12.2. Джерела інформації про зайнятість і соціально-трудові відносини

Кінець XX ст. ознаменувався зародженням, становленням та стрімким поширенням інформаційного суспільства, яке поступо­во охоплює весь світ. Зміни в світовій економіці зумовлюють висо­ку міру залежності подальшого розвитку кожної країни від її здат­ності здобувати, передавати і засвоювати знання. Важливим ресур­сом та фактором розвитку все більше стає інформація, що змінює і роль людини в суспільстві, до котрої висуваються нові вимоги як до носія інформації, її генератора та користувача.

В дослідженні зайнятості, ринку праці, трудових відносин, при визначенні пріоритетів та реалізації політики в цій сфері інформа­ція також набуває важливого значення. Зокрема здійснення полі­тики регулювання соціально-трудових відносин не може не спира­тися на достовірні та точні дані про тенденції розвитку в сфері праці та зайнятості. Функціонування ринку праці також відбувається через задоволення інформаційних потреб основних суб'єктів рин­ку праці про наявність робочих місць і робочої сили, тобто сама ін­формація виступає важливим елементом трудового посередництва та професійної орієнтації.

В міжнародних документах сформульовані головні цілі стати­стики та збирання інформації про трудову діяльність населення: вимірювання людських та трудових ресурсів з метою здійснення макроекономічного аналізу і планування розвитку цих ресурсів, а також вимірювання зайнятості, доходів та інших аспектів трудо­вої діяльності для розробки та реалізації програм у сфері соціальної політики та політики, спрямованої на регулювання ринку праці.

Джерелами інформації для моніторингу соціально-трудової сфери України є статистичні показники, котрі характеризують со­ціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови праці на підприємствах, доходи та рівень життя населення. Показники, що використовуються, мають бути реаль­ними, вірогідними та загальновизнаними. У моніторингу викори­стовуються, здебільшого, комплексні показники, які складають­ся з окремих статистичних даних. Для моніторингу соціально-тру­дової сфери статистика необхідна, але її недостатньо, необхідні також дані експертів — керівників і спеціалістів та дані працівників підприємств і організацій, які збираються в ході соціологічних обстежень.

Трудова діяльність населення є досить складним об'єктом дослі­дження та статистичного спостереження, оскільки в її центрі стоїть людина з певним набором особистісних та професійних якостей та характеристик. Важливим об'єктом дослідження є також підпри­ємства, на яких безпосередньо здійснюється трудова діяльність. Од­нак інформація, отримана під час дослідження підприємств, не дає відомостей про людей, які шукають роботу, здійснюють незареєстровану трудову діяльність, тобто цілісна картина щодо масштабів пропозиції праці в цьому випадку залишається недоступною. Ті самі дослідження, які стосуються окремого індивіда, чи інституціональних структур — профспілок, організацій роботодавців тощо, також не в змозі висвітлити повною мірою стан та тенденції роз­витку в соціально-трудовій сфері. Потрібно комплексне викорис­тання всіх можливих джерел та методів здобуття інформації.

До основних джерел інформації про зайнятість та соціально-трудові відносини належать такі:

•         адміністративна статистика;

•         вибіркові обстеження домогосподарств;

•         переписи населення;

•         вибіркові обстеження та перепис підприємств;

•         соціологічні обстеження.

Адміністративна статистика — це стандартизовані дані статистичної звітності підприємств та організацій, державної служ­би зайнятості та інших суб'єктів економічної діяльності, органів державного управління. До основних переваг цього джерела інфор­мації належать: порівняна дешевизна; постійність інформації, яка дає змогу стежити за тривалістю та динамікою процесів з початку їх обліку; можливість отримання інформації по конкретних гру­пах сукупності без похибки у вибірці. Але для цього способу отри­мання інформації характерні й певні недоліки, серед яких такі: охоплення зареєстрованого контингенту тільки формально, відпо­відно до прийнятих правил; залежність від змін у правилах реєст­рації (законодавства, правил виплати допомоги тощо); немож­ливість отримати комплексну інформацію щодо індивідуального об'єкта.

