Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

16.3. Структура суспільного продукту та макроекономічні моделі його відтворення


У процесі розширеного відтворення різні частини   суспільного  продукту   (ССП)   вико­нують   різні  функції  й  тому   виступають  у різних формах.

Та частина суспільного продукту, за рахунок якої відновлю­ються спожиті засоби виробництва, виступає як фонд заміщення (ФЗ). Після реалізації суспільного продукту вона повинна бути знову повернена у виробництво, щоб забезпечити початок нового виробничого циклу.

Частина суспільного продукту, яка надходить у споживання у вигляді оплати праці, доходів підприємців, різноманітних соціаль­них виплат, складає фонд споживання (ФС).

Частина, яка йде на нагромадження (розширення виробницт­ва), - це фонд нагромадження (ФН).

Отже, функціональна структура суспільного продукту може бути представлена як сукупність трьох його функціональних форм:

ССП = ФЗ + ФС + ФН.

В умовах ринкової економіки суспільний продукт виступає як у вартісній, так і в натурально-речовій формах.

Вартісна структура суспільного продукту - це сума вартості спожитого постійного каптіалу (С), змінного капіталу (V) й додат­кової вартості (т). Розгляд суспільного продукту за вартістю дає можливість з'ясувати, як в умовах ринкової економіки формується сукупний попит і в яких формах. Див. схему 124.

З наведеної схеми видно, що частина суспільного продукту (стара вартість), в міру його реалізації, в грошовій формі поверта­ється знову у виробництво для того, щоб замістити спожиті засоби виробництва й мати можливість продовжувати виробництва (ФЗ). За рахунок іншої частини (нова вартість), по-перше, формуються грошові доходи різних верств населення (ЗП, ФС), по-друге, здійснюється нагромадження (ФН). Результатом такого викорис­тання суспільного продукту є формування двох видів сукупного

попиту: попиту на засоби виробництва й попиту на предмети споживання.

Схема 124 Вартісна структура ССП і формування сукупного попиту

Чи може сформований таким чином сукупний попит бути задо­волений? Відповісти на це питання можна, розглянувши натураль-норечову структуру суспільного продукту, яка дає уявлення про сукупну пропозицію засобів виробництва й предметів споживання в суспільстві.

За своєю натуральною формою, тобто як споживні вартості, весь суспільний продукт поділяється на дві великі частини: 1)засоби виробництва; 2)предмети споживання. Засоби виробницт­ва (сировина, допоміжні матеріали, паливо, машини, інструменти і т.д.) передбачають їх виробниче споживання. Вони знову поверта­ються в процес виробництва як необхідний елемент його відтво­рення й подальшого розширення. Предмети споживання призначе­ні для остаточного використання, тому вони більше в процесі виробництва участі не беруть.

Відповідно до вказаного економічного призначення двох частин суспільного продукту все суспільне виробництво поділяється на два підрозділи: / підрозділ - виробництво засобів виробництва, IIпідрозділ - виробництво предметів споживання. Див. схему 125.

Такий поділ суспільного виробництва для макроекономічного аналізу був запропонований К.Марксом. Ця класифікація набула подальшого розвитку у 20 ст. Нині висувається пропозиція щодо


виділення ще й III підрозділу - створення засобів оборони та IV -виробництво послуг.

Може виникнути запитання: для чого все це треба знати? Річ у тім, по- перше, що для індивідуального підприємця характер споживної вартості (засоби виробництва чи предмети споживання) не має значення. Йому байдуже, що виробляти - нафту чи вино, аби був прибуток. І в реальному житті йому не доводиться дбати про виробництво засобів виробництва, необхідних для його підпри­ємств. Він не відшкодовує їх зі свого власного продукту, а купує на ринку.

Схема 125

Натурально-речова форма ССП і підрозділи суспільного виро­бництва

Зовсім інша ситуація виникає при розгляді суспільного вироб­ництва. В суспільному масштабі господарство повинно саме забез­печувати себе необхідними як предметами споживання, так і засобами виробництва. Тут відбувається не лише відшкодування вартості, але й натуральної форми продукту, тому має суттєве значення як його вартість, так і споживна вартість. При аналізі відтворення суспільного капіталу основними є питання: звідки беруться засоби виробництва, а звідки предмети споживання? Яким чином вироблений продукт покриє суспільний попит на них і дасть можливість розширити виробництво? Тому при розгляді процесу відтворення на макрорівні необхідно чітко розмежовувати виробництво засобів виробництва й виробництво предметів спожи­вання.

