13.6. Умови становлення повноцінного ринку продовольства
13.6. Умови становлення повноцінного ринку продовольства
Для удосконалення існуючої контрактної системи і становлення повноцінного ринку продовольства необхідно, щоб: держава стала рівноправним партнером на ринку; -державний контракт і замовлення реалізувалися з
урахуванням попиту і пропозиції, як ліцензія на умовах конкурсу; -досягалося поєднання інтересів держави та товаровиробників і виключався диктат умов державного контракту і замовлення державними органами;
державний контракт і замовлення на кількість і номенклатуру продукції підкріплювався ресурсним забезпеченням та іншими ефективними стимулами.
На перехідному етапі до ринку економічний механізм контрактних відносин повинен передбачати стадії: квотування споживчого кошика, державне замовлення, ліцензування контрактних відносин. Виходячи з цього, розробка економічного механізму контрактних відносин має грунтуватися на таких принципах: державного регулювання продовольчого ринку через квотування продукції і ресурсів для забезпечення споживчого кошика, добровільної пропозиції державного замовлення та ліцензування вільних контрактних операцій; суцільності та повної еквівалентності контрактних відносин по всьому ланцюгу -від матеріально-технічного забезпечення виробництва до збуту сільськогосподарської продукції, адекватної економічної заінтересованості і відповідальності підприємств, що вступають у контрактні відносини.
Другим складовим елементом ринку продовольства, який полегшить інтеграцію сільського господарства у міжнародний торговий простір і прискорить оборот сільськогосподарської продукції, є біржова торгівля продовольством. Відповідно до Указу Президента України від 18.01.95р № 63/95 "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" [20] та згідно з чинним законодавством створено систему спеціалізованих аграрних бірж.
Біржовий сільськогосподарський ринок України охоплює систему управлінських, виробничих і сервісних структур АПК: Міністерство агропромислового комплексу, його обласні і районні управління, Українська аграрна біржа, регіональні біржі, торгові доми, заготівельні структури на селі.
Кожен з учасників біржового аграрного ринку виконує певні функції.
Міністерство аграрної політики: здійснює державну аграрну політику через біржову систему, контролює дотримання нормативних умов; забезпечує збереження, поповнення і використання державних резервів продовольства, сільськогосподарської продукції і сировини; проводить закупівлю на біржовому ринку України сільськогосподарської продукції у стабілізаційний фонд, здійснює товарні і фінансові інтервенції з метою регулювання цін та інших умов на сільськогосподарському ринку; є гарантом належного виконання термінових угод, укладених у біржовій системі, за рахунок обсягів стабілізаційного фонду сировини і продовольства, сільськогосподарської продукції і сировини, а також накладення санкцій на майно суб'єктів підприємницької діяльності за невиконання чи неналежне виконання біржових угод, що призвело до зменшення обсягів стабілізаційного фонду; аналізує і прогнозує ринок сільськогосподарської продукції.
Українська аграрна біржа: організовує проведення торгів великими оптовими партіями сільськогосподарської продукції, форвардних і ф'ючерсних торгів стандартним товаром; створює і організовує роботу сертифікованих біржових складів; проводить спеціалізовані і міжрегіональні торги спільно з регіональними біржами; забезпечує умови для державного регулювання та контролю цін, експорту сільгосппродукції, внутрішнього виробничого та ресурсного балансу через єдиний біржовий механізм.
Регіональні біржі: проводять спотові і форвардні торги середньооптовими партіями сільгосппродукції відповідно до єдиних біржових правил; взаємодіють на договірних умовах з аграрною біржою, створюють необхідні умови для контролю за біржовими операціями з сільгосппродукцією; співпрацюють з районними і міжрайонними торговими домами в питаннях організації біржового товару.
Районні (міжрайонні) торгові доми: збирають інформацію про реальний стан районного (міжрайонного) ринку сільгосппродукції, проводять антидемпінговий та інший контроль за участю місцевих органів самоврядування; видають покупцям (брокерам) документи про наявність товару з якісним сертифікатом і гарантією відвантаження; формують районні лоти сільгосппродукції, яка виставляється на торги, узгоджують ціни та інші умови, забезпечують збирання, зберігання та відвантаження сільськогосподарської продукції покупцям; проводять розрахунки з пайовиками торгового дому з урахуванням інтересів товаровиробників, споживачів сільгосппродукції та постачальників матеріальних ресурсів для села; здійснюють контроль місцевих товарообмінних операцій на компенсаційній основі з дотриманням паритету цін і відповідальності за зобов'язаннями учасників.
Сільські заготівельні формування: укладають договори з виробниками сільськогосподарської продукції на реалізацію товарної продукції; організовують заготівлю сільгосппродукції від індивідуальних, фермерських і колективних виробничих формувань; забезпечують зберігання і первинну переробку сільськогосподарської продукції, доводять її до товарного виду; співпрацюють з районними торговими домами по раціональному збуту сільськогосподарської продукції.
У цілому модель біржового сільськогосподарського ринку має такі ознаки: є системною структурою, яка дає змогу створити єдиний механізм організації і функціонування оптового біржового сільськогосподарського ринку; об'єднує і реалізує спільні інтереси товаровиробників, споживачів та держави; децентралізує систему товарно-фінансових ринкових відносин без втрати державою можливості регулювання і контролю за балансом продовольчих ресурсів країни; забезпечує органам державного управління, виробникам продукції, переробним, транспортним та іншим формуванням умови для планування своєї діяльності, використовуючи інструментарій біржового ринку.
