сім’ю зарубіжних країн встановлює й перелік обставин, які є перешкодою для реєстрації шлюбу. Насамперед це наявність родинних зв’язків між нареченими. В усіх країнах встановлено заборону на шлюби між родичами прямої лінії родства та рідними братами й сестрами (повнорідні, що мають обох спільних батьків, і неповнорідні, які мають або спільного батька, або спільну матір). Обмеження щодо родичів по боковій лінії в різних країнах різні. У більшості країн континен­тального права, зокрема у Франції та ФРН, забороняються шлюби з родичами третього ступеня спорідненості включно (дядько та племінниця, тітка та племінник); в англо-американському праві, зокрема в Англії та США, — до четвертого ступеня родства включно (двоюрідні брати та сестри).

         В усіх країнах, що розглядаються, за винятком окремих штатів США, не допускаються шлюби між свояками прямої лінії, а за правом Франції — також і між свояками бокової лінії.

         Не завжди однаково регулюються законодавчими актами питання щодо реєстрації шлюбу між усиновителями та усиновленими, або з участю їх родичів. У більшості країн забороняються шлюби між усиновителями й усиновленими, між особами, що усиновлені одним усиновителем, а також між усиновленими та рідними дітьми усиновителя. Разом з тим, у деяких країнах такі шлюби можливі, однак вони автоматично припиняють відносини усиновлення та скасовують на майбутнє усі юридичні наслідки усиновлення (ФРН).    

         Не може бути укладено шлюб, якщо хоча б один з майбутнього подружжя перебуває в іншому офіційно зареєстрованому шлю­бі. Для того, щоб укласти новий шлюб, необхідно припинити попередній. Така вимога міститься в законах усіх країн, що свідчить про встановлення принципу моногамії (одношлюбності). Він є одним з фундаментальних принципів шлюбу в зазначених зарубіжних країнах.

         У деяких випадках перешкодою до шлюбу може стати певне захворювання, якщо воно створює небезпеку для здоров’я іншого з подружжя, навіть якщо воно не пов’язане з душевною хворобою.

         Країни романо-германської правової системи вводять певні заборони на випадки реєстрації повторного шлюбу: вдова чи розлучена жінка не мають право укладати шлюб протягом 300 днів (Франція), або 10 місяців (Німеччина) з моменту смерті чоловіка чи розірвання шлюбу.

         В усіх країнах встановлюються вимоги формального характеру, дотримання яких є обов’язковим для дійсності шлюбу. Однією з них є оприлюднення відомостей про намір зареєструвати шлюб шляхом їх публікації, вивішування повідомлення про це в церкві або муніципалітеті. З моменту оголошення такого повідом­лення будь-які особи, яким відомо про перешкоди для цього шлюбу, мають змогу повідомити про це офіційним органам. Публікація такого повідомлення застосовується в країнах континентального права (ФРН, Франція). У деяких з них також існує інститут заручин — публічного надання обіцянки укласти шлюб. Заручини зобов’язують сторони відшкодувати витрати, пов’язані з підготовкою до реєстрації шлюбу, у випадку відмови від його укладення однією із сторін. Однак вони не створюють обов’язку зареєструвати шлюб на підставі даної публічно обіцянки, оскільки одним з основних принципів шлюбу є добровільність і взаємна згода осіб. А тому будь-хто з наречених має право відмовитись від укладення шлюбу до його реєстрації.

         У країнах англо-американського права (Англія та США) процедуру оприлюднення може бути замінено видачею ліцензії — дозволу на шлюб, який видається церковними установами чи органами влади, що здійснюють реєстрацію шлюбів. Для того, щоб отримати такий дозвіл (ліцензію на шлюб), сторони повинні присягнути священнослужителю або посадовій особі державного органу в тому, що немає перешкод до укладення їхнього шлюбу, принаймні таких, що їм були б відомі.

         У кожній країні закріплюються вимоги щодо обов’язкової процедури реєстрації шлюбу. У німецькому та французькому праві встановлено єдину цивільну форму — реєстрацію шлюбу відповідними органами влади, посадовими особами (муніципалітет, мер міста, суддя). В Англії однакові юридичні наслідки зумовлює і цивільна, і церковна процедура укладення шлюбу. У США закони штатів допускають різні форми шлюбу: або тільки цивільну, або тільки церковну, або альтернативно — цивільну чи цер­ковну.

         Обов’язковою є особиста присутність чоловіка та жінки, які укладають шлюб, у момент його реєстрації. У Німеччині та Фран­ції за наявності поважних і надзвичайних обставин шлюб може бути зареєстровано за відсутності однієї із сторін з її письмової згоди або через представника, якщо інша сторона присутня особисто.

         Реєстрація шлюбу в усіх країнах здійснюється, як правило,
у вигляді урочистої церемонії, мета якої публічно повідомити та відзначити серйозність намірів сторін і наслідків, які виникають для них. Церемонія, окрім офіційних правил, обов’язково супроводжується національними традиціями та обрядами. У Німеччині, наприклад, доріжку, якою наречені виходять з церкви, встилають свіжими сосновими гілками з тим, щоб їх подружнє життя було вдалим, успішним, щоб був добробут і багатство. У Франції, коли подружжя виходить з церкви, їх осипають лавровим листям, а під час весільної вечері (обіду) подружжя повинно випити вино з одного весільного келиха з двома ручками, що символізує єдність подружнього союзу. Подібні ритуали склалися в кожній країні, вони не мають юридичного значення, однак дотримуються як символ, як передумова щасливого подружнього життя й майбутнього добробуту сім’ї.

Шлюби, укладені з порушенням вимог, що встановлені законом, є нікчемними або заперечними, тобто можуть бути оспорені в суді. Нікчемність шлюбу може спричинити, наприклад, нехтування перешкодами до реєстрації шлюбу. У деяких країнах такі наслідки може зумовити порушення правил реєстрації. Так, за правом ФРН, нікчемним є шлюб, під час реєстрації якого посадова особа порушила передбачену законом процедуру з’ясування та прилюдного висловлення нареченими згоди на шлюб. Недоліки волі осіб, які уклали шлюб, у більшості країн, є причиною віднос­ної недійсності шлюбу — можливості оспорювання його в суді. Порушення однієї й тієї ж умови може призводити до абсолютної недійсності шлюбу в одній країні та можливості його оспорювання — в іншій. Так, реєстрація шлюбу з особою, що не досягла шлюбного віку, призводить до його недійсності у ФРН, Франції та Англії, та є підставою для оспорювання його в суді за законами більшості штатів США. У США не може бути дійсним шлюб, якщо під час його укладення мали місце шахрайство, жарт, підробка документів чи якийсь інший прихований мотив, а також фіктивний шлюб. В останньому випадку можуть настати і більш складні наслідки — притягнення до кримінальної відповідальності: таких осіб осудять до сплати штрафу на значну суму або навіть до позбавлення волі.



[1] Див.: Гражданское и торговое право капиталистических государств... — С. 516—517.

[2] Див. Богатых Е. Гражданское и торговое право… — С. 275—277.

[3] Див.: там само… — С. 276.

[4] Див. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США... — С. 430; Гражданское и торговое право капиталистических государств... — С. 519.