По-друге, ефективне функціонування суспільного виробництва передбачає, що між різними частинами суспільного продукту (функціональними, вартісними, натуральниими) повинні бути чіткі співвідношення (пропорції). Тобто, маса вироблених засобів вироб­ництва повинна відповідати сукупному попиту, який формується в процесі реалізації суспільного продукту; кількість вироблених

засобів виробництва повинна забезпечити відшкодування викорис­таних у попередньому виробничому циклі засобів виробництва, а також забезпечити розширення виробництва; виробництво предме­тів споживання повиннно забезпечити зростаючі потреби населення в них і т.д. Лише при наявності узгодженості названих пропорцій на макрорівні реалізація суспільного продукту можлива, а отже, можливий нормальний хід відтворення суспільного виробництва. Чи є такі можливості в реальному житті? Над з'ясуванням цього питання людство б'ється вже не одне століття.

Першу в історії політекономії спробу пока-

зати схематично процес відтворення на макро­рівні зробив французький економіст Франсуа Кене. У своїй знаменитій "Економічній таблиці" він намагався показати не індивідуальні акти купівлі-продажу, а оборот сукупно­го річного продукту між трьома класами: 1)власниками землі; 2)фермерами як безпосередніми виробниками; 3)промисловим класом (підприємці й робітники).

Кругооборот суспільного капіталу24 Кене починає з кінця зби­рання врожаю. Він виходить з припущення, що річний землероб­ський продукт за вартістю дорівнює 5млрд. ліврів25, промисловці мають виробів на 2млрд. ліврів, а земельні власники до початку кругообороту вже отримали від фермерів орендну плату в сумі 2млрд. ліврів.

Сам обіг, який складається з обігу товарів і грошей, розпада­ється на п'ять актів: 1 Землевласники купують у фермерів на 1 млрд. продовольства, таким чином гроші від них рухаються до фермерів, а від фермерів - товари до землевласників; 2)землевласники купують у промисловців їх вироби на свій другий мільярд; тепер гроші рухаються від землевласників до промислов­ців, а товари - навпаки; 3)промисловці на отриманий ними 1 млрд. купують у фермерів продовольство; гроші від них пішли до ферме­рів, а від фермерів промисловцям пішов товар; 4)фермери купують у промисловців на 1 млрд. їх вироби: тепер гроші йдуть назад, а товари - до фермерів; 5)промисловці на цей мільярд купують у фермерів сировину й гроші знову пішли до фермерів взамін на сировину, яка надходить примисловцям. Див схему 126.

24 Кене вперше вводить такі поняття, як основний і оборотжтй капітан   Перший він називав "ІІЕфвоначальІІі аванси", другий • "щорічні аванси" :< Французька грошова одиниця гої о часу


В результаті перерахованих п'яти актів обміну:

1. Земельні власники отримали свій "чистий продукт".

2. Промисловий клас отримав на заміну своєї продукції продо­вольство й сировину, отже, може розпочати своє виробництво.

3. Фермери отримали необхідні їм знаряддя праці, а продоволь­ство на 2 млрд. ліврів у них залишилось на руках, тобто в обіг не пішло; це означає, що вони можуть без перешкод продовжувати виробництво. Окрім того, вони отримали назад 2 млрд., які необ­хідно знову віддати земельним власникам в якості орендної плати.

Хоча таблиця Кене була внутрішньо суперечливою: він, напри­клад, виходив з того, що продуктивною є лише праця в землеробс­тві, що промисловий клас - "безплідний", тобто ніякого прибутку не створює, проте вона дала поштовх для серйозних досліджень процесу відтворення суспільного капіталу на макрорівні. Окрім того, в таблиці закладена дуже важлива ідея, що процес відтво­рення16 й реалізації може здійснюватись безперебійно лише при дотриманні певних народногосподарських пропорцій. Тому без перебільшення можна сказати, що ідеї Кене лежать в основі всіх балансів міжгалузевих зв'язків, які складаються в більшості розвинутих країн світу. Ці баланси відображають виробничі взаємозв'язки галузей і відіграють все більшу роль в управлінні господарством.

