10.3. Сутність і послідовність здійснення лізингових угод

10.3. Сутність і послідовність здійснення лізингових угод

Ефективність лізингової діяльності значною мірою залежить від організації здійснення лізингових угод.

Під організацією здійснення лізингових угод розуміють сукуп­ність заходів та відповідних дій з формування організаційно-еко­номічних та правових відносин суб’єктів лізингової діяльності.

Організація здійснення лізингових угод передбачає такі послідовно виконувані етапи:

підготовка, обґрунтування та узгодження умов лізингової угоди;

юридичне оформлення лізингових операцій;

виконання лізингової угоди;

дії по завершенні строку договору лізингу.

На підготовчому етапі потенційні суб’єкти лізингової операції виконують комплекс робіт із визначення постачальника (виробника) майна, потрібного лізингоодержувачу, узгодження детальної специфікації об’єкта лізингу. Як правило, проводиться аудиторська перевірка потенційного лізингоодержувача з метою підт­вердження або аргументованої відмови від підтвердження досто­вірності повноти та відповідності законодавству його бухгалтерської звітності. Лізингоодержувач розробляє бізнес-план, у підсумковому розділі якого дається комерційна оцінка лізингового проекту й аналіз ризиків. Лізингоодержувач проводить переговори з виробником об’єкта лізингу, під час яких узгоджує більшість технічних і комерційних питань: технічні характеристики та якість майна, терміни досягнення проектного рівня його продуктивності, терміни поставки, монтажу, пусконалагоджувальних робіт, ціну та умови платежів тощо.

Для отримання майна в лізинг на підготовчому етапі оформляють такі документи:

заяву до лізингодавця про надання лізингових послуг;

висновок стосовно платоспроможності клієнта та ефективності лізингової угоди;

замовлення-наряд, яке лізингодавець надає виробнику (постачальнику) майна;

заяву лізингової компанії банку чи інвестиційному фонду про надання кредиту для проведення лізингової операції.

За необхідності лізингодавець може вимагати від лізингоодержувача надання додаткової інформації про його фінансове становище.

Лізингова компанія аналізує, вивчає діяльність потенційного лізингоодержувача, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик несплати лізингових платежів і приймає рішення щодо надання або відмови у наданні майна у лізинг. Важливою є об’єк­тивна оцінка спроможності лізингоодержувача успішно продавати продукцію, що випускатиметься на лізинговому майні, й отримувати кошти для сплати лізингових платежів. Лізингодавець має також оцінити попит на майно для лізингу з метою виявлення можливості повторного надання його в оренду або продажу у разі дострокового припинення контракту. Складність виконання цих завдань зумовлена необхідністю оцінювання не лише поточного стану справ у лізингоодержувача, а й прогнозування попиту на його продукцію та фінансове становище у майбутньому.

Обґрунтовані висновки та пропозиції за результатами оцінювання діяльності лізингоодержувача запобігають невиправданому ризику під час здійснення лізингової угоди лізингодавцем. Окрім цього, на їх підставі визначають величину лізингових платежів, адже у разі низької платоспроможності та безперспективності клієнта лізингова компанія може збільшити свою ризикову премію або відмовитися від укладання угоди. Лізингова компанія також перевіряє відповідність ціни на об’єкт лізингу, узгодженої виробником (продавцем) майна з лізингоодержувачем, поточному рівню цін.

На початковому етапі підготовки лізингового проекту визначається найдоцільніша для конкретного лізингоодержувача форма лізингу. Після прийняття позитивного рішення щодо надання майна у лізинг починають юридичне оформлення лізингових операцій.

Лізингові операції оформляють низкою контрактів, в яких фік­суються зобов’язання та відповідальність усіх суб’єктів, причетних до лізингової угоди.

Лізингова компанія укладає з виробником договір купівлі-продажу на замовлене майно і відповідно до нього проводить оплату вартості об’єкта лізингу. У разі відсутності достатніх влас­них фінансових ресурсів у лізингової компанії вона залучає кошти банків або інших фінансово-кредитних установ, на умовах строковості, повернення та сплати відсотків, на придбання необхідного майна, шляхом укладання кредитного договору. Згідно із Положенням Національного банку України, кредитний договір укладається лише в письмовій формі й фіксує взаємні зобов’я­зання та відповідальність сторін.

Згідно із вітчизняним законодавством, реалізація продукції виробничо-технічного призначення для подальшого передання її у лізинг здійснюється на підставі договорів поставки. Основні вимоги щодо укладання та використання договорів поставки встановлені Господарським кодексом України.

Умови договорів поставки мають викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення комерційних термінів «Інкотермс».

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їхнє часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за гатунками, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається специфікацією за згодою сторін.

Договір поставки може бути укладений на рік, на строк понад рік або на інший строк, визначений угодою сторін. Терміни поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності безперебійного та своєчасного надходження товару до лізингоодержувача.

