19.4. Соціальний захист безробітних в Україні

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав'язують думку, що безробіття - це звичайне, рядове явище сучасної "цивілізованої" економіки, що

Аргумент 1. Розрахунки американського економіста А.Оукена свідчать: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%.

Аргумент 2. За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від'ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворю­вань на 6%; розлучень на 7% ; смертність на 2% .

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань54, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення помер­лих над тими, хто народжується55, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмір­ність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну й політичну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення про­блеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються    два    основних    напрями    соціально-економічної    діяльності    держави    щодо    безробіття: . а)регулювання      рівня      й      тривалості      безробіття; б)соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропо­зиції на такий товар, як "робоча сила") державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспіль­ного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціа­льного захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотріб­ною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні й сімейні. У Деклара­ції прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст. 23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов'язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку робото­давця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробницт­ва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

Для  реалізації державної політики  зайнятості ство­рюється служба зайнятості, яка організаційно виступає у вигляді    закладів,    що    акумулюють    інформацію    про динаміку трудових ресурсів і наявність робочих місць, а також безкоштовно надають громадянам послуги, що пов'язані з забезпеченням їх  зайнятості. Такі заклади отримали назву бірж праці.

В Україні державна служба зайнятості формується згідно з За­коном "Про зайнятість населення", прийнятим у березні 1991 р. й виконує функції, перераховані у схемі 150.

Практично в усіх промислове розвинутих країнах економіко-політичний розвиток останніх років перетворив питання про соціальний захист у найсерйознішу проблему. Потреба в держав-

Функції державної служби зайнятості України