и Сам термін "відтворення", який віліграг в теперішній економічній теорії таку важливу роль, був уперше використаний Ф.Кене


Хоча спроба Кене проаналізувати відтво­рення всього суспільного капіталу розцінюєть­ся тепер як геніальна, сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувала подаль­шого розвитку. Лише через сто років К.Маркс, використовуючи економічну таблицю Кене як відправну модель, побудував свої схеми відтворення. Що вони собою являють?

К.Маркс вперше поділив суспільне виробництво на два підроз­діли, а суспільний продукт став розглядати як у вартісній, так і в натурально-речовій формах, що дало можливість визначити напрями формування сукупного попиту, а на цій основі встановити пропорції, необхідні для того, щоб суспільне виробництво повто­рювалось безперервно, нарощуючи свій потенціал, тобто, щоб ішов процес економічного зростання.

При аналізі відтворення суспільного капіталу К.Маркс, як і Кене, застосовує ряд припущень (абстракцій).

По-перше, капіталістичне виробництво розглядається в чи­стому вигляді. Це означає абстрагування від докапіталістичних форм виробництва й припущення, що все виробництво ведеться капіталістичним шляхом, а все суспільство складається лише з найманих робітників і підприємців. Хоча в дійсності чистого капіталізму не існує.

По-друге, допускається, що всі товари продаються й купу­ються згідно з вартістю. Хоча в кожному конкретному випадку такий збіг практично неможливий. Таке припущення виправдане тим, що в кінцевому результаті відхилення цін від вартості взаєм­но врівноважується.

По-третє, не беруться до уваги операції по зовнішній, торгів­лі. Це стає можливим, оскільки країни не тільки вивозять товари, але і ввозять їх, що породжує певну рівновагу в суспільстві.

Ці абстракції не тільки необхідні, але й науково виправдані. Вони дають можливість, не ускладнюючи процес дослідження, вирішити складну проблему реалізації суспільного продукту й на основі цього з'ясувати необхідні пропорції відтворення суспільного капіталу.

Процес реалізації сукупного продукту К.Маркс аналізує при простому й розширеному відтворенні. Враховуючи, що основою сучасного господарства є розширене відтворення, розглянемо саме цей варіант.

Розглядаючи розширене відтворення, К.Маркс користувався схемою, яка виражається для першого року в таких умовних цифрах:


При цьому, пердбачається: 1)що в першому підрозділі капіталі­зується (йде на нагромадження) половина всієї додаткової вартості, а друга половина йде на особисте споживання підприємців; 2)що органічна будова капіталу (с/у) залишається в обох підрозділах незмінною. А це означає, що додаткова вартість І підрозділу (1000) ділиться на фонд особистого споживання підприємців у сумі 500 одиниць і фонд нагромадження також у 500 одиниць:

При незмінній органічній будові капіталу (вона в І підрозділі складає с/у = 4 : 1)500 одиниць ФН розпадуться на 400 одиниць додаткового постійного капіталу й 100 одиниць додаткового змінного капіталу:

Отже, при переході від першого року до друто вартість річної продукції першого підрозділу поділяється на такі частини:

І (4000 + 400)С+(1000+ 100)У+500т=6000.

Після цього починається реалізація продукції першого року. Як вона проходить?

Підприємці І підрозділу купують один в одного засоби вироб­ництва на суму 4000 для відшкодування спожитого за рік постій­ного капіталу й ще на 400 - для розширення виробництва. Таким чином,  у середині  І  підрозділу з  усієї  річної продукції  в  6000 . реалізується 4400 одиниць.

За вирахуванням цієї суми залишаються ще нереалізованими засоби виробництва на суму 1600, які за своєю вартістю є втілен­ням змінного капіталу й додаткової вартості, що надходить на особисте споживання підприємців І підрозділу. За натуральною формою - це засоби виробництва. Тому ця частина продукції І підрозділу не може бути реалізована всередині нього, бо ж як робітникам (на суму 1100), так і підприємцям (на суму 500) у І підрозділі потрібні не засоби виробництва, а предмети споживання, а вони виробляються в II підрозділі. Отже, 1600 одиниць засобів виробництва повинні бути продані І підрозділом у II підрозділ для того, щоб взамін купити 1600 одиниць предметів споживаня.


