Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.3.3. Вимоги до позичальника та кредитної заяви

10.3.3. Вимоги до позичальника та кредитної заяви

Кожна фінансова установа має свій порядок роботи з позичальниками. Проте існує загальна процедура кредитування, сформована законодавством та практикою. Її основу становлять вивчення й аналіз діяльності потенційного позичальника, його кредитоспроможності, прогноз ризику неповернення кредиту перед прийняттям рішення про надання цього кредиту. Кредитні відносини в Україні регулюються Положенням НБУ «Про кредитування», Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про заставу» тощо.

Процес підготовки документів, прийняття кредитного рішення та підписання кредитної угоди займає певний час і залежить від активності позичальника й процедури прийняття рішення кредит­ною установою. Якщо позичальник звертається у певну фінансову установу вперше, цей строк може становити від двох тижнів до кількох місяців. Тому необхідно завчасно передбачати потребу в кредитах при плануванні діяльності підприємства.

Для отримання кредиту позичальник звертається у фінансову установу (банк чи небанківську кредитну установу). В подальшому він працює зі своїм кредитним інспектором — надає йому потрібну інформацію, консультується. Кредитний інспектор збирає всю необхідну інформацію про позичальника, аналізує її та виносить свої рекомендації на розгляд кредитної ради, комітету тощо для прийняття рішення про надання кредиту чи відмову у ньому.

Якщо позичальник раніше не звертався за кредитом у дану фінансову установу, то під час першої зустрічі слід ознайомити її працівників з підприємством-позичальником та стратегією його діяльності, з проектом, який передбачається фінансувати за рахунок кредиту, вивчити умови кредитування. Для ознайомлення з позичальником і прийняття рішення про подальшу співпрацю працівникам кредитної установи достатньо особисто познайомитися з керівником підприємства, проаналізувати фінансову звітність позичальника та економічне обґрунтування проекту. На зуст-
річі має бути присутній керівник підприємства-позичальника, бажано разом з бухгалтером чи економістом.

Звернення для отримання кредиту може бути оформлене як лист, клопотання, заявка, заява, де зазначається необхідна сума кредиту, його призначення, строки погашення й форма забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він подає у фінансову установу установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованостей за позичками.

Звертаючись у зазначені в рекомендаціях установи, позичальник отримує перелік необхідних документів чи анкету, яка передбачає надання інформації про позичальника та проект. Найпов-
ніший перелік документів, які можуть вимагатися фінансовою установою, такий:

заява або лист на отримання кредиту, копії свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) позичальника, установчого договору, статуту підприємства і змін до статуту;

свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ;

довідка про занесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

копії паспортів керівника і головного бухгалтера;

накази про прийняття на роботу керівника й головного бухгалтера (протокол № 1);

картка зі зразками підписів керівника підприємства, голов­ного бухгалтера і відбитком печатки;

копії необхідних для діяльності позичальника дозволів, ліцензій і патентів;

банківські довідки про наявність рахунків, обороти коштів по всіх рахунках та касі за останні півроку чи рік (виписку про рух коштів по розрахунковому рахунку надає банк, у якому відкрито рахунок);

кредитна історія позичальника (зразок подано в дод. 2);

інформація про всі непогашені кредити й позики з графіком погашення (зокрема, довідки з банку, де позичальник має розрахунковий рахунок, про заборгованість за позиками);

договори про спільну діяльність та оренду основних засобів (якщо є);

баланси (Ф1, можливо, з розшифровкою статей останнього балансу, сума яких перевищує 5 % валюти балансу);

звіти про фінансові результати та їх використання (Ф2);

розшифрування статей: основні засоби, залишки товарів або сировини і продукції за основними групами, витрати виробництва, доходи за видами доходів, дебіторська та кредиторська заборгованість (з термінами й умовами погашення), статутний фонд, спеціальні фонди і цільове фінансування;

детальний перелік основних і (або) оборотних засобів, придбання яких фінансується за рахунок кредиту, їхня вартість та умови постачання;

копії контрактів і угод, угод про наміри з відповідними продавцями, їх рахунки для підтвердження закупівлі засобів за рахунок кредиту;

прайс-листи та інша інформація про можливі альтернативні закупівлі за проектом;

