Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.4. Альтернативні теорії прибутку

Однією з характерних рис товарного виробництва, як було з'ясовано в темі "Товарна форма організації виробництва", е уречевленість виробничих відносин. Тобто, економічні (виробничі) відносини між суб'єктами ринку проявляються не прямо, як в натуральному господарстві, а посередньо, через ринок, через купівлю-продаж. За таких умов видимість явища (форма) часто видається за його зміст, що породжує хибне уявлення про реальні економічні процеси, перекручення їхнього первісного змісту. Так, на підставі того, що на ринку створюється облудна видимість, начебто підприємець і робітник обмінюються рівнями вартостями, заробітна плата видається як плата за працю. Те ж саме можна сказати й про прибуток. Факт його реалізації на ринку створює видимість, що прибуток виникає саме в обігу і є результатом не змінного, а всього авансованого капіталу, оскільки рух обох частин капіталу (постійного і змінного) у сфері обігу однаковий. Така форма прояву глибинних зв'язків і залежностей приховує дійсне джерело прибутку, виступаючи сприятливим середовищем для найрізноманіт­ніших трактувань природи прибутку й підстав для його привласнен­ня.

  Першою   спробою   пояснити    природу

Прибуток у теоріях меркантилістів і

класиків

прибутку в політичній економії була теорія меркантилістів. Виходячи з суто зовнішнього сприйняття дійсності, про що мова йшла вище, вони вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. "Зовнішня торгівля, - писав один з представників меркантилізму Томас Мен, -приносить нам користь трьох видів: по-перше, користь державі... По-друге, прибуток самого купця. По-третє, доходи короля"'811.

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенесли проблему походження прибутку з сфери обігу в сферу виробництва. Проте вони обмежували сферу виробництва прибутку лише земле­робством, бо тут досить наглядно видно, як вилив сил природи веде до зростання споживних вартостей понад витрати виробництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восени значно більше). Беручи до уваги лише зовнішню видимість, фізіократи не змогли розрізнити дію сил природи, які створюють споживну вартість, і функцію праці, здатної створювати вартість і додаткову вартість.

Суттєвий доробок у розробку проблеми прибутку внесли класи­ки, політекономії А.Сміт і Д.Рікардо. Вони, по-перше, довели, що вартість створюється не лише в землеробстві, але й в інших галузях матеріального виробництва і, по-друге, А.Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітників на користь підприємця. Тим самим він зводив прибуток до привласнення чужої, неоплаченої праці. А.Сміт вказував, що нова вартість, яку створюють наймані робітники, розпадається на дві частини: заробітну плату і прибуток підприємця'821. Щоправда, в іншому

1811 Мен Т. Богатство Англии во внешней торговле. "Меркантилизм". - М.: Соцзкгиз, 1935. - С.166.

Ш2І "Вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів, розпадається сама на дві частини, з яких одна іде на оплату їхньої заробітної плати, а інша - на оплату місці А.Сміт стверджував, що прибуток - це породження капіталу. Отже, йому характерний певний дуалізм при з'ясуванні природи прибутку.

Цієї роздвоєності позбувся Д.Рікардо, який, послідовно розгля­даючи прибуток як вирахування з продукту праці робітника, сформулював закон, згідно з яким заробітна плата і прибуток знаходяться у зворотному відношенні одне до одного. Він писав: "...Прибуток буде високим або низьким відповідно до того, низька чи висока заробітна плата"'8 .

Прагматики про прибуток

Представники прагматичної політекономії початку 19ст., розробляючи проблему прибутку, зробили крок назад порівняно з класиками. Так, вони підмінили питання про джерело прибутку питанням про те, на якій основі можна отримати прибуток. Найбільш яскраво така трактова прибутку була виражена французьким економістом Сеєм у його теорії трьох факторів виробництва. Згідно з цією теорією в процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, капітал і земля, які є самостійними джерелами доходів, - відповід­но, заробітної плати, прибутку й ренти. На підставі цього прибуток проголошується винагородою підприємцям за "продуктивну послугу", так само, як заробітна плата - винагородою за працю.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійський економіст Джеймс Мілль і яку поділяли такі відомі економісти 19 ст.. як Ф.Бастіа, Мак-Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально-необхідні функції: робітники -функції виконавців, підприємці - функції організаторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники -заробітну плату, підприємці - прибуток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утриман­ня, з якою виступив у середині 19 ст. англійський економіст Нассау Сеніор (1790-1864 рр.)- Він стверджував, що підприємці заради виробництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утримуються в повсякденному використанні коштів на особисте споживання, проявляють бережливість і т.д. Вклавши свій капі­тал, вони переживають, ризикують, очікуючи ефекту від капітало-

прибутку їхніх підприємців". Див. Смитт А. Исследование о природс й причинах

богатства иародов. Т.1. - М.,  1935. С. 46.

183] рикардо д   Начала политической зкономии й налогового обложения. Т.1. - С. 98.

 

вкладень. Винагородою за їх утримання й ризик є прибуток. Отже, Сеніор намагається економічні явища пояснити психологічними мотивами, що аж ніяк не проливає світла на джерело виникнення прибутку. До того ж ця теорія знаходиться в серйозній суперечнос­ті з фактами життя, які свідчать не про утримання, а про все зростаюче паразитичне споживання підприємців.