У зв'зку з тим, що в І підрозділі за вирахуванням внутрішньо­го обороту (4400), залишається для зовнішнього продажу лише 1600 одиниць засобів виробництва, то цим і обмежується розшире­не відтворення в II підрозділі. Тобто, підприємці II підрозділу в нашому прикладі можуть збільшити свій постійний капітал лише на 100 одиниць, з 1500 (стартовий капітал) до 1600.

Далі. Якщо постійний капітал II підрозділу зростає на 100 оди­ниць, то змінний капітал повинен збільшитись на 50 одиниць, оскільки зберігається незмінна органічна будова капіталу (у II підрозділі C/V=2:1). Звідси випливає, що вся додаткова вартість II підрозділу (750 одиниць) розпадається на такі частини: 100 оди­ниць - додатковий постійний капітал, 50 одиниць - додатковий змінний капітал і 600 одиниць - додаткова вартість, що спожива­ється підприємцями II підрозділу.

Таким чином при переході від першого року до другого вар­тість річної продукції II підрозділу поділиться на такі частини:

II(1500+100)C+(750+50)V+600m=3000.

У нашому прикладі II підрозділу потрібні засоби виробництва, тобто продукція І підрозділу, на суму 1600 (1500 - для заміщення спожитого за рік постійного капіталу й 100 - для розширення виробництва). Отже, з усієї продукції II підрозділу частина, що дорівнює 1600, може бути реалізована тільки шляхом обміну з І підрозділом. Що стосується іншої частини (1400), то вона може бути реалізована всередині II підрозділу. Робітники II підрозділу купляють у підприємців II підрозділу предмети споживання на 800 (750+50) грошових одиниць, а підприємці II підрозділу купляють один в одного необхідні їм предмети споживання на 600 одиниць.

Передбачаючи, що норма додаткової вартості залишається не­змінною й дорівнює 100%, ми отримаємо для другого року такі величини:

В результаті бачимо, що обсяг виробництва розширився, вар­тість річного продукту порівняно з попереднім роком зросла на 800 одиниць (9800 - 9000); Маса додаткової вартості, а отже, й прибут­ки зросли на 150 одиниць (1900 за 2-й рік - 1750 1-го року). Якщо ми й далі будемо продовжувати цей процес (на третій, четвертий і т.д. роки), дотримуючись попередньо визначених умов, то все повториться, зміняться (зростуть) лише цифри. Проведений аналіз може бути представлений схемою 127.


Схема 127

Реалізація суспільного продукту при розширеному відтворен­ні (схема К.Маркса)

1-ий рік


Які ж висновки випливають з проробленого К.Марксом аналізу відтворення суспільного капіталу? Вони наступні: 1 реалізація сукупного продукту на макрорівні в принципі можлива, отже, суспільне виробництво може розвиватися без економічних криз; 2)проте ця реалізація безперешкодно може проходити лише за певних умов, будь-яке порушення яких викличе деформацію процесу відтворення.

Що ж це за умови (пропорції), при яких можливий нормаль­ний хід суспільного відтворення?

1. Нова вартість (V+m), створена в першому підрозділі, пови­нна за своєю величиною в натурі забезпечити відшкодування постійного капіталу в II підрозділі і його розширення в обох підрозділах суспільного виробництва, тобто (V+m)I > С II.

2. Продукція першого підрозділу по вартості і в натурі повинна забезпечити відшкодування й розширення постійного капіталу в обох підрозділах суспільного виробництва, тобто (C+V+m)I>CI+CII.

3. Продукція II підрозділу повинна по вартості і в натурі забез­печити особисте споживання робітників і підприємців обох підроз­ділів,   а   також  особисті   потреби  додаткової   робочої  сили,   яка залучається до виробництва в зв'язку з його розширенням, тобто (V+m)I+(V+m)II >(C+V+m)II

Отже, головна проблема, яку намагалися розв'язати і Кене, і Маркс, була проблемою макроекономічної рівноваги, а також з'ясування умов, за яких вона існує. За своїм змістом поняття "економічна рівновага" - це такий стан економіки, при якому досягається стале врівноваження та взаємне збалансування струк­тур, що протистоять одна одній (виробництво й споживання, попит


і пропозиція). У розглянутих вище схемах це збалансованість між сукупним платоспроможним попитом населення й масою виробле­них засобів виробництва та предметів споживання у вигляді суспільного продукте. Наявність такої збалансованості забезпечує, з одного боку, безперешкодну реалізацію виробленої продукції, а отже, й безперервне продовження суспільного виробництва, а з іншого - задоволення потреб населення й породження нового попиту, без чого продовження виробництва було б неможливим.

