12.2. Економічне становище в період Гетьманату і Директорії УНР

Політична та економічна кризи, які охопили всю країну, безсилля Тимчасового уряду дали змогу більшовикам здійснити революцію і захопити в кінці жовтня 1917 р. владу в Петро­граді. II Всеросійський з'їзд Рад ухвалив рішення про перехід всієї влади до рук Рад, створив свій уряд — Раднарком на чолі з Леніним.

Центральна Рада засудила збройне повстання в Петрог­раді і визнала неприпустимим перехід влади до Рад робіт­ничих і солдатських депутатів. Фактично це означало, що ЦР не визнає робітничі Ради і входить у конфронтацію

з російським Раднаркомом. 7 листопада 1917 р. Централь­на Рада приймає свій III Універсал, де Україна проголошува­лась народною республікою (УНР) у складі федерації рівних і вільних народів. Центральна Рада ігнорувала декрети і закони Раднаркому.

Щоб зміцніти свої позиції в Україні, більшовики виріши­ли провести Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому передбачалось проголошення Радянської влади. Але, не отримавши більшості, більшовики змушені були покинути з'їзд і переїхати до Хар­кова, де до них приєдналися делегати III обласного з'їзду Рад Донецько-Криворізького басейну. Після цього делегати оголо­сили про відкриття І Всеукраїнського з'їзду Рад. Цей з'їзд проголосив Радянську владу на всій території України, обрав Центральний Виконавчий Комітет. ЦВК доручалося негайно поширити на території України всі декрети і розпорядження Раднаркому про землю, робітничий контроль на виробництві, демократизацію армії, оголосити недійсними всі розпоряджен­ня Центральної Ради.

З грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Ук­раїнської Ради". Від ЦР ультимативно вимагалось пропусти­ти радянські війська на Дон, припинити роззброєння радянсь­ких військ в Україні. У випадку не прийняття вимог Раднар­ком оголошував ЦР в стані відкритої війни проти Радянсь­кої влади. 17 грудня ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення УЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР. ЗО січня 1918 р. до Києва прибув Народний Сек­ретаріат і місто стало столицею радянської України. ЦР пе­реїхала до Житомиру.

Зазнавши поразки у боротьбі з більшовиками, ЦР вирішила використати зовнішній чинник. Спочатку вона домагалася підтримки Антанти, особливо Франції, але не дочекавшись її, вступила в переговори з Четвертним Союзом. 9 лютого 1918 р. представники ЦР підписали у Брест-Литовському угоду з Четвертним Союзом, її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежність України, засвідчував припинення ста­ну війни, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігались з довоєнними російськими. У квітні 1918 р. УЦР підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн. пудів хліба, 400 млн. штук яєць, 2,75 млн. пудів м'яса, 3 млн. пудів цукру і т.д.

В результаті договору німецько-австрійські війська при­йшли в Україну, а радянські війська змушені були її залишити.

Але через відсутність підтримки серед широких верств на­селення, Центральна Рада не змогла утриматись при владі. Опозиційні їй сили вирішили створити міцну авторитарну владу, надавши їй, за історичною аналогією, форму гетьманату.

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського, в ук­раїнській національно-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризувався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати «соціалістичні експерименти» Центральної Ради, насамперед в сфері економіки.

Засуджуючи діяльність "соціалістичної Центральної Ради", П.Скоропадський виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва. В своїй "Грамоті до українського народу" від 29 квітня 1918 р. він визначив основні напрямки діяльності уряду Української держави. Неабиякого значення в цей період набуває аграрне питання. З перших днів своєї діяль­ності гетьманський уряд вживав заходів щодо нормалізації ста­новища на селі. З метою підготовки нового аграрного закону було створено губернські та повітові комісії. "Тимчасові прави­ла про земельні комісії" зобов'язували селян повернути по­міщицьке майно та відшкодувати збитки, заподіяні великим землевласникам. У жовтні 1918 р. створено Вищу земельну комісію, яку очолив П. Скоропадський. На початку листопада з'явився проект аграрної реформи, який передбачав примусо­вий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами площею не більше, як по 25 десятин в одні руки. Лише господарства, які мали культурне значення, обслуговува­ли цукроварні, вирощували племінну худобу, могли мати по 200 десятин. Досить успішно йшла відбудова залізничних магістра­лей України. Уже в середині літа 1918 р. вдалося налагодити регулярне перевезення вантажів та пасажирів.

