12.4. Аналіз ресурсної бази банку з позицій ліквідності

12.4. Аналіз ресурсної бази банку з позицій ліквідності

Важливим чинником, що впливає на банківську ліквідність, є структура та стабільність ресурсної бази банку.

Аналіз структурних зрушень розпочинають з оцінки стабільності ресурсної бази банків та виявлення загальних тенденцій, що мають місце в банківській системі. Узагальнюючою характеристикою стабільності ресурсної бази є співвідношення власного капіталу та зобов’язань банків, яке аналізується в динаміці (табл. 12.5).

Таблиця 12.5

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ТА СТРУКТУРИ ПАСИВІВ
УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ ЗА 1998—2001 рр., %

Розрахунки свідчать про систематичне зростання частки зобо­в’язань у структурі пасивів українських банків з відповідним зниженням частки власного капіталу. Це означає, що зі зростанням обсягу загальних активів банку питома вага власного капіталу істотно знижується навіть за умови збільшення його абсолютної величини. Така тенденція є закономірною, адже в розвинених країнах частка власного капіталу в загальних пасивах банків становить близько 8—10 %. З позиції ліквідності подібні структурні зрушення свідчать про те, що проблеми аналізу та ефективного управління ліквідністю з часом стають для банків все актуальнішими.

Для підвищення ефективності управління ліквідністю доцільно проаналізувати динаміку структурних зрушень за основними статтями зобов’язань по банківській системі в цілому (табл. 12.6). Це дасть змогу банку оцінити загальні тенденції, що мають місце у банківській системі, та врахувати їх під час прогнозування потреби в ліквідних коштах.

Таблиця 12.6

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ТА СТРУКТУРИ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ УКРАЇНСЬКИХ БАНКІВ ЗА 1997—2001 рр. У РОЗРІЗІ ОСНОВНИХ СТАТЕЙ, %

Проаналізувавши дані, наведені в табл. 12.6, можна зробити висновок, що в структурі зобов’язань банків найбільшою є питома вага коштів клієнтів. Частка кредитів, одержаних на міжбанківському ринку, протягом останніх років знижується. Водночас підвищується частка залишків на кореспондентських рахунках інших банків, що свідчить про розширення мережі кореспондентських зв’язків українських банків. Це дає змогу банкам отримувати дешеві, але водночас нестабільні джерела коштів. Подібні структурні зрушення в банківській системі в цілому мають братися до уваги кожним банком під час вибору стратегії управління ліквідністю.

Клієнтська база кредитних установ за своїм складом неоднорідна, тому наступним етапом є аналіз її структури з погляду співвідношення мінливих (кошти до запитання) та стабільних (строкові рахунки) зобов’язань. З метою аналізу стабільності клієнтської бази визначається питома вага основних вкладів у загальній сумі зобов’язань. Порівняння складу та структури клієнтсь­кої бази окремого банку з аналогічними показниками по банківсь­кій системі в цілому чи з середніми значеннями по групі банків дає змогу оцінити вплив структурних зрушень на стан ліквідності та застосувати відповідні методи управління (табл. 12.7).

Таблиця 12.7

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ І СТРУКТУРИ
КЛІЄНТСЬКОЇ БАЗИ БАНКУ, %

Результати аналізу даних (табл. 12.7) свідчать, що в банку клієнтська база стабільніша порівняно з банківською системою в цілому, оскільки питома вага строкових вкладів у структурі клієнтських рахунків у банку на 6,4 % вища, ніж по системі. Водночас банк не зміг подолати загальної тенденції зниження стабільності клієнтської бази, яка мала місце протягом періоду, що аналізується. Так, рівень строкових вкладів, які є найбільш стабільними зобов’язаннями, знизився в банку на 11,9 % (38,5 – 50,4), тоді як у банківській системі — на 9,6 % (32,1 – 41,7). Загалом клієнтську базу банку можна оцінити як досить стабільну.