Обгрунтовані К.Марксом схеми реалізації суспільного продукту широко застосовуються в практиці економічного програмування й планування багатьох країн. На їх основі американський економіст В.Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом "витрати-випуск", який надав теорії рівноваги, розробленій його попередниками, можливості практичного застосування у вигляді міжгалузевого балансу. Див схему 128.

Схема 128 Міжгалузевий баланс

Розподіл

 

Виробниче споживання

 

Кінцевий

 

продукт

 

 

 

Матеріальні витрати

 

1      2

 

3

 

4

 

Спожи­вання

 

Нагро­маджен­ня

 

1 .промисловість 2.с/господарство 3. будівництво 4. транспорт, торгівля

 

Міжгалузеві поставки продукції

 

галузеві елементи кінцевого продук­ту

 

Вало­вий продукт

 

Амортизація. Чиста продук­ція. Зарплата та ін.

 

 

 

 

 

Всього валовий продукт

 

 

 

             

Міжгалузевий баланс (у міжнародній практиці баланс затрати -випуск) дає найбільш повний вихідний статистичний матеріал для аналізу виробництва й розподілу суспільного продукту й для планування еконономічно обгрунтованих народногосподарських


пропорцій.   Застосування цього  методу є особливо  важливим для

України з її розбалансованою економікою.

Значний доробок у розвиток теорії і пра­ктики моделювання макроекономічних процесів вніс англійський економіст

Дж.Мейнард Кейнс. У принципі він дотримувався погляду, що інтереси всіх верств населення знаходяться в гармонійній рівнова­зі. Ця рівновага повинна існувати і в економіці, яка лише в такому випадку функціонує ефективно. І якщо для встановлення цієї рівноваги (в разі ЇЇ порушення) необхідне втручання держави, то Кейнс був за це. Тому він розглядає явища короткочасної ситуації, тобто одномоментні втручання в економіку для усунень порушень постійно існуючої рівноваги. Зміни довгострокового характеру його зовсім не цікавили. Що ж нового запропунував Кейнс?

Новаторство Кейнса проявилось перш за все в захисті постула­ту про можливість тривалого незбігу рівня ефективного попиту в економіці з рівнем економічної активності, яка відповідає повній зайнятості населення. Причиною можливості такого незбігу він вважав недосконалість ринкового механізму. Існуючу до цього часу точку зору (в основі якої лежала смітовська ідея "невидимої руки ринку") на те, що ціновий механізм діє достатньо гнучко, вріноважуючи попит і пропозицію на всіх ринках, Кейнс поставив під сумнів, вважаючи, що корегування цін є вторинним процесом по відношенню до механізму кількісного реагування: зіткнувшись з падінням попиту на продукцію, фірми не знижують ціни й зарплату робітників, а насамперед скорочують випуск продукції й звільняють частину зайнятих Це зменшує доходи населення й веде до подальшого падіння попиту і т.д.

Виходячи з такої позиції, Кейнс виводить наступну споживчу функцію: C=C(V) (1), де С означає рівень споживчого попиту населення, а V - рівень доходу, яким розпоряджається населення27.

Водночас величина виробленого в економіці (і отриманого насе­ленням) доходу залежить від ділової активності, адже вироблений національний доход складається з частки, що пішла на споживан­ня, й частки, що пішла на валове нагромадження (з урахуванням амортизіції).

V=C+I, або з урахуванням (1) V=C(V)+I, (2), де С і V означають те, що й у формулі (1), а І - рівень інвестиційної активності в економіці.

