10.3. Розвиток планових туристичних маршрутів

Після Великої Вітчизняної війни туризм в СРСР пере­бував у кризовому стані. І лише на початку 60-х рр. зусилля по відродженню економіки, в цілому, і туризму, зокрема, почали давати помітні результати.

Однією з популярних форм розвитку туристичного руху ста­ли планові маршрути. Туризм в СРСР, за формами організації, поділився на самодіяльний і плановий. В залежності від цього, маршрути також поділялись на планові (коли туристи по­дорожують по путівках) і самодіяльні (коли туристи подоро­жують на засадах самообслуговування).

Найбільш розповсюдженими були такі лінійні маршрути:

-          «Від Москви до Новгороду»;

-          «Із Середньої Азії до Казахстану»;

-          «По Військово-Грузинській дорозі до Чорного моря».

Серед кільцевих маршрутів особливою популярністю в іно­земців та вітчизняних туристів користувався маршрут „По містах Золотого кільця», який починався в Москві і проходив через старовинні російські міста: Загорськ-Переяслав-Залеський-Ростов-Ярославль-Кострома-Іваново-Суздаль-Володимир. Існували модифікації цього маршруту: «Велике Золоте кільце» і «Мале Золоте кільце».

Місцеві планові маршрути створювались за радіальним принципом. Туристи, мешкаючи на одній турбазі або в одному готелі, здійснювали екскурсії, або недалекі походи до цікавих природних місцевостей, історичних або культурних пам'ятни­ків. Наприклад, маршрут «По пушкінських місцях».

Москва, Ленінград та інші міста Радянського Союзу, які мали пам'ятки історії, архітектури, культури та мистецтва, бу­ли центрами пізнавального туризму.

Для тих туристів, які цікавились архітектурою і мистец­твом, були розроблені маршрути:

-          «В край білих ночей»;

-          «По Прибалтиці»;

-          «Містами України»;

-          «Столицями Закавказьких республік».

Всі ці маршрути постійно оновлювались. Різними були й за­соби переміщення туристів. Було організовано декілька всесоюз­них маршрутів для автотуристів. Путівка давала право на проживання в кемпінгу з харчуванням та екскурсійним обслу­говуванням. Найпопулярнішими серед цих маршрутів були:

-          «Від Ростова-на-Дону до Гагри по Військово-Грузинській дорозі»;

-          «Москва-Харків-Алушта»;

-          «Новгород-Псков-Пярну».

Новий імпульс після війни отримав велотуризм.

Паралельно з плано­вим розвивався в країні самодіяльний туризм.

З 1957 р. іде відлік історії радянського морсь­кого туризму: «Інтурист» орендував два судна («Победа» і «Грузия»), на яких і здійснювались морські подорожі навколо Європи (судна виходили з Одеси, кінцевим пунктом круїзу був Ленінград). Пароплав «Петр І» проводив чорноморські круїзи для туристів із країн соціалістич­ного табору. А з 1960 р. сумнозвісний «Адмирал Нахимов» по­чав курсувати вздовж Кримсько-Кавказького узбережжя. На по­чатку 1960-х рр. став розвиватись морський туризм Балтики, а пароплав «Григорий Орджоникидзе» здійснював 20-денні тури вздовж Далекосхідного узбережжя.

До маршрутів з активними засобами пересування відносились 55 всесоюзних маршрутів. Це були кінні, велосипедні, водні (на човнах, байдарках, надувних плотах), пішохідні. Турист, який їв участь в одному з таких маршрутів, одержував право на отримання посвідчення і значка «Турист СРСР». Дев'ять маршрутів було першої категорії складності, серед них варто назвати: «По гірському Криму», «По Дністровському каньйоні на плотах», «По Телецькому озеру і Алтайській тайзі». Такі мандрівки були на­стільки популярними в 1960-і рр., що майже в усіх вузах СРСР по­чалося створення туристичних секцій і Клубів туристів.

У 1957 р. була створена Всесоюзна федерація туризму, яка проіснувала 4 роки. Найбільш масовими та популярними фор­мами самодіяльного туризму стали походи вихідного дня.