Відновлювалася розбалансована фінансово-кредитна сис­тема України, вдалося створити державний бюджет. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця - карбованець, становище якого зміцнилось. Він забезпечу­вався природними багатствами країни. У гетьманській дер­жаві допускався неконтрольований обіг російських рублів та "керенок", німецьких марок та австро-угорських крон.

Гетьманське правління пішло на більші поступки німець­ко-австрійській військовій адміністрації. Так, згідно з еконо­мічним договором від 10 вересня 1918 р. на 1918-1919

господарський рік уряд Української держави дозволив вивез­ти 100 млн. пудів хліба, худоби до 11 млн. пудів (у живій масі), овець — 300 тис. гол., птиці — 2 млн. штук, до 400 тис. пудів сала, масла, сиру, близько 200 тис. пудів м'ясних консервів, ков­баси і м'ясних товарів (за місяць), 2,5 млн. пудів цукру, а та­кож багато іншого продовольства та промислової сировини.

Тривало подальше скорочення промислового виробництва. На металургійних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918 р. працювало 4, а на кінець серпня - 2. Восени 1918 р. із 102 мартеновських печей у дії були тільки 7, працю­вало лише 7 прокатних станів. Порівняно з 1913 р. виплавка чавуну скоротилася в 11 разів, сталі — в 13, виробництво прокату — в 15, видобуток залізної руди — в 17, марганцю - у 10 разів. Весь гірничопромисловий і металургійний регіон Донбасу та Криворіжжя був суцільним промисловим кладовищем.

Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко не­повними даними, у 1918 р. тільки у 23 містах України налічу­валося 180,6 тис. безробітних.

Були підірвані продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 р. посівних площ майже наполовину, порівняно з довоєнним періодом, зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Ціни на продукти харчування та товари масового вжитку різко зросли. Робітни­ки великих міст і промислових центрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день

У грудні 1918 р. Гетьманат був повалений Директорією. 26 грудня 1918 р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати церковні та великі приватні земле­володіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

У зв'язку з критичним політичним та воєнним станови­щем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, звужу­валась її соціальна база. Новій українській владі не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України, внаслідок загальної розрухи, посилився процес роздроблення виробництва. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. В умовах господарсь­кої розрухи вони виявилися більш життєздатними.

Зменшувалися ресурси важливих для державного господар­ства матеріалів, продуктів, сировини. У 1918 р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913, а в 1919 р. - лише 20,5%.

Надзвичайно загострювалася паливна ситуація в країні. Залі­зорудна та марганцева промисловість у 1919 р. повністю при­пинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машино­будівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918 р. проти 1917 р. зменшився в 2,5 рази, а в 1919 р. - в 15 разів. Істотно зменшилось виробництво цукру. Якщо у 1918 р. було вироблено тільки половину випуску 1913 року, то в 1919 р. -п'яту частину. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це надзвичайно негативно відби­лося на матеріальному становищі населення, особливо міського.

Українське селянство, яке на початку боротьби проти геть­манщини підтримало Директорію, почало виявляти невдово­лення її економічною політикою. Поштовхом до поглиблення конфлікту став земельний закон Директорії, опублікований 8 січня 1919 р. Декларувавши ліквідацію приватної власності на землю, закон не відповідав на головне питання: коли ж селянство одержить землю? Земельна власність іноземних (польських, австрійський, німецьких) землевласників була ого­лошена недоторканою, її долю мав вирішити спеціальний за­кон. Недоторканими залишалися 15-десятинні господарства. Все це й обумовило втрату Директорією підтримки селянства.

Згідно із законом Директорії від 4 січня 1919 р., хоча і з великим запізненням, українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. І хоч укра­їнська влада швидко втратила більшу частину території, все-таки українські гроші мали більшу купівельну вартість, ніж "керенки", більшовицькі рублі чи "денікінки". Український карбованець зазвичай вимінювали за чотири радянські чи денікінські карбованці. Щоб підняти функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів Б. Мартос випускав на ринок час від часу значну кількість цукру, борошна, спирту та інших продуктів, які були у розпорядженні уряду.

Великі економічні втрати, яких зазнало господарство Ук­раїни в результаті першої світової війни та революційних подій, були справді катастрофічними. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з міст у село. Торгівля набула спот­ворених форм. Найбільших руйнувань зазнали галузі важкої промисловості. Часта зміна політичної влади зривала роботу з налагодження виробництва.