Вибіркові обстеження домогосподарств — це дослідження у вигляді опитування з високою мірою регулярності — раз на рік, на півроку чи на квартал. Ці обстеження дають змогу отримати інфор­мацію про всю робочу силу, її структуру, здійснити одночасне, за­гальне та взаємовиключне вимірювання кількості зайнятих, без­робітних, економічно неактивного населення, отримати достовірні дані про рівень життя. Багато з міжнародних стандартів та класи­фікацій можуть бути застосовані лише за умов регулярного здій­снення вибіркового обстеження домогосподарств.

Виділяють такі переваги цього способу отримання інформації: визначення статусу зайнятості відповідає прийнятим міжнародним стандартам та визначенням; обстеження дає інформацію про весь контингент, що вивчається; результати досліджень різних періодів є порівняльними між собою; надається велика кількість додатко­вої інформації; отримується комплексна інформація щодо індиві­дуального об'єкта, що дає змогу досліджувати взаємозв'язки різних характеристик; це дослідження може здійснюватись незалежно від інших, не потребує адаптації до існуючих статистичних систем чи їх зміни.

До недоліків вибіркових обстежень домогосподарств відносять такі: використання вибірки мало підходить для аналізу даних на окремій місцевості, оскільки з розбиванням вибірки підвищуєть­ся її похибка; необхідність вкладення великих коштів та зусиль зумовлює здійснення такого дослідження не частіше, ніж раз на квартал, а адміністративні джерела здатні давати більш оперативні дані; непостійність вибірки утруднює отримання даних за трива­лий період спостереження.

Дуже важливим джерелом інформації є переписи населення, котрі мають дещо спільне з попереднім способом збору інформації. Головна відмінність між ними полягає у масштабах обстеження, тобто в повному охопленні досліджуваної сукупності населення пе­реписом, на відміну від вибіркових досліджень домогосподарств. Це джерело інформації дає змогу отримати всеосяжну інформацію про населення, що вимагає обмеженості переліку питань з приво­ду кожного конкретного аспекту дослідження населення.

Масштаби перепису не дають змогу здійснювати його часто, зви­чайно він проводиться раз на десять років. Однією з головних пе­реваг інформації, отриманої шляхом перепису, є можливість її ре­гіонального та міжрегіонального аналізу. Найповніше охоплення населення уможливлює отримання повної, без похибок, інформації.

По всіх територіально-адміністративних одиницях. Переписи та­кож мають важливе методологічне значення.

Вибіркові обстеження підприємств надають інформацію про трудову діяльність з погляду виробничих процесів. Вони є єдиним Джерелом інформації про внутрішні ринки праці. Ці дослідження не дають змоги проаналізувати неформальний ринок праці, не да­ють повного уявлення про трудову діяльність працівника, оскіль­ки обмежують її підприємством та не фіксують вторинну зай­нятість, якщо вона не пов'язана з цим самим підприємством. Пе­ревагою цих обстежень є такі: аналіз взаємозв'язку зайнятості, відпрацьованого робочого часу та отримання винагороди; вибір­ковість дослідження, яке можна здійснювати за певними економі­чними секторами.

Проводячи моніторинг соціально-трудової сфери, необхідно ви­користовувати також дані досліджень наукових організацій. Най­більш важливими є дані соціологічних обстежень з різноманітних питань моніторингу. Моніторинг соціально-трудової сфери вклю­чає обов'язкове соціологічне обстеження базових підприємств, а також вибіркове й одноразове обстеження підприємств, регіонів, окремих груп людей, домашніх господарств. Соціологічні обсте­ження — це аналіз соціальних явищ за допомогою соціологічних методів, які дають змогу систематизувати факти про процеси, відносини, взаємозв'язки, залежності, щоб робити обґрунтовані висновки і рекомендації. В ході соціологічного дослідження засто­совують такі методи збору первинної інформації: вивчення доку­ментальних матеріалів, спостереження, експеримент, опитування. Опитування — найпоширеніший метод соціологічного досліджен­ня, який полягає в отриманні відповідей на конкретні питання. Джерелом інформації під час опитування є словесне повідомлен­ня, міркування опитуваного. Розрізняють такі різновиди опиту­вання: анкетування (письмове заочне опитування), інтерв'ю (усна співбесіда, очне опитування), експертне опитування (отримання відповідей від компетентних у досліджуваній проблемі осіб). Де­тальніше про проведення соціологічних досліджень ви можете про­читати у спеціальній літературі1.