' У зв'язку і тим. шо ведеться макроаналіз, попит розглядається як попит на весь суспільний продукт, а доходи - як суспільні сукупні доходи. Те ж саме далі відноситься до Інвестицій і всіх інших величин


Отриманий доход населення використовує не весь: частина його виділяється на споживання, а інша - заощаджується. Причому рішення про розподіл доходу на споживання й заощадження населення приймає зовсім автономно по відношенню до вирішення питання про рівень інвестицій, яке приймають фірми (приватний бізнес). І тому ці рішення не завжди збігаються. Економісти до Кейнса не звертали уваги на такий незбіг. Кейнс же зробив це одним з центральних пунктів свого аналізу: S=S(V)=V-C(V), (3)

де S - рівень збережень в економіці, а С і V означають те, що й раніше.

Як видно із зіставлення рівнянь (2) і (3), саме заощадження населення можуть бути єдиним фінансовим джерелом інвестицій підприємств. Тому обсяг заощаджень та інвестицій в економіці повинні в кінцевому результаті завжди збігатися. Але це не так по відношенню цих же величин на стадії планування видатків тому, що рішення про заощадження приймаються споживачами, а про інвестиції - виробниками. Причому робиться це без будь-якого узгодження, тому необхідно ці величини узгодити.

Механізм, який забезпечує таке узгодження, Кейнс назвав му­льтиплікатором (множником)28. Інвестиційна діяльність підпри­ємств (активний елемент економічної структури) скорочує або збільшує заощадження населення шляхом впливу на величину отримуваного ним доходу.

Приклад. Припустимо, що населення витрачає на споживання 80% отримуваного ним доходу, а інші 20% зберігає. Споживча функція в такому разі буде мати вигляд C=0,8V. Нехай обсяг інвестицій деяких фірм скоротився на 100 млрд. дол. Це викличе скорочення доходів населення, що працює на цих фірмах, на таку ж суму. А це означає, що йому (населенню) доведеться скоротити свої споживчі витрати. Відповідно до зробленого вище припущення ці видатки скоротяться на 100 х 0,8 = 80 млрд.дол. (і на 20 млрд. скоротяться заощадження). Таке скорочення попиту відіб'ється на доходах інших груп населення, які також зменшаться на цю суму. Вони у свою чергу зменшать свої видатки на суму 80 х 0,8 =64 млрд.дол., що скоротить на 64 млрд.дол. ще чиїсь доходи, приму­сить зменшувати споживання ще на 64 х 0,8 = 51,2 млрд.дол. Даний процес буде продовжуватись за математично безкінечним ланцюгом, але сума скорочення доходу буде схилятися до певної

-* Ефект мультиплікації - це помножений вплив Інвестицій на національний доход, тобто при використанні останнього певна його частина йде на нагромадження, а отже, сприяє в подальшо­му іросташію національного доходу.


межі (межі суми геометричної прогресії). В даному прикладі цю
межу легко вирахувати. Загальне скорочення доходу складе
100+80+64+51,2-К ..=100(1+0,8+0,82+0,83+               + ...)=100[1:(1-0,8)].
=100:0,2=500 млрд.дол. Початкове скорочення інвестицій на 100
млрд.дол. викликало таким чином, завдяки мультиплікації
п'ятикратне скорочення доходу. При цьому споживацькі витрати
впали на 500 х 0,8=400 млрд. дол., а заощадження на 500-400=100
млрд.дол., тобто рівно настільньки, наскільки скоротилися інвес­
тиції. Рівновага між заощадженнями і інвестиціями встановлена

9Q

завдяки зміні рівня сукупного суспільного доходу   .

Розглянутий процес можна описати з використанням рівнянь (2)і (3). Те, що позначено в обох рівняннях символом V (виробле­ний і використаний НД або ВНП), повинно, істотно, дорівнювати одне одному. З цього випливає умова рівноваги між заощадження­ми та інвестиціями:

C(V)+I=V=C(V)+S(V) або I=V-C(V)=S(V)  (4)

Диференціюючи обидві частини рівняння (4), отримуємо

dI=(i-CT(V)dV=S4V)dV,                             (5)

де d - символ диференціювання, a (T(V) означає похідну спожи­вчої функції по доходу; S(V) - функція заощаджень також, як і її похідна S*(V), елементарно, залежить від рівня доходу й споживчої функції.

З рівняння (5) безпосередньо випливає вираз для мультипліка­тора K=dV:dI=; (I-C'(V))=i:S"(V), де К= величина мультиплікатора, а весь вираз у цілому означає, що при зміні інвестиційної активно­сті величина сукупного суспільного доходу зміниться зворотно пропорційно нормі заощадження населення. Ця зміна приведе загальну суму заощаджень у відповідність з новим рівнем інвести­ційної діяльності в економіці.