Іншим видом ринкової інфраструктури є контрактні компанії асоціативного типу, тобто такі структури, які об'єднують виробників сільськогосподарської продукції з переробними підприємствами, а також іншими юридичними і фізичними особами.
Контрактні компанії - це самостійні, добровільні комерційні товариства продавців, покупців і посередників, які об'єднуються на пайових принципах для здійснення оптових операцій купівлі-продажу сільськогосподарських продуктів і сировини за контрактами у визначених місцях і за встановленими правилами торгівлі. Як торговельна структура контрактні компанії від себе не укладають угод про купівлю-продаж, оскільки не мають реальної продукції. Вони є третьою стороною в угодах при оптовій купівлі-продажу, які укладаються їх членами.
Основні завдання контрактних компаній полягають у забезпеченні безпосередньої взаємодії товаровиробників і товароспоживачів сільськогосподарських продуктів та сировини з метою погодження попиту, пропозицій і цін на них, прискоренні та спрощенні руху товаропотоків, взаєморозрахунків і платежів та забезпеченні товаровиробникам і товароспоживачам сільськогосподарської продукції можливостей виходу на немонополізований конкурентний ринок. З урахуванням цього контрактні комерційно-посередницькі структури повинні виконувати такі функції.
Інформаційно-координаційна діяльність передбачає збирання і поширення економічної інформації про обсяги виробництва сільськогосподарської продукції та сировини, асортимент, попит і ціни на них. На основі економічної інформації про обсяги виробництва продукції, попит, якість і ціни на неї, платоспроможність покупців контрактні компанії можуть робити аналітичні огляди з питань кон'юнктури ринку, виробництва продукції, діяльності і фінансового стану потенційних покупців, рівня кваліфікації брокерського контингенту. Ці матеріали та розроблені на їх основі рекомендації контрактні компанії можуть надавати чи продавати своїм членам та постійним клієнтам.
Торгові операції здійснюються за певними правилами, у тому числі при торгівлі контрактами. Ці правила розробляються на основі діючих законів та урядових постанов, а також узагальнення практичного досвіду і затверджуються загальними зборами членів контрактних компаній. Вони є обов'язковими для всіх, хто бере участь у торгах, ярмарках, виставках чи аукціонах, які проводяться тією чи іншою компанією.
Правове і технічне оформлення торгових операцій при потребі надається виконавчими працівниками компаній тим, хто уклав угоду на торгах. Для цього вони повинні мати відповідну кваліфікацію і набір необхідних документів.
Для здійснення своєї діяльності, утримання виконавчої дирекції контрактні компанії формують основні фонди та основні засоби, які є їх майном: земельні ділянки, будинки, споруди, устаткування, грошові ресурси, цінні папери. Вони формуються за рахунок: пайових внесків членів у грошовій і в натуральній формі;
орендних платежів за право здійснювати оптову купівлю-продаж сільськогосподарських продуктів і сировини на торгах, ярмарках, виставках та аукціонах, що проводять контрактні компанії; торгівлі комерційною інформацією, консультаціями та іншими послугами; певних відрахувань за фактом укладених угод, включаючи й комісійні посередників на користь контрактних компаній.
Контрактні компанії не передбачають одержання високих прибутків. Тому надходження коштів з різних джерел у загальній сумі повинні забезпечити покриття поточних витрат і отримання мінімуму (2-3%) прибутку, який використовується в основному для розвитку виробничої інфраструктури компаній.
Через контрактні компанії можуть укладатися угоди на різні товари (сільськогосподарську продукцію, продукцію переробки, матеріально-технічні ресурси та ін.), тому для зручності у практичній роботі бажано використовувати типовий контракт. Контракт є документом, що фіксує досягнені домовленості двосторонньої угоди між юридичною (фізичною) особою, що має намір продати товар, і покупцем, що хоче прибдати той товар на певних умовах. Якщо ж контракт укладається через контрактну компанію і реєструється в ній, то з двосторонньої угоди він перетворюється у тристоронню, де взаємна відповідальність контрагентів перетворюється у відповідальність перед компанією, через яку укладено контракт.
Компанія знаходить покупця, якого задовольняють умови товаровиробника щодо відповідного товару. Між контрагентами укладається угода. Контракт реєструється в компанії і надалі нею контролюється виконання даної угоди. У разі відмови одного з партнерів від виконання зобов'язань компанія використовує страховий внесок на погашення заборгованості, стороні, що зазнала збитків, і подає від свого імені позов до суду для утримання неустойки.
Ініціатива створення контрактних компаній може належати різним організацям: сільським товаровиробникам, споживачам продукції, переробним підприємствам, державним органам, комерційним структурам, а також іншим юридичним і фізичним особам, включаючи іноземні. Ініціатор визначає організаційну групу, яка виконує всю підготовчу роботу. Кількісний склад засновників не обмежується. Вибір організаційно-правової форми контрактної компанії визначається на установчих зборах, де приймається і її статут. Вони створюються шляхом об'єднання пайових внесків, фінансових ресурсів, майна та іншої власності членів-засновників. Реєстрація здійснюється відповідно до законодавства.
Контрактні компанії можуть об'єднуватись у регіональні спілки, асоціації та інші структури для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів, реалізації загальних та регіональних цільових програм розвитку продовольчого ринку. Вони можуть мати свої філіали, які користуються всіма правами, наділятися обов'язками основного підприємства і бути підзвітними йому. Контрактні компанії здійснюють свою діяльність відповідно до статуту і встановлених правил торгівлі.