2.1. Поняття і структура ринку банківських послуг

2.1. Поняття і структура ринку банківських послуг

Ринок банківських послуг є однією із важливих і невід'ємних складових сучасної ринкової економки. Тому сьогодні зростає інтерес до різних аспектів діяльності банків та методів управління ними. Банки поступово перетворилися у основних посередників у перерозподілі капіталів, у забезпеченні безперервності процесу економічного відтворення. Умови зростаючої конкуренції і комерціалізації діяльності диктують необхідність реорганізації структур, розробки гнучких ринкових стратегій, проведення сегментації ринку банківських послуг, розвитку нових його сегментів, послуг та методів обслуговування.

Процес формування ринкових відносин в економіці України поступово виявляє значне зростання попиту на послуги установ кредитної системи як з боку суб'єктів підприємницької діяльності, так і з боку фізичних осіб. Сучасні особливості організації бізнесу визначають потреби підприємців не лише у традиційному кредитно-розрахунковому банківському обслуговуванні, а й у значно ширшому спектрі різноманітних послуг комерційних банків, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного прибуткового господарювання своїх клієнтів. Щодо самих банківських установ, то потреба у розширенні діапазону їхніх операцій об'єктивно випливає з умов конкурентного середовища, яке складається на вітчизняному ринку. Крім того, в умовах кризових явищ в економіці країни, нестабільності виробництва, інфляції, традиційні кредитні операції банків неспроможні забезпечити їм належний рівень прибутковості, що поглиблює, тенденції, до універсалізації банківської справи та створення повноцінного ринку банківських послуг, як специфічної сфери ринкових відносин, що забезпечує попит і пропозицію на послуги банків з метою задоволення потреб клієнтів.

Отже, ринок банківських послуг - це специфічна сфера економічних відносин, функцією яких є балансування попиту і пропозиції на банківські продукти. Функціонування ринку банківських послуг має свої особливості, серед яких можуть бути виділені:

тісне поєднання державного і ринкового регулювання з метою підтримки його стабільності;

регулювання і регламентація відносин на ринку нормами міжнародного права і внутрішнім законодавством;

прозорість інформації про стан ринку та його учасників;

необмежена кількість учасників ринку;

широкий асортимент і диверсифікація банківських продуктів.

Інфраструктура ринку банківських послуг - це сукупність організаційно - правових форм, які обслуговують формування попиту і пропозиції, купівлю-продаж банківських послуг через кредитно -фінансові інститути. Основними складовими елементами інфраструктури ринку банківських послуг є центральні і комерційні банки, небанківські кредитно-фінансові інститути, інформаційні технології і засоби зв'язку, консалтингові компанії, офшорні зони тощо.

Ринок банківських послуг може бути класифікований за певними ознаками. З точки зору інституційної структури він представляє собою сукупність носіїв попиту і пропозиції, які взаємодіють між собою. Носіями пропозиції виступають комерційні банки та інші економічні суб'єкти, яким згідно чинного законодавства дозволяється надання фінансових послуг банківського характеру. Носіями попиту є вся сукупність юридичних і фізичних осіб.

На початок 2006 року в Україні було зареєстровано 186 комерційних банки. Із загального числа комерційних банків два знаходяться у державній формі власності (Ощадний банк і Укрексімбанк), 133 банки зареєстровано у формі акціонерного товариства, в тому числі відкритого типу - 92. закритого типу - 41; у формі товариств з обмеженою відповідальністю організовані 32 комерційні банки. Функціонують 23 комерційних банки з участю іноземного капіталу, в тому числі 9 із 100-процентним капіталом. Максимальна кількість - 230 зареєстрованих банки діяли на ринку України в 1995 році. З цього часу щорічно кількість банків, що припиняють свою діяльність у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією, перевищувала кількість новостворених банків (виключенням стали 2004 і 2005 роки). Протягом 2004 року з Державного реєстру виключено 4 банки, а протягом 2005 року - 1 банк. Комерційні банки виступають основними носіями пропозиції на ринку банківських послуг поряд з установами та інститутами парабанківської системи. Протягом останніх 5 років кількість зареєстрованих банків поступово зростала, а кількість банків, виключених з державного реєстру поступово зменшувалася, що і привело в кінцевому підсумку до збільшення чисельності банків в Україні у минулому році.

Динаміку чисельності комерційних банків України розглянемо у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Динаміка чисельності банків України (на кінець періоду)

Структура комерційних банків в Україні за організаційно-правовою формою протягом 2000-2005 років суттєвих змін не зазнала. Питома вага кожної з організаційно-правових форм діяльності практично не змінилася (мало місце незначне підвищення питомої ваги банків у формі товариства з обмеженою відповідальністю та відповідне зниження питомої ваги банків у формі відкритих акціонерних товариств).

Для аналізу ринку банківських послуг важливим є аналіз розміщення комерційних банків України відповідно до чинного адміністративно-територіального поділу (див.табл.1.2.)

Суттєвий вплив на структуру і динаміку ринку справляє неоднорідне розміщення комерційних банків по регіонах України. В Криму зареєстровано 3 комерційних банки, в Києві - 97, Харкові - 12, Дніпропетровську - 11 , Одесі - 10, Донецьку - 10, у Львові - 5. В Україні 11 областей не мають зареєстрованих комерційних банків на своїй території.

Наведені в таблиці дані засвідчують ще одну закономірність: регіони, у яких зареєстрована найбільша кількість комерційних банків характеризуються також найвищим рівнем концентрації банківського капіталу. За цим показником перше місце займає Дніпропетровська

область (152 млн.грн. сплаченого статутного капіталу на один діючий банк), далі йде місто Київ (114 млн.грн.) і Харківська область (101 млн.грн.) .

