Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.3.2. Види кредитів та джерела кредитування

10.3.2. Види кредитів та джерела кредитування

Суб’єкти господарської діяльності в Україні можуть використовувати такі форми кредиту: банківський (фінансовий), комерційний (товарний), лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний (рис. 10.1).

Рис. 10.1. Форми та види кредитів

На сьогодні кредитування сільського господарства здійснюється переважно комерційними (товарними) кредитами. Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відно-
сини з питань перерозподілу матеріальних фондів, що використо­вуються у виробничому процесі. Його об’єктом можуть бути реа-
лізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського: у ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а будь-які юридичні особи, пов’язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг. Надається він лише в товарній формі. Основна мета цієї форми кредиту — прискорення реалізації товарів. Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, який підт­верджує фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора. У сучасних умовах функції векселя часто бере на себе стандарт­ний договір між постачальником і споживачем, що регламентує порядок оплати реалізованої продукції на умовах комерційного кредиту.

Банківське кредитування має такі особливості.

1. Кредитором у даному випадку виступає банк або інша кредитна організація, яка здійснює такі операції для отримання прибутку.

2. Предметом договору банківського кредиту можуть бути лише кошти.

3. Обов’язкова платність.

4. Забезпеченість кредиту.

5. Цільове використання кредиту.

Договір кредитування при отриманні грошового кредиту, згід­но із законодавством, можна укладати лише з банком або небанківською фінансовою установою (банківський кредит). Якщо договір укладається з іншою юридичною особою (зокрема, кредитною установою), повинен укладатися договір позики. Недодер­жання цієї вимоги законодавства призводить до визнання договору кредитування недійсним.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. За Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-який банк, а також небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній, є фінансовою установою. Відповідно фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком або небанківською фінансовою установою у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів установлюються Національним банком України (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій). У рекомендаціях надалі під кредитом розумітимемо фінансовий кредит.

Відповідно до Положення НБУ «Про кредитування» банківські кредити за строком користування поділяються на:

короткострокові — до одного року;

середньострокові — до трьох років;

довгострокові — понад три роки.

Термін кредиту і нарахування відсотків за користування ним починаються з моменту зарахування коштів на рахунок позичаль­ника. Закінчується цей строк на час повного погашення кредиту та відсотків, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Порівняно з країнами з розвиненою економікою строки кредитування в Україні значно звужені. Короткострокові кредити, як правило, отримуються для покриття витрат виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді,
а довгострокові — для придбання основних фондів. Проте і корот-
кострокові кредити можуть братися для придбання основних фон­дів, якщо проект є високоприбутковим чи існують інші джерела погашення кредиту.

І короткострокові, і довгострокові кредити мають певні переваги та недоліки. Беручи, наприклад, короткостроковий кредит, позичальник має за короткий період сплатити досить значні суми часто за рахунок не тільки доходів від реалізованого проекту (якщо за цей час він не окупився), а й інших джерел. Проте, беручи короткостроковий кредит, керівник підприємства може точніше спрогнозувати обсяги виробництва та ціни на продукцію і ресурси, а відповідно й грошові потоки підприємства та його фінансовий стан. За довгострокового кредитування названі переваги стають недоліками і навпаки.

За забезпеченням кредити поділяються на:

забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

незабезпечені (бланкові).

За способом надання кредити можуть бути:

разові;

відповідно до відкритої кредитної лінії (видача заздалегідь обумовленої суми частинами впродовж певного періоду);

гарантійні (що надаються за потреби на попередньо визначених умовах).

Кредити можуть погашатися:

водночас;

у розстрочку;

достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

з регресією платежів;

після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Залежно від наявності кредитного забезпечення, а також періоду, на який прострочено заборгованість, надані кредити поділяються на три основні групи ризику: стандартні, нестандартні та безнадійні.

До стандартних кредитів належать:

кредити незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав;

кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, ураховуючи кредити, пролонговані в установленому порядку, але не більш як двічі із загальним строком пролон­гації не більше ніж шість місяців.

Нестандартними кредитами є граничні, сумнівні та небезпечні. До безнадійних належать кредити, визнані такими відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».