детальний кошторис будівельних і ремонтних робіт, які повинні бути виконані, а також погоджена відповідним чином проектно-кошторисна документація;

копії контрактів і угод, угод про наміри, проекти контрактів, заявки від споживачів та інші документи для підтвердження збуту продукції, яку буде отримано в результаті реалізації проекту, або для підтвердження інших джерел надходженя коштів з метою погашення кредиту;

графік використання кредиту (зразок подано в дод. 3);

графік повернення кредиту і відсотків (зразок подано в дод. 4);

економічне обґрунтування окупності проекту (зразок подано в дод. 5), техніко-економічне обґрунтування проекту або бізнес-план;

перелік майна, запропонованого в заставу, та його ринкова вартість, методика визначення ринкової вартості;

документ, що підтверджує право власності на об’єкт застави (довідка БТІ, свідоцтво про власність, договір купівлі-продажу та ін.);

довідка нотаріуса про відсутність заборони на об’єкт застави;

договір страхування об’єкта застави (страховий поліс, свідоцтво).

Фінансова інформація потрібна, як правило, поквартальна за останні один—три роки. Залежно від фінансового стану позичаль-
ника та інших обставин зазначений перелік може бути суттєво звужений. Зібрана про позичальника інформація систематизується кредитним інспектором і зберігається у кредитній справі позичальника. Позичальник, який звертається за отриманням кредиту на спорудження, реконструкцію чи ремонт об’єктів для зберігання й переробки сільськогосподарської продукції, надає в банк проект будівництва (реконструкції), що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нор-
мам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, графіки виконання робіт).

За наявності необхідних документів проводиться попередня оцінка позичальника й інвестиційного проекту на відповідність вимогам певної кредитної лінії чи програми. Термін проведення такої оцінки не перевищує одного тижня. У разі встановлення відповідності позичальника і проекту необхідним вимогам здійснюється глибша кредитна оцінка позичальника. Протягом цієї перевірки представники фінансової установи виїжджають на підприємство, щодо якого приймається кредитне рішення, оглядають можливі об’єкти застави, оцінюють його господарсько-фінансову діяльність, платоспроможність. Крім того, фінансова установа звертається за рекомендаціями до партнерів та колишніх кредиторів підприємства, щоб визначити його ділову репутацію. На це відводиться строк від тижня до місяця, проте у разі виникнення проблем зі збором інформації цей строк може бути довшим. На основі аналізу одержаної інформації приймається остаточне рішення про надання кредиту чи відмову у ньому. Кредитне рішення завжди приймається колегіально (правлінням, кредитним комітетом, комісією тощо).

Якщо банк приймає проект позичальника до фінансування за рахунок кредитної лінії ЄБРР для малих і середніх підприємств, він готує пакет необхідних документів для затвердження Комітетом з мікрокредитів. Після затвердження проекту до фінансування банк укладає з позичальником кредитний договір і відповідні договори щодо забезпечення кредиту.

Відмова у наданні кредиту відбувається, як правило, з таких причин:

незадовільний фінансовий стан і менеджмент;

недостатній попит на продукцію, яку планується виробляти;

відсутність у працівників необхідного рівня кваліфікації для здійснення проекту;

неприйнятна технологія для реалізації проекту;

невідповідність масштабу проекту реальним фінансовим і управлінським можливостям позичальника;

надзвичайно високий рівень ризику;

відсутність відповідної застави;

відсутність можливості поточного контролю реалізації проекту.

Законодавством забороняється надання кредитів на:

покриття збитків господарської діяльності позичальника;

формування й збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

У випадку прийняття позитивного рішення укладається кредитна угода між позичальником та кредитором у письмовій формі. Згідно з Положенням НБУ «Про кредитування» кредитний договір може бути укладений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Згідно із Законом «Про банки і банківську діяльність» кредитування суб’єктів господарювання здійснює комерційний банк,
а не його структурні одиниці (відділення, філії). Якщо в кредитній установі існують відокремлені підрозділи, то вони мають право укладати кредитні договори від імені банку за умови, що положенням, статутом або довіреністю їм делеговані відповідні повноваження.