Банківський сектор активно розвивається, змінюючи свою структуру і присутність у різних регіонах України. Частина банків мають свої відділення у кількох регіонах України, інші зосередили свої відділення в якомусь одному регіоні, окремі банки взагалі не мають філій. Одним із найважливіших чинників, який зумовлює особливості розподілу банківських відділень по території України, є потреба місцевого бізнесу в банківських послугах. Таким чином, рівень розвитку банківської сфери в регіоні характеризує рівень розвитку економіки цього регіону в цілому: з одного боку, банківський сектор розвивається для забезпечення потреб небанківського бізнесу, а з іншого — сприяє створенню і зростанню цього бізнесу. У таких умовах питання про те, як саме банківські установи розподілені по території України може передбачати розгляд таких його аспектів:

скільки банківських відділень працює у кожному регіоні;

яку кількість відділень мають різні банки у різних регіонах та в Україні в цілому, і як це пов'язано з величиною банків за розміром чистих активів;

у скількох регіонах філіали різних банків займають провідні позиції.

Найбільш яскравою характеристикою розподілу банківських відділень по регіонах України є його нерівномірність: всі регіони можна поділити на 4 групи . У групі лідерів (частка банківських відділень регіону більше 6 %), до якої належить лише м. Київ, Донецька та Дніпропетровсь­ка області, зосереджено майже 30 % всіх банківських відділень. Другу групу складають 10 регіонів з часткою у загальній кількості банківських відділень від 3 до 6 % — на цю групу припадає майже 42 % всіх банківсь­ких відділень. На території 10 областей, що належать до третьої групи (ча­стка від 2 до 3 %), функціонують майже 27 % банківських відділень України. А у четвертій групі (аутсайдерів) (частка до 2 %), до якої увійшли З регіони, зосереджено лише 4,5 % всіх банківських відділень.

Показником, який з іншого боку характеризує розвиток мережі банківських установ у регіоні країни і в країні в цілому, є, співвідношення кількості банківських відділень і кількості населення (кількість банківських відділень на 1 млн. населення регіону). У середньому по Україні цей показник дорівнює 36,6. Найбільші значення цього показника зареєстровані у м. Києві — 81,63, Миколаївській області — 44,82 та Чернігівській областях — 44,89. Слід зазначити, що у м. Києві кількість банківських відділень на душу населення більш, ніж удвічі перевищує середнє по Україні значення, а менші за середнє значення по Україні зареєстровані у 17 регіонах.

Таким чином, наявна регіональна структура банківської системи України адекватно відображає високий ступінь централізації грошових потоків в економіці України.

З точки зору продуктової структури ринок банківських послуг являє собою сукупність пропонованих для продажу банківських послуг. Це обумовлює виділення у його структурі певних сегментів, що відповідають окремим групам банківських продуктів;

ринок кредитних послуг;

ринок інвестиційних послуг;

ринок розрахунково-касових послуг;

ринок депозитних послуг та інших.

За географічним охопленням можуть бути виділені локальні, регіональні, загальнонаціональні і міжнародні ринки. Локальний ринок формується у межах міста або району. Регіональні ринки охоплюють територію однієї або кількох суміжних областей. Загальнонаціональний ринок банківських послуг функціонує в межах окремої національної економіки. Міжнародні ринки банківських послуг представленні як глобальним загальносвітовим ринком, так і ринками банківських послуг на рівні окремих міждержавних об'єднань.

За перспективами розвитку можна класифікувати такі основні ринки банківських послуг:

безперспективний ринок, операції на якому необхідно припинити;

основний ринок, на якому реалізується переважний обсяг банківських продуктів;

додатковий ринок (на якому може бути реалізований незначний обсяг продукту);

зростаючий ринок, що характеризується достатньо високими темпами нарощування збуту банківських послуг;

потенційний ринок, який має перспективи росту, але потребує для цього певних ресурсів і зусиль (модифікація продукту, розширення збутової мережі, заходи стимулювання збуту тощо);

непостійний    ринок,    який    характеризується    значними перепадами в обсягах збуту.

За типами споживачів банківських послуг виділяють:

ринок суб'єктів господарювання (корпоративний ринок);

ринок фізичних осіб (домогосподарств);

урядовий ринок;

ринок фінансового-кредитних інститутів.

Клієнтом банку є учасник економічних відносин, який має намір одержувати вигоду від діяльності банку на взаємній основі. Банк може надавати банківську послугу конкретному клієнту і невизначеному колу клієнтів. Надані послуги на користь невизначеного кола клієнтів виникають в тому випадку, коли не можна визначити коло осіб, які одержують користь від діяльності банка на взаємній основі.

Клієнти банку є основою його розвитку і процвітання. В зв'язку з цим учасників економічних відносин можна класифікувати за ознакою постійних відносин з банком на:

Постійних клієнтів. Ця група клієнтів характеризується наявністю банківського рахунку й довгострокових взаємовідносин з банком. Як правило, клієнти зорієнтовані на одержання всіх послуг тільки в одному банку.

Випадкових (разових, імпульсних) клієнтів. Випадкові клієнти не заінтересовані в довгострокових відносинах з конкретним банком. Вони готові скористатися його послугами з метою короткострокової (разової) вигоди чи в результаті непередбачених випадків.

Нових (потенційних клієнтів). Нові клієнти - це потенціал росту і розвитку банку. Намір потенційних клієнтів