При здійсненні моніторингу соціально-трудової сфери на дер­жавному і регіональному рівнях система показників, що аналізуються, характеризує: міграційні та соціально-демографічні проце­си; структуру зайнятості, тенденції руху зайнятих, стан системи підготовки і перепідготовки кадрів; проблеми і тенденції розвитку безробіття, у тому числі прихованого; умови та охорону праці; дохо­ди і рівень життя населення, його соціальне самопочуття і т. ін.

На рівні підприємств, установ, організацій мають аналізуватись показники, які характеризують: зайнятість — рух персоналу, підготовку і перепідготовку кадрів, зміни чисельності та структу­ри зайнятих і т. д.; умови та охорону праці — стан виробничого середовища на підприємстві, масштаби зайнятості на шкідливих і тяжких фізичних роботах, рівень виробничого травматизму тощо; оплату праці й форми соціальної підтримки працівників, рівень середньомісячної заробітної плати працівників різних категорій, структуру і масштаби грошових виплат працівникам підприємств у формі премій, матеріальної допомоги, доплат і т. д.; стан трудо­вих відносин — кількість трудових спорів, їх причини, кількість урегульованих трудових спорів без звернення у вищі інстанції, міру виконання трудових договорів, стан страйкового руху тощо.

Координацію статистичної інформації в Україні здійснює Дер­жавний комітет статистики України, в якому, поряд з іншими, функціонує Управління статистики праці. Держкомстат затвер­джує форми статзвітності для різних міністерств і підприємств, зби­рає, обробляє та узагальнює соціально-трудову статистику, отри­ману із таких статистичних джерел: адміністративна статистика підприємств; адміністративна статистика служб зайнятості; ста­тистика домашніх господарств. Держкомстат публікує офіційні статистичні дані по країні у відповідних статистичних збірниках: загальному "Статистичний щорічник України" і спеціалізованих: "Економічна активність населення України", "Праця в Україні", "Доходи і рівень життя населення України", "Регіональний люд­ський розвиток" та ін. Інформацію про друковані видання Держкомстату України, найсвіжішу статистичну інформацію Ви може­те знайти на спеціалізованому сайті1.

Державний комітет статистики України проводить також об­стеження бюджету сімей. Дані обстежень включають доходи та ви­трати, ступінь самозабезпечення сім'ї продуктами, житлові умо­ви, наявність предметів довгострокового користування, таких як автомобіль, телевізор, холодильник, а також дані про структуру сім'ї. Участь сімей у обстеженні добровільна і їм виплачується не­велика винагорода. При бюджетних обстеженнях проводиться ви­біркова перехресна перевірка інформації, яку надають сім'ї (на­приклад, з підприємств також отримується інформація про заробіт­ну плату). Доходи порівнюються з витратами та вивчаються розбі­жності між ними. Статистичні дані, отримані в результаті обсте­жень бюджету сімей, використовуються частково для визначення рівня інфляції, також вони є статистичною базою для встановлен­ня прожиткового мінімуму та інших соціальних стандартів.

Міністерство праці та соціальної політики України відслідко­вує розвиток ринку праці, аналізуючи матеріали Державного комі­тету статистики України. Ці дані використовуються також для пла­нування і розробки нормативних актів.

Для дослідження світового ринку праці та зіставлень між краї­нами у сфері праці важливими джерелами інформації є міжнародні інформаційні видання із статистики праці.

Для об'єктивної оцінки стану соціально-трудової сфери в країні необхідно зіставляти матеріали усіх джерел інформації про зай­нятість та соціально-трудові відносини, а моніторинг соціально-трудової сфери необхідно проводити на трьох рівнях: державному, регіональному, окремих підприємств і організацій.