Законодавством не передбачені вимоги щодо форми і змісту кредитного договору, проте в ньому необхідно зазначити:

цілі, на які надається кредит;

суму кредиту;

строк кредиту та дату, з якої він починається;

розмір процентної ставки і спосіб нарахування відсотків;

спосіб надання й погашення кредиту;

штрафні санкції за несвоєчасну сплату кредиту та відсотків;

форму забезпечення кредиту (укладено договір застави, надаються гарантія, поручительство, цінні папери тощо);

права й обов’язки сторін;

спосіб відшкодування збитків банку у випадку неповернення кредиту (звернення стягнення на предмет застави, стягнення з гаранта, поручителя тощо);

можливість (і за яких умов) зміни рівня відсоткової ставки;

банківські реквізити та юридичні адреси кредитора і позичальника.

Розмір відсоткової ставки за кредит встановлюється банком і визначається у кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту й пропозицій, які існують на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової став­ки Національного банку України та інших обставин. Після
укладення кредитного договору зміна рівня відсоткової ставки можлива лише за згодою сторін. Якщо останні не досягли такої згоди, в арбітражного суду немає підстав для встановлення розміру відсоткової ставки, зокрема у разі зміни облікової ставки НБУ, оскільки ця ставка є істотною умовою кредитного договору.

Як правило, банк, що надає кредит, вимагає відкриття рахунка, щоб здійснювати контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, його своєчасним і повним погашенням. Існує вимога НБУ передбачати у кредитному договорі відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі до 25 % використаного не за призначенням кредиту в установленому чинним законодавством порядку.

Фінансові кредити можуть надаватися у готівковій та безготів­ковій формах. Згідно із законодавством України кредити надаються суб’єктам господарської діяльності у безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника. Готівкові кредити надаються для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської продукції.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунка. Зазначені в рекомендаціях кредитні проекти й фонди, як правило, передбачають надання кредитів у твердій валюті (долари США чи євро) або у гривнях, прив’язуючи суми кредиту і процентів до твердих валют. Отже, валютний ризик (ризик зміни курсу валют) при цьому несе позичальник.

Банк контролює виконання позичальником умов кредитного договору, перевіряє стан збереження заставленого майна, вимагає від позичальника періодичного надання фінансової звітності та звітів про виконання робіт з реалізації проекту тощо. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

Позичальник має право порушувати перед кредитором питання про відстрочення погашення кредиту та відсотків (пролонгацію) у разі виникнення тимчасових фінансових ускладнень. У ви­падку, якщо клієнт відвертий і попереджає про труднощі завчасно, кредитор, як правило, йде назустріч позичальнику. При
цьому останній може порушувати питання про зниження рівня відсоткової ставки на пролонгований кредит, незважаючи на вимогу НБУ підвищувати її в таких випадках. Пролонгація має бути оформлена додатковим договором, який стає невід’ємною частиною кредитного договору.

У разі виникнення будь-яких ускладнень у діяльності підприємства, які можуть вплинути на можливості позичальника вчасно погашати кредит, слід відразу повідомити про це кредитному інспекторові. Не слід приховувати такі проблеми, адже відвертість у відносинах з кредитором, турбота про погашення взятого кредиту дозволять позичальнику розраховувати на поступки з боку кредитора.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків, за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту кредитор має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором чи законом. Спори, що виникають при укладенні та виконанні кредитного договору, підвідомчі арбітражним судам, а порядок їх доарбітражного врегулювання встановлений Арбітражним процесуальним кодексом України.

Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування ним вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про банкрутство. Проте з уведенням мораторію на банкрутство сільськогосподарських підприємств фінансові установи досить ретельно оцінюють позичальника, оскільки вони повинні мати гарантії того, що кредит буде повернуто.

Описана вище процедура, на перший погляд, може видатися надто складною, а отримання фінансового кредиту — не вартим витрачених зусиль і часу. Проте, отримуючи грошовий кредит, позичальник формує свою кредитну історію, зав’язує стосунки з банком чи кредитною установою, навчається аналізувати інвестиційні проекти та здійснювати фінансове планування. У перспек-
тиві, коли умови кредитування стануть вигіднішими, таке підприємство буде найкращим клієнтом для кредитування.

