10.1. Розвиток туризму в СРСР в 20-30-і рр. XX століття

У перші роки радянської влади туризм розвивався, зде­більшого, стихійно. Існувала низка організацій, які по-різному розуміли завдання туристичного руху. Велика увага радянсько­го уряду приділялась екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.

Однією з перших організацій, що займалася туризмом та екскурсіями, став створений у 1917 р. за ініціативою Н. К. Крупської позашкільний відділ Народного комісаріату просвіти (Наркомпросу), створений у 1917 р., а в 1918 р. з'яви­лося Бюро шкільних екскурсій Наркомпросу.

У 1918 р. Ленін підписав декрет «Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царя, та розробку проектів пам'ятників Російської соціалістичної революції». Цей декрет поклав поча­ток створенню об'єктів пролетарської ідейної символіки, які в подальшому стали об'єктами екскурсійних і туристичних маршрутів.

Декретом 1919 р. «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» більшовицький уряд проголосив націоналі­зацію курортів і передачу їх до рук трудящих та спрямував зусилля на організацію лікувального туризму та відтворення системи курортно-санаторного обслуговування.

В грудні 1920 р., одразу після встановлення влади більшо­виків у Криму, Ленін підписав декрет Ради Народних Комі­сарів «Про використання Криму для лікування трудящих», згідно якого всі великі дачі та особняки передавалися для ви­користання в якості санаторіїв і здравниць для робітників та селян.

В 1921 р. з цією ж метою підписано декрет «Про організацію будинків відпочинку».

Для покращання харчування, під відомство санаторіїв пе­редавались молочні ферми, виноградники, в тому числі і пала­цові в Лівадії та Масандрі.

Матеріальною базою для створення перших радянських здравниць стали націоналізовані приватні готелі, пансіона­ти, санаторії, маєтки знаті, дачі, монастирі.

У 1919 р. на території, яка контролювалася радянською вла­дою, функціонувало лише 5 курортів — Стара Руса, Липець, Сергієвські Мінеральні Води, Ельтон і Кашин, потім до них приєдна­лись курорти Чорноморського узбережжя Кавказу: Анапа, Сочі, Гагри, Сухумі, почалась відбудова курортів Боржомі, Абастумані, а також запрацювали курорти Забайкалля та Далекого Сходу.

У 1921 р. здравниці Криму могли вже приймати близько 25 тис. відпочиваючих.

З 1925 р. у колишньому царському палаці в Лівадії почав функціонувати перший санаторій для селян, а в Гурзуфі — Всесоюзний санаторний піонерський табір «Артек». Відбудова курортних зон Криму та Кавказу, будівництво нових санато­ріїв та будинків відпочинку продовжувалось протягом всіх перших п'ятирічок.

Наприкінці 1920-х рр. курортні заклади створювалися вже не лише в дореволюційних будівлях, але й в нових, спе­ціально побудованих для розміщення туристів. Наприклад, у 1928 р. поблизу Ялти було побу­довано перший корпус для санато­рію «Долоссы».

У 1920 р. при Наркомпросі створено Об'єднане лекційно-екскурсійне бюро з метою пропаганди пролетар­ського туризму.

Керівництво туристично-екскур­сійною справою було покладено на Головний політико-просвітній комі­тет Наркомпросу, за рекомендацією якого почали розроблятись «науково-революційна» та «виробнича» темати­ки для екскурсій, з метою підвищен­ня ідейного змісту всіх заходів в сфері туризму та екскурсій.

Для відвідання Москви та Петрограду були створені «Бу­динки екскурсантів», які приймали туристів з усієї країни. Для туристів, які зупинялись в «Будинках екскурсантів», читали лекції, організовували екскурсії. Умови проживання в та­ких будинках були спартанськими, малокомфортними. Проіс­нували «Будинки екскурсантів» недовго.

Однією з форм екскурсійної роботи були різноманітні станції. У Москві було створено Центральне бюро шкільних екскурсій (1919 р.). У Петрограді працювала Центральна станція гуманітарних екскурсій.

У 1921 р. в Петрограді відбулась перша конференція з екскур­сійної справи, в роботі якої взяли участь відомі вчені, педагоги то­го часу. Зокрема, Іван Гревс, який обґрунтував освітньо-виховне  значення екскурсій та подорожей. Він казав, що подорож є одним із важливих чинників розвитку культури.

У 1923 р. при Наркомпросі створено відділ дальніх та близьких подорожей, який став складовою Центрального му­зейно-екскурсійного інституту, відкритого в Москві.

В 1920-і рр. було створено три науково-дослідні заклади, які займались музейно-екскурсійною справою: у Москві Централь­ний музейно-екскурсійний інститут та Інститут методів по­зашкільної роботи, а в Петрограді — Науково-дослідний ек­скурсійний інститут, який з травня 1922 р. почав видавати «Екскурсійний вісник». Пізніше розпочалося видавання журналу «На суші та на морі», який виходив двічі на місяць з додатком «Бібліотечка туриста». Цей журнал був орієнтований на широ­ку читацьку аудиторію. Видання «Всесвітній турист» та «Турист-активіст» повинні були сприяти підвищенню кваліфікації туристичних кадрів, підготовку яких у 1932 р. у Москві почав здійснювати перший туристично-екскурсійний технікум.

В цей період створено державне видавництво «Фізкультура і туризм», яке друкувало науково-дослідні праці по узагаль­ненню досвіду туристично-екскурсійної справи в країні. Також існували періодичні спеціалізовані видання в інших регіонах СРСР: газета «Турист-дальневосточник», журнал «Турист Закавказья».

В 1924 р. в Харкові почався серійний випуск вітчизняних велосипедів, що сприяло активізації велотуризму в державі.

Для розвитку туристичного руху та стимулювання його ак­тивістів, у 1939 р. Всесоюзний комітет зі справ фізкультури та спорту при Раді народних комісарів затвердив положення про значок туриста. Комплекс значка «Турист СРСР» мав на меті «сприяння розвитку серед трудящих самодіяльного туризму як однієї з кращих форм активного відпочинку, який паралельно з фізичним розвитком трудящих підвищував їх культурний рі­вень, сприяв пізнанню соціалістичної Батьківщини і оволодін­ню оборонними навичками, необхідними кожному захиснику країни». Введення цього положення сприяло розвитку спортив­ного туризму. В березні 1941 р. нормативи для отримання цьо­го кваліфікаційного значка здали 5 тис. чоловік в СРСР. У цьо­му ж році перші значки «Турист СРСР» були вручені активістам туристичного руху на V з'їзді московських туристів. До здачі норм на даний значок допускались усі бажаючі у віці від 14 років. В 1954 р. бюро ЦК ВЛКСМ затвердив положення про значок «Юний турист» для заохочення молоді, яка брала участь у туристичних походах і подорожах по країні.

Наприкінці 30-х рр. туризм в СРСР (як і в багатьох інших країнах світу) набув великого розмаху, став звичним засобом відпочинку для мільйонів людей. В одному лише Криму і за один лише сезон 1940 р. у курортних закладах відпочили близько 300 тис. чоловік.