Крім вищезазначених туристичних видань, після війни по­чали виходити такі журнали: «Світ подорожей». «Туристичні новини», «Туристичний вісник». Практика організації туризму за кордоном, особливо в соціалістичних країнах, знаходила ві­дображення в популярних в СРСР журналах «Турист» та «Подорожі в СРСР», який виходив чотирма мовами (англійською, німецькою, французькою, російською).

Існували також спеціалізовані видання для фахівців: «Бю­летень туристичної інформації Державного комітету по іно­земному туризму РМ СРСР», «Інформаційний бюлетень Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ».

Період розвитку туризму в СРСР з 1970-90-х рр. дослідни­ки радянського туризму називають адміністративно-норматив­ним. Для регулювання туристичної сфери в СРСР було прийня­то низку постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС. За декілька п'ятирічок у країні були створені нові приміські зони відпочинку, туристичні та оздоровчі табори, будувались готелі, кемпінги. Активно розвивалось транспортне забезпечення ту­ристичних подорожей.

Загалом, функціонували 4 тис. маршрутів, які обслуговува­лись спеціалізованим туристичним транспортом (10 тис. авто­бусів, 150 морських та річкових суден, 80 потягів).

1980-і рр. були часом створення в СРСР комфортабельної туристичної інфраструктури, що функціонувала протягом усьо­го року. Сприяло цьому проведення в СРСР міжнародних фе­стивалів. Олімпійських ігор. Наприклад, у 1980 р. увійшов до експлуатації туристичний комплекс «Ізмайлово» в Москві, який мав п'ять 30-поверхових корпусів на 9568 місць та куль­турний центр.

З 1956 по 1985 рр. СРСР відвідало більше 70 млн. іноземців із 162 країн; треба зазначити, що не всі вони приїжджали як туристи. Більше 60 % іноземних туристів були із країн так званого соціалістичного табору. Із капіталістичних країн най­більше туристів було з Фінляндії. Іноземцям в кінці 1980-х рр. пропонувалось 500 маршрутів по Радянському Союзу, дозволя­лося відвідувати 150 радянських міст.

Найбільшу цікавість в іноземців, як і раніше, викликала поїздка на «Транссибірському експресі» з Москви до Владивос­тока через весь Союз.

Швидко завоював популярність екзотичний круїз на ката­маранах по Каракумському каналу, введений у 1985 році. Під­готовленим туристам пропонували пішохідний 30-кілометро-вий похід по прибайкальській тайзі.

В 1983 р. Головне управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР було перетворено у Державний комітет СРСР з іноземного туризму. Його голова входив до складу Ради Міністрів, що свідчило про високу значимість цього на­прямку в економіці Радянського Союзу.

Важливу роль для розвитку туризму відігравали науково-дослідні центри з проблем туризму. В 1989 р. в Сочі відкрився Навчально-виробничий центр курортної справи та туризму, який включав у себе профтехучилище та Інститут підвищен­ня кваліфікації.

Перший випуск спеціалістів з вищою туристичною осві­тою відбувся у 1978 р. З цього часу, за домовленістю Мінвузу СРСР і Спорткомітету СРСР, у всіх фізкультурних вузах іс­нувала спеціальність «Масова фізкультурно-оздоровча робо­та і туризм». Екскурсоводів, як правило, готували в університетах на спеціальних курсах, слухачем яких могла стати людина з вищою освітою — мистецтвознавець, географ, істо­рик тощо.

Радянські організації «Інтурист», «Супутник» і Централь­на рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ) брали участь в роботі міжнародних туристичних товариств, союзів та організацій, які займались спрощенням туристичних формальностей, з чим якраз в СРСР для туристів було багато проблем. Адже громадяни СРСР здійснювали закордонні поїздки тільки на гру­повій основі; вони не мали права володіти іноземною валютою; путівки за кордон розподілялись централізовано; існував ан­кетний відбір кандидатів; висувалася низка вимог ідеологічно ю характеру; повторні поїздки за кордон могли здійснювати­ся, у більшості випадків, тільки через 2-3 роки.