Як зазначалося вище, фінансовою установою здійснюється
систематизована оцінка позичальника й проекту на відповідність певним вимогам, на основі якої приймається рішення про надання кредиту чи відмову в ньому. Один з найпоширеніших методів такої оцінки передбачає збір та аналіз інформації за п’ятьма категоріями і називається «п’ятифакторний», або «5С»:

особистість (character);

спроможність виплатити кредит (capacity);

капітал (capital);

забезпечення (collateral);

економічні умови (conditions).

Наведемо вимоги, що висувають фінансові установи до позичальників.

Менеджмент на підприємстві-позичальнику та його ділова репутація. Основою процедури кредитування фінансовими установами малих підприємств є аналіз особистості позичальника. Він передбачає визначення чесності, надійності, принциповості й уміння вести справу (компетентності). Співпраця позичальника з фінансовою установою має будуватися на довірі, взаємоповазі та відвертості. Неприпустимим є надання позичальником свідомо неправильної інформації з метою обману кредитора.

Аналіз моральних якостей здійснюється на основі перевірки правдивості наданої інформації, відгуків обізнаних осіб і перевір-ки репутації. Позичальник може зібрати й подати у фінансову установу рекомендації, що позитивно вплине на прийняття кредитного рішення. Ці рекомендації мають бути чесними й об’єктивними, оскільки перевірятимуться. Для збору інших відомостей про свою репутацію позичальник може вказати можливі джерела інформації — постачальників, клієнтів, колишніх працівників, роботодавців тощо. Добросовісність і порядність є необхідними та одними з основних рис особистості позичальника.

Надто важлива для кредитора риса позичальника — фінансова відповідальність, тобто наскільки відповідально позичальник ставиться до сплати своїх зобов’язань. Фінансова відповідальність визначається шляхом дослідження співпраці позичальника з іншими кредиторами (кредитна історія). Підтвердження фінансової відповідальності позичальника — це також його власна оцінка та обґрунтування можливостей повернення боргу відповідно до своїх фінансових планів. Обов’язковою є достовірна інформація про освіту, досвід роботи та професійні навички керівника і ключових спеціалістів підприємства-позичальника.

Важливою складовою особистості є також здатність вести свою справу, що має особливо велике значення для малих підприємств. Найчастіше отримання кредиту стає проблематичним через невміння успішно керувати підприємством в існуючих умовах, оцінювати зміни й реагувати на них, забезпечувати виживання підприємства, вирішувати фінансові питання. Тому позичальник має переконати кредитного інспектора у тому, що здат­ний успішно керувати підприємством в сучасних умовах.

Риси особистості позичальника розглядаються як найважливіший фактор. У сільському господарстві, де спостерігаються хронічна неплатоспроможність підприємств, низька платіжна культура, відсутність у більшості господарств адекватної застави, а також існує мораторій на банкрутство сільгосппідприємств, особистість позичальника набуває важливого значення.

Структура і розмір капіталу та ліквідність позичальника. Оцінка фінансового стану, а відповідно й надійності позичальника здійснюється на основі аналізу поточного стану справ позичальника та тенденцій у минулому. При цьому основним фінансовим документом, що аналізується, є баланс. Так, співвідношення суми власного капіталу і суми всієї заборгованості підприємства має становити не менше ніж 30 : 70. Власний капітал — це захист як кредитора, так і позичальника, якщо ситуація виявиться гіршою, ніж очікувалося. Підприємства, які мають достатній обсяг власного капіталу, здатні пережити найскладніші часи.

Показник поточної ліквідності (відношення суми першого і другого розділів активу балансу до третього розділу пасиву) має становити 1,5 і вище. Буквально це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов’язань припадає 1,5 гривні короткострокових активів. Крім структури, розмір активів підприємства має бути адекватним розміру позички.

Для оцінки майнового стану позичальника кредитні установи вимагають чіткого розмежування власного й орендованого майна. Тому перед тим, як звернутися за кредитом, слід подбати, щоб були юридично підтверджені права господарства на власне майно та перелік орендованого майна і все це було правильно відоб­ражено в бухгалтерському обліку. Це стосується передусім гос­подарств, що утворилися в процесі реструктуризації КСП.

