12.2. Український туризм як складова міжнародного туризму
У 1997 р. Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої туристичної організації (ВТО), а у вересні 1999 р. на 13-й Генеральній асамблеї ВТО у м. Сантьяго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО — Виконавчої ради.
Вступ України до ВТО поклав на неї зобов'язання виконувати рішення генеральних асамблей і конференцій цієї міжнародної організації. Членство України у ВТО, можливість набувати практичного й теоретичного досвіду у сфері туризму розвинених туристичних держав мають сприяти піднесенню рівня внутрішніх туристичних послуг в країні і формуванню позитивного міжнародного туристичного іміджу нашої держави.
10-11 жовтня 2002 р. в Київському інституті туризму, економіки і права відбувся Регіональний семінар Ділової ради ВТО «Вплив Інтернету та електронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму». Подібний форум ВТО, у якому взяли участь Генеральний секретар ВТО Франческо Франжіаллі, відомі науковці, консультанти Організації, практики в цій сфері з різних країн світу, проводився в Україні вперше.
На семінарі зазначалося, що пріоритетним у розвитку туристичного бізнесу має стати використання вже випробуваних технологій для захисту навколишнього середовища.
З метою підвищення ефективності туристичної галузі України, поліпшення просування національного туристичного продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристичного потенціалу, залучення іноземних туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристичному співтоваристві, інтеграції нашої країни у європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристичних ресурсів, розбудови інфраструктури, залучення до світового інформаційного простору, вивчення передового досвіду організації туристичної діяльності розроблено заходи щодо розширення міжнародного туристичного співробітництва.
Серед них:
- удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму;
- активізація співпраці у складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів збільшення обсягів туристичних обмінів;
- вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністерством закордонних справ і Департаментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими державними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;
- розвиток інституційного співробітництва, використання організаційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, поглиблення безпосереднього партнерства між туристичними підприємствами та організаціями, насамперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу – Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо;
- розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльності, організація міжнародних і регіональних туристичних салонів, ярмарків, бірж в Україні, зокрема в основних туристичних центрах: Міжнародного туристичного салону «Україна» в Києві, Міжнародного туристичного ярмарку «Крим. Курорти. Туризм» в Ялті, міжнародного туристичного ярмарку-виставки «Чорноморська Одіссея. Туризм. Відпочинок. Здоров'я» в Одесі, Міжнародного туристичного салону в Харкові, Міжнародної туристичної виставки «ТурЕкспо» у Львові, Міжнародного туристичного ярмарку «Турконтракт» в Ужгороді; забезпечення планомірної та систематичної участі українських туристичних підприємств у провідних зарубіжних міжнародних виставках: «ITB» у Берліні, «WTM» у Лондоні, «Fitur» у Мадриді, «MITT» у Москві, «ЕХРО-2000» у Ганновері.
Заохочуючи іноземців до відвідання, Україна на початку XXI ст. спрощувала візові формальності. Натомість західні сусідні держави — Болгарія, Чехія, Словаччина, Польща та деякі інші, — які є для громадян України не тільки туристичними, а й транзитними, поступово запровадили візові режими в'їзду для українських туристів. Наслідком цього став і продовжуватиметься в найближчому майбутньому перерозподіл напрямків туристичних потоків.
Зокрема, традиційно популярні в наших співвітчизників болгарські курорти подорожчали в 2003-2004 рр. на 20 % внаслідок інтеграції Болгарії до ЄС, приходу на цей ринок німецьких операторів, і тому стали менш привабливими для українців. У Болгарії на початку біжучого століття невпинно зменшувалася кількість 2-зіркових готелів (багато з них перебудовувалися у 4- та 5-зіркові, що призводить до збільшення вартості турпакетів. Введення Румунією в 2004 р. транзитних віз зробило Болгарію ще менш привабливою країною для відпочинку громадян України.
Похмурою сторінкою участі України в міжнародному туризмі стало масове використання статусу туриста громадянами нашої країни з метою пошуку роботи (переважно нелегальної) за кордоном. Чимало українських та іноземних турфірм навіть спеціалізувалися на такому «туризмі». Кількість «туристів», які незаконно залишилися у країнах, до яких вирушили, складала, за станом на 2004 р., навіть не сотні тисяч, а мільйони українських громадян. Разом із трудовими мігрантами, які загострили конкуренцію на ринку праці багатьох держав, за кордон виїхало також чимало злочинців, утворивши в низці країн Європи, Америки та Близького Сходу так звану «російську мафію». Трудова міграція та міжнародна злочинність підштовхнули уряди країн Заходу до запровадження жорстких заходів у візовій політиці. На початку XXI ст. українські тур-фірми та туристи дедалі частіше стали стикатися з великими труднощами в отриманні віз до країн ЄС, США, Ізраїлю та деяких інших держав. Безапеляційні відмови консульств призвели до зриву тисяч потенційних туристичних поїздок; і кількість таких відмов, на жаль, стає дедалі більшою, утворюючи нову «залізну завісу» між Європою та Україною.