Яке практичне значення має модель Кейнса? На основі механі­зму мультиплікатора будуються найбільш прості версії забезпечен­ня економічної рівноваги. Зокрема, беручи до уваги ідею Кейнса про те, що ринковий механізм неспроможний підтримувати рівень інвестицій і доходу, який відповідає повній зайнятості, робиться висновок, що цю функцію повинна взяти на себе держава. В сучасній економічній політиці України деякі рекомендації Дж.Кейнса, зокрема, про збільшення видатків держави на стиму­лювання виробництва й забезпечення повної зайнятості, могли б бути використані. Проте обвальне знищення державної власності шляхом її приватизації, як джерела доходів бюджету, з одного

-'' F? даному прикладі розглянуто варіант, коли інвестиції скорочуються. Звичайно, змінивши всі знаки -і "мінуса'' на ''плюс", можна точно так само оцінити мультиплікативннП вплив збільшення інвестицій на зростання доходу.


боку, й втрата контролю над надходженням податків від приватно­го сектора, з іншого, роблять такі спроби неефективними внаслідок відсутності коштів у державному бюджеті.

У сучасних умовах існує досить багато моделей макроекономічної рівноваги. В основі своїй вони мають ідеї, висунуті

першопроходцями, а саме: ідеї забезпечення необхідної пропорцій­ності в розвитку суспільного виробництва. Тому спільним для всіх дослідників макроекономічної рівноваги є визнання того, що суспільне виробництво, особливо сучасне великомасштабне й складне, ефективно функціонувати без певної збалансованості основних його складових елементів не може.

Проте бачення шляхів і методів досягнення збалансованості (пропорційності) в різних авторів різне, іноді зовсім протилежне. Так, одні (А.Сміт, Ж.Б.Сей, Л.Вальрас та ін.) вважали, що така рівновага досягається стихійно в результаті дії "невидимої руки ринку" (конкуренції). Інші (К.Маркс, В.Ленін, В.Леонтьєв, Дж.Кейнс та ін.) вважали, що досягнення такої збалансованості неможливе без суттєвого втручання держави (державне регулюван­ня, планування економіки). Див. табл.4.

Таким чином, макроекономічна рівновага - це ключова пробле­ма економічної теорії та економічної політики будь-якої держави. Такий висновок базується на тому, що ідеальна (теоретично бажана) рівновага є стабільне використання економічної "енергії" суспільства, оптимальна реалізація його інтересів. Тому макроеко-номічним ідеалом є: а)в теорії - побудова моделі загальної рівнова­ги економічної системи; б)на практиці - приведення поведінки всіх споживачів і виробників у відповідність до вимог цієї моделі.

Табл.4 Найбільш відомі моделі економічної рівноваги та їх автори

Автор

 

Характер моделі

 

Ф.Кене

 

Опис простого відтворення на прикладі економі­ки Франції XVIII ст.

 

К.Маркс

 

Схеми простого й розширеного капіталістичного відтворення.

 

В.Ленін

 

Схеми розширеного капіталістичного відтворення зі змінами органічної будови капіталу.

 

Л.Вальрас

 

Модель загальної економічної рівноваги в умовах дії закону вільної конкуренції.

 

В.Леонтьєв

 

Модель "затрати-випуск".

 

Дж.Кейнс

 

Модель короткочасної економічної рівноваги

 

^Цж.Нейман

 

Модель рівноважної економіки, що розширюєтся

 


Реальна економіка, зазвичай, являє собою різноманітні пору­шення такої рівноваги. Але це не означає непотрібність моделей, бо саме вони дають можливість знайти й оцінити обсяг, структуру й величини конкретних факторів - відхилень реальних процесів від ідеальних. А це дає надії на реалізацію оптимальних шляхів розвитку економіки. Тому стабілізація економіки України й забезпечення її подальшого розвитку неможливі без наявності такої моделі, яка б збалансувала всі елементи економічної системи на макрорівні. На жаль, такої моделі не зміг поки що запропону­вати жоден із багаточисельних урядів, які за роки незалежності змінювались, як картинки в калейдоскопі.