Ліквідність банку залежить, насамперед, від стабільності ресурсної бази. Тому постійний аналіз ресурсної бази банку з погляду стабільності та ймовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків розглядається як необхідний етап процесу управління банківською ліквідністю. Для оцінювання рівня стабільності ресурсної бази окремого банку використовують такі показники:

рівень осідання грошових коштів за рахунком, %;

середня тривалість зберігання коштів на рахунку, дні.

Показник рівня осідання грошових коштів за рахунком обчислюється як відношення різниці між залишками коштів на рахунку на кінець та на початок періоду до суми загальних надходжень за рахунком за той самий період:

де Ро — рівень осідання коштів на рахунку, %;

ДКп, ДКк — залишки коштів на рахунку на початок та на кінець періоду відповідно, грн;

Н — сума надходжень за рахунком протягом періоду, грн.

Показник середньої тривалості зберігання коштів на рахунку обчислюється як відношення середніх залишків коштів на рахунку до середнього обороту за видачею коштів у розрахунку на кількість днів у періоді:

,

де Т — середня тривалість зберігання коштів на рахунку, дні;

ДК — середній залишок коштів на рахунку за період, грн;

П — середньоденний оборот за видачею коштів з рахунку, грн;

Д — кількість днів у періоді.

Ці показники аналізуються в динаміці та за кожним рахунком або видом зобов’язань банку (коррахунки інших банків, поточні рахунки, кошти в розрахунках, кошти для розрахунків платіжними картками, цільові кошти до запитання та ін.), що дає змогу виявити загальні тенденції зміни стабільності ресурсної бази банку та точніше прогнозувати потребу в ліквідних коштах.

Виконувати такий аналіз можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про надходження та платежі за всіма клієнтськими рахунками. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період — декаду, місяць, квартал. За наявності відповідного програмного забезпечення банк може проводити детальніший аналіз. Для цього до розрахунку
наведених показників беруться не лише залишки коштів на початок та на кінець періоду, а й щоденні залишки та надходження за рахунком.

Основним джерелом формування ресурсної бази для багатьох українських банків є залишки коштів до запитання юридичних осіб. Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності, через які здійснюються розрахунки за проведеними операціями, мають найбільшу питому вагу в структурі коштів до запитання. Особливістю поточних рахунків є те, що на них практично завжди є залишок грошових коштів, не використаний самим клієнтом. Ці кошти можуть бути використані для підтримання ліквідності та проведення активних операцій, оскільки вони є дешевим джерелом грошових ресурсів для банку.

Банк має проаналізувати рівень стабільності тимчасово вільних грошових коштів своїх клієнтів з метою ефективного їх використання та уникнення надлишку ліквідних коштів. Методику аналізу розглянемо на прикладі руху коштів за поточним рахунком підприємства — клієнта банку.

У табл. 12.8 наведено дані про стан надходжень та залишків на поточному рахунку підприємства протягом кварталу з помісячним поділом, що дає змогу проаналізувати не лише середні значення показників, а й їх динаміку.

Таблиця 12.8

АНАЛІЗ РІВНЯ ОСІДАННЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ
НА ПОТОЧНОМУ РАХУНКУ ПІДПРИЄМСТВА, тис. грн

Отже, протягом кварталу на рахунок підприємства надійшло 2864 тис. грн, а оскільки в кварталі було 65 робочих днів, то середньоденне надходження коштів становило 44 тис. грн (2860 :
: 65 = 44). Аналіз динаміки рівня середньоденних надходжень за місяцями свідчить про постійне підвищення цього показника, що позитивно оцінюється з боку банку.

Зрозуміло, що за поточним рахунком підприємства мають місце як надходження, так і платежі, тому банк має проаналізувати не лише обсяги надходжень, а й залишки грошових коштів на поточному рахунку клієнта (кредитове сальдо). Сума залишків за рахунком підприємства протягом кварталу становила 550 тис. грн і з урахуванням тривалості періоду, що аналізується, середньоденні залишки коштів дорівнюють 8,5 тис. грн (550 : 65 = 8,5). Показник рівня осідання коштів у середньому за квартал становить 19,3 %, що свідчить про досить високу стабільність коштів на поточному рахунку підприємства, яке аналізується. Аналіз динаміки цього показника свідчить про постійне підвищення рівня осідання коштів на рахунку даного клієнта і є для банку позитивною тенденцією. Показник середньої тривалості зберігання коштів на рахунку підприємства теж демонструє позитивну для банку динаміку, адже його значення щомісяця зростають і в середньому за квартал становить 15 днів.