К.Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами предста­вників класичної політекономії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політекономії. На відміну від економістів - прагма­тиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його привласнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема, він довів, що прибуток - це перетворена форма додаткової вартості. А додаткова вартість є неоплачена праця найманих робітників. Отже, по-перше, прибуток - категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по-друге, привлас­нення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони беруть певну участь у виробництві (як їхня заробітна плата) і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництво, робітники ж їх (засобів виробни­цтва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюєте ся підприємцями безоплатно.

Сучасні західні теорії прибутку

Сучасні   західні   економісти,   як   правило, розвивають теорії прибутку економістів 19 й початку  20  ст.,   пристосовуючи  їх   до  нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

- теорія "продуктивності капіталу", згідно з якою прибуток є результатом капіталу як фактора виробництва;

- теорія "утримання", яка проголошує прибуток психологічним фактором;

-теорія, яка визначає прибуток як "трудовий доход" підприєм­ців за підприємницьку діяльність;

- теорія, в якій прибуток розглядається в якості доходу, поро­дженого монополіями.

Що нового в ці теорії внесли сучасні економісти Заходу?

1. Теорія "продуктивності капіталу" має досить широке розповсюдження в сучасних умовах. Проте якихось суттєвих змін проти 19 ст. в неї не внесено. Вона лише доповнилася новими "факторами виробництва": технічним прогресом, наукою і держа­вою. Так американський економіст Ф.Найт вважає, що прибуток це тимчасовий доход, який отримується завдяки складним і непередбаченим технічним нововведенням. Професор колумбійсь­кого університету Д.Дьюі в книзі "Сучасна теорія капіталу" (1965р.) пише, що прибуток перестав бути економічною проблемою й залежить тільки від технології виробництва, розширення знань і технологічного прогресу. Аналогічні погляди на прибуток ми знаходимо і в американського економіста П.Самуельсона. Так, у своїй книзі "Економіка" серед декількох визначень прибутку він оголошує його як "безумовний" доход від факторів виробництва, а також як винагороду за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень1841.

2. Відповідно до "психологічних" теорій прибуток начебто створюється дією психологічних факторів або часом, який сам по собі породжує прибуток. Так, на думку П.Самуельсона, прибуток значною мірою зумовлений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх доходах. Він вважає, що підприємці, які поміщають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресур­сів або ті, які відкривають нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому прикладанні капіталу, а тому повинні отримувати прибуток як компенсацію за ризик і невпевненість у майбутніх прибутках.

Подібні теорії прибутку, які оголошують його джерелами "утримання", "очікування", "ризику", "невпевненості", "передба­чення" і т.д., виправдовуючи право підприємців на отримання певного доходу (який, до речі, той же П.Самуельсон не визнає прибутком) за їхню підприємницьку діяльність, зовсім не розкри­вають природу прибутку. Вони є суб'єктивно-ідеалістичними, бо повністю ігнорують той факт, що прибуток - це об'єктивне еконо­мічне явище, яке веде своє походження з виробництва й не може бути пояснене суто психологічними мотивами, хоча їх опосередко­ваний вплив на поведінку суб'єктів виробничих відносин заперечу­вати не можна.

3. Багато сучасних економістів трактують прибуток як трудо­вий доход, тобто різновид заробітної плати. Так, англійський економіст Р.Харрод пише, що прибуток люди заробляють служ­бою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльністю, мужніс-тюі85). Таку ж точку зору поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход підприємця повністю відпові-

!841 Самузльсон П. Зкономика. Т.2. - М.: НПО "Алгон" ВНИИСИ. 1992. Гл. ЗО. '8аІ Харрод Р. К теории зкономической динамики. Новьіе вьіводьі зкономической теории  й  их  ирименєние  в зкономической  политике.   -   М.:   Изд-во  иностр. лит.  -1959. -С. 189.

дає  його  праці,  тій  послузі,   яку  він  надає  суспільству,   керуючи підприємством.

4. Теорії прибутку як "монопольного доходу". Найбільш відо­мими сучасними представниками цих теорій є вже згадуваний П.Самуельсон, Е.Чемберлін (американський економіст) та ін. Зокрема, Е.Чемберлін у своїй "Теорії монополістичної конкурен­ції"!^] ототожнює монополію взагалі з монополією інноваційною, і на цій підставі монопольний прибуток ототожнюється з будь-яким додатковим доходом, що отримується в результаті застосування науково-технічних досягнень. На цій підставі навіть простий товаровиробник або дрібний підприємець проголошуються монопо­лістами, -якщо вони виступають на ринку з новими для покупця товарами. Поза монополістичними умовами на думку представни­ків цих теорій, прибутку не існує, а є лише доходи підприємців як винагорода за їхню підприємницьку діяльність або як результат " продуктивності капіталу".

5. Поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні еко­номісти Заходу висунули ряд нових. Досить поширена серед них концепція революції в доходах. До найбільш активних пропаган­дистів цієї концепції належать американські економісти Д.Голбрєйс, А.Бєрлі, Е.Хансен, С.Кузнець. Основна ідея концепції полягає в тому, що з розвитком корпоративної власності підприєм­ці відходять від керівництва господарством, передаючи управління найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємництва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб усього суспільства. На цій основі прибуток зникає як економічна категорія, відбувається вирівнювання доходів різних соціальних верств населення. Всі отримують спра­ведливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів класів, на основі чого виникає класова гармонія між робітниками й підприємцями.