Кредитоспроможність позичальника, що передбачає прогноз грошових потоків і визначення коефіцієнта покриття боргу. Вона показує спроможність позичальника взяти на себе додатковий борг і погасити його згідно з умовами кредитного договору. Кредитоспроможність визначається на основі аналізу грошових потоків підприємства й звіту про фінансові результати та їх використання. Для її визначення на основі попередніх періодів складається прогноз грошових потоків позичальника, а також графік погашення кредиту. Цей графік має збігатися з нормальним обігом коштів підприємства.

Незалежно від того, наскільки прибутковим є проект, у який передбачається вкладати кошти, грошові потоки необхідно прогнозувати загалом по підприємству-позичальнику. Відповідність між виплатами за кредитом та рухом коштів позичальника є найважливішим аспектом при подальшому визначенні умов кредиту (строк кредиту, відстрочка виплати основної суми, періодичність сплати тощо).

Загальноприйнятим показником спроможності позичальника сплачувати свої зобов’язання є коефіцієнт покриття боргу. Він показує, у скільки разів наявні вільні кошти на підприємстві перевищують суму необхідного платежу на момент його сплати. Визначення цього показника на основі звіту про фінансові результати та їх використання здійснюється шляхом додавання до чистого прибутку підприємства суми амортизаційних відрахувань та витрат на сплату процентів і ділення отриманого числа на суму кредиту й процентів, які потрібно сплатити. Прийнятним вважається коефіцієнт покриття боргу 1,5 і вище.

Часто позичальники, оцінюючи свій майбутній фінансовий стан, є надто оптимістичними. Проте очікувані успіхи ґрунтуються на поточній діяльності позичальника. Тому він повинен мати досить вагомі докази ефективності своєї діяльності.

Достатність попиту на продукцію позичальника та стабільність цін на неї. Також оцінюються якість продукції, що випускається, наявність замовлень на її реалізацію, конкурентоспроможність на внутрішньому й зовнішньому ринках, обсяги експорту тощо.

Стабільність і строк діяльності позичальника. Досить часто вимагається, щоб підприємство-позичальник активно працювало щонайменше один рік. Якщо ж воно діє довше від зазначеного терміну, то має бути прибутковим щонайменше один рік.

Форма власності. Деякі з фінансових установ кредитують саме приватні підприємства, інші ж вимагають, щоб частка недержавної власності у статутному фонді підприємства становила понад 50 %.

Більшість зазначених у рекомендаціях фінансових установ мають певні географічні й галузеві пріоритети діяльності. Наприклад, відділ кредитування малого підприємництва Western NIS Enterprise Fund працює з клієнтами, які знаходяться на відстані не більше ніж 200 км від Києва, Львова та Харкова. Не фінансуються проекти у галузі торгівлі та наукової діяльності.

Фінансові установи не надають кредити для фінансування інвестиційного проекту в повному розмірі. Власний внесок позичаль-
ника у проект має становити 20—30 %. Можуть бути й інші вимоги. Наприклад, придбання за рахунок кредиту лише іноземних товарів, здійснення позичальником експортної діяльності або заінтересованість у розвитку експортних операцій.

Слід зазначити, що керівник підприємства-позичальника може хвилюватися за свій бізнес, а тому бути досить емоційним, розпо­відаючи про плани використання кредиту. Звичайно, він упевнений у своєму успіху. Проте слід пам’ятати, що банкіри неемоційні й не люблять слово «ризик». Вони байдужі до того, у що вкладаються кошти, головне — щоб вони повернулися. Спокійно і без емоцій доведіть, що ви як позичальник відповідаєте всім вимогам, а кредит буде використаний ефективно (якщо це справді так). Відверто обговоріть слабкі сторони вашого підприємства, надайте всю необхідну інформацію. В інтересах самого позичаль­ника реально відповідати необхідним вимогам, оскільки це
зменшує ризик неповернення кредиту.

Вимоги кредиторів до фінансового стану позичальників досить високі. Більшість сільськогосподарських підприємств Украї­ни, звичайно, не відповідають їм. Тому при кредитуванні сільськогосподарських підприємств особлива увага звертається на особистість керівника та власника (власників) підприємства, їхню ділову репутацію і компетентність. Підтвердженням відповідального ставлення позичальника до необхідності погашення кредиту є зобов’язання власника (власників) підприємства відповідати ще й особистим майном, яке оформляють як додаткове забезпечення кредиту.