Договором може передбачатися відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), який не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувавачем, який не є покупцем, а також оплата товарів платником, який не є покупцем.

Якість товарів, що постачаються, має відповідати вимогам стандартів, технічних умов, іншої технічної документації, якщо сторони в договорі не визначать вищі вимоги. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначають у договорі.

Постачальник має засвідчити якість товарів, що постачаються, належним товаросупровідним документом, який надсилається ра­зом із товаром.

У договорі можна передбачити зобов’язання постачальника надати з відвантаженням товарів комплекту технічної документації, необхідної для забезпечення своєчасного налагодження, пуску в експлуатацію і роботи об’єкта лізингу. Технічна докумен­тація є підставою для розгляду претензій щодо якості об’єкта лізингу, бо рекламація може бути пред’явлена лише тоді, коли майно використовувалося відповідно до технічних умов і правил експлуатації. Тому під час визначення предмета договору в цьому розділі вказують: «постачальник виготовить і поставить покупцю товар за специфікаціями відповідно до додатку, технічну документацію, запасні частини й інструмент відповідно до додатків».

Договором можуть визначатися триваліші гарантійні строки порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами. Згідно із чинним законодавством, гарантійний строк експлуатації починається від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше року від дня одержання виробу покупцем (споживачем).

Чітке визначення обов’язків постачальника перед лізинговою компанією щодо якості, комплектності, гарантійних строків експлуатації, придатності та зберігання особливо важливе, адже лізингова компанія несе відповідальність за тими самими зобов’я­заннями перед лізинговоодержувачем.

Лізингова компанія, набуваючи майно для лізингоодержувача, має повідомити постачальника, що майно призначено для передання в лізинг конкретному суб’єкту господарювання. Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об’єкта лізингу може визначатися окремим договором, укладеним із про­давцем.

Отримавши право власності на об’єкт лізингу, лізингова компанія укладає договір лізингу з лізингоодержувачем, згідно з яким до лізингоодержувача переходить виняткове право користування об’єктом лізингу на умовах строковості та платності.

Істотними умовами договору лізингу є: об’єкт лізингу (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір лізингу; лізингова плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; віднов­лення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об’єкта лізингу, згідно з чинним законодавством, здійснюється за відновною ціною. Умови договору лізингу є чинниками впродовж усього терміну дії договору, а також у разі, якщо після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище лізингоодержувача (орендаря).

Реорганізація лізингодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору лізингу. Не допускається одностороння відмова від договору лізингу.

У договорі лізингу за згодою сторін визначається термін лізин­гу, який відповідно до чинного законодавства України:

для фінансового лізингу не може бути меншим строку, упро­довж якого амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу;

для оперативного лізингу не має перевищувати строк, упро­довж якого амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу.

Початком строку лізингу вважається момент передання об’єк­та в лізинг, яким є дата підписання суб’єктами «Акта приймання-передання майна в лізинг».

Перед підписанням акту здійснюється ретельний огляд майна на предмет відповідності його характеристикам товаросупровідних документів: найменування, тип, модель, марка, комплектність, наявність технічної документації тощо. Документ підписують уповноважені представники лізингодавця, лізингоодержу­вача та постачальника.

У разі виявлення вад у майні складається детальний опис виявлених дефектів із зазначенням характеру їх. Якщо дефекти можна усунути в прийнятні строки, тоді визначають термін їх ліквідації, але акт приймання підписують лише після усунення всіх вад.

У разі, якщо лізингоодержувач відмовився від прийняття товарів, які не відповідають за якістю стандартам, технічним умовам або умовам договору, він має письмово сповістити суб’єктів по договору. Це дасть можливість лізингодавцю вимагати заміни майна або розірвати договір поставки. Постачальник (виробник) зобов’язаний у десятиденний строк розпорядитися товаром.

Після підписання акту постачальник передає лізингодавцю ра­хунки за поставлену продукцію для сплати її повної вартості.

Із підписанням акту розпочинається дія лізингової угоди і на лізингоодержувача переходять деякі обов’язки і права, а саме:

лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність майна, за гарантійні зобов’язання постачальника, за втрати, що виникають в результаті використання майна;

ризик випадкової втрати, псування, крадіжки майна тощо переходить на лізингоодержувача;

всі права лізингодавця стосовно постачальника, що дають можливість прямо висувати претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування, переходять до лізинго-
одержувача.

Відповідно до чинного в Україні законодавства об’єкти лізингу страхуються лізинговою компанією за домовленістю із лізингоодержувачем. Згідно з договором страхування страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодовувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Під час укладання договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором.

Укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

У вітчизняній практиці надання майна у лізинг державними лізинговими компаніями іншим суб’єктам господарювання, страхування майна, що передається в лізинг, здійснює лізингоодержувачем. За наявної системи оподаткування це вигідно державі, але обтяжливо для лізингоодержувача. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які витрати зі страхування майна платника податку, тобто майна, яке перебуває у його власності, відносять до валових витрат платника податку. Це знижує його базу оподаткування податком на прибуток. Оскільки за лізингу право власності на майно не переходить, то витрати лізингоодер­жувача у вигляді страхових платежів на страхування орендованого майна здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні, а витрати лізингодавця зі страхування його власного майна відносять на його валові витрати.

Тому лізингоодержувачу в договорі лізингу вигідніше зазначити, що страхування здійснює лізингодавець, а відшкодуван-
ня цих його витрат відбуватиметься за рахунок лізингових платежів.

Виплати страхових сум здійснюються на розрахунковий рахунок лізингодавця (власника). Схему документопотоків під час страхування об’єкта лізингу демонструє на рис. 10.4.

Рис. 10.4. Схема документопотоків
під час здійснення лізингової угоди

Контроль за виконанням умов договору лізингу й договору страхування здійснюють лізингодавець та страхувальник. Це дає змогу аналізувати перебіг виконання лізингової угоди, своєчасно вносити корективи у дії лізингоодержувача, допомагаючи йому за непередбачених обставин уникати суттєвого збільшення ри-
зику.

У договорі лізингу доцільно передбачити можливі випадки та наслідки поліпшення лізингоодержувачем об’єкта лізингу, здійснені як за згодою, так і без згоди лізингодавця, та правові наслідки такого поліпшення. Важливо також чітко визначити в договорі терміни отримання лізингодавцем інформації щодо технічного стану об’єкта лізингу й деталізувати форми та способи її отримання — надання відповідних відомостей лізингоодержувачем, забезпечення доступу лізингодавця до об’єкта лізингу тощо.

Закон України «Про лізинг» передбачає завершення договору оперативного лізингу поверненням об’єкта лізингу лізингодавцю, а договору фінансового лізингу — придбанням об’єкта лізингу лізингоодержувачем у власність. Разом із тим, у законодавстві визначено умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача та умови дострокового розірвання договору лізингу.

У разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів упро­довж двох чергових строків, на вимогу лізингодавця об’єкт лізингу підлягає поверненню в обов’язковому порядку згідно із виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі.

Дострокове розірвання договору лізингу відбувається у разі банкрутства лізингоодержувача, за односторонньої відмови від виконання зобов’язань за договором будь-якої із його сторін та на підставі рішення суду за позовом однієї із сторін договору, якщо не було досягнуто згоди щодо такого дострокового припинення договору.

Лізингоодержувач у разі виконання своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу та з письмової згоди лізингодавця має можливість дострокового викупу об’єкта лізингу. Достроковий викуп оформляється додатковою угодою і може бути здійснений не раніше строку, впродовж якого амортизується 60 відсотків вар­тості об’єкта лізингу. Залишкова вартість об’єкта лізингу на момент дострокового викупу визначається згідно з виплатами за всіма складовими лізингового платежу за відсотковою ставкою, яка діє на період дострокового викупу.

У разі розірвання договору лізингу, відповідно до чинного законодавства, лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про розірвання цього договору та про вилучення об’єкта лізингу. У повідомленні про вилучення лізингового майна зазначаються дата, час і місце його передання. Лізингоодер­жувач зобов’язаний упродовж п’яти днів від моменту отримання письмового повідомлення лізингодавця про вилучення лізингового майна привести його в такий стан, який визначений в акті про здачу-приймання з урахуванням нормального рівня спрацювання. В договорі лізингу визначають термін, упродовж якого від дня отримання повідомлення про вилучення лізингоодержувач зобов’язаний відправити об’єкт лізингу на адресу, зазначену лізингодацем. Усі ризики та витрати, пов’язані з відправкою, покладаються на лізингоодержувача.

Якщо, незважаючи на умови договору, лізингоодержувач не відправить об’єкт лізингу, то лізингодавець може здійснити його перевезення на власний розсуд за рахунок лізингоодержувача, переклавши на нього відповідальність за всі ризики, пов’язані з перевезенням.

Усі витрати, пов’язані з вилученням (демонтаж, приведення в первинний стан, перевезення тощо), несе лізингоодержувач на користь лізингодавця. Факт вилучення підтверджується актом про вилучення об’єкта лізингу.

У договорі фінансового лізингу може бути передбачено, що якщо лізингоодержувач у визначений термін після вилучення об’єкта лізингу погасив повну суму своєї заборгованості (лізингові платежі та штрафні санкції), об’єкт лізингу може бути повер­нутий йому на попередніх умовах.

Усі суперечки між суб’єктами лізингової угоди, за якими сторони не дійшли згоди, розглядаються господарським судом.

Варто наголосити, що чим детальніше в договорі лізингу будуть викладені умови та зобов’язання сторін, тим менше проблем доведеться розв’язувати під час його виконання.