Графічні методи аналізу наочно продемонструють динаміку надходжень та залишків на рахунках. Так, щоденні обороти за рахунком клієнта подаються у вигляді стовпчикової діаграми, причому обороти за дебетом та за кредитом відокремлюються. Це дає змогу порівняти щоденну величину надходжень та платежів за клієнтським рахунком протягом періоду, який аналізується. Різниця між щоденними дебетовими і кредитовими оборотами є величиною залишку коштів на рахунку клієнта, яку можна відоб­разити на тому самому рисунку. На рис. 12.3 наведено діаграму дебетових і кредитових оборотів та графік залишків коштів на поточному рахунку підприємства, яке аналізується.

Рис. 12.3. Динаміка оборотів та залишків за поточним рахунком
підприємства протягом кварталу

З наведеного графіка (рис. 12.3) видно, що на рахунку підприємства майже завжди були залишки грошових коштів (за винятком двох днів), а в окремі періоди їх сума була досить значною (близько 100 тис. грн).

Аналіз впливу руху грошових коштів на рахунках клієнтів безпосередньо на кореспондентський рахунок банку є важливим напрямом оцінювання ліквідності. У процесі аналізу для кожного банківського дня розраховується різниця між надходженнями та списаннями коштів з рахунка підприємства. Додатне значення цього показника означає приріст коштів на кореспондентському рахунку банку. І навпаки, від’ємне значення означає зменшення суми коштів на банківському коррахунку (але не означає виникнення дебетового сальдо на клієнтському рахунку, оскільки списання проводяться з урахуванням наявних коштів клієнта, які включають залишки за попередні періоди).

Для графічного подання результуючої інформації будують діа­граму, на якій перевищення надходжень над списанням коштів з рахунка клієнта відображають у додатній площині, а перевищення списань над надходженнями — у від’ємній площині. Така діаграма будується за щоденними даними щодо руху коштів на клієнтському рахунку протягом періоду, який аналізується. Порівняння нанесених на діаграму додатних та від’ємних значень дає змогу виявити певні закономірності у діяльності клієнта та передбачити періоди їх найсуттєвішого впливу на стан кореспондентського рахунка банку.

На рис. 12.4 зображено діаграму, яка унаочнює інформацію щодо руху грошових коштів протягом місяця за поточним рахунком підприємства, що аналізується.

Рис. 12.4. Вплив руху коштів за рахунком підприємства
на коррахунок банку протягом березня (тис. грн)

З наведеної діаграми видно, що з 22 банківських днів підприємство забезпечувало приріст коштів на коррахунку банку протягом 12 днів на загальну суму 250 тис. грн. І лише протягом 10 днів підсумковий показник мав від’ємне значення — 236 тис. грн. При цьому періодам списання грошових коштів з поточного рахунка завжди передували періоди їх нагромадження в адекватних обсягах. Максимальна сума списання коштів з рахунка підприємства спостерігалася 19 березня. Ймовірно це пов’язано з виконанням зобов’язань підприємства за податковими платежами до державного бюджету (в Україні для більшості податків терміни платежів припадають на 20-те число місяця).

Вплив випадкових та надзвичайних чинників, пов’язаних з особ­ливостями діяльності клієнтів, виявити найскладніше. Ці чинники не завжди піддаються прогнозуванню, а виявлені ретроспективні дані можуть не повторюватися в майбутньому. Оскільки в комерційному банку кількість клієнтських рахунків досить значна (як правило, кілька тисяч), то сукупна динаміка узагальнених показників за всіма рахунками нівелює будь-які випадкові відхилення за кожним окремим рахунком. Це означає, що на динаміку показників (зокрема коррахунку) банку впливають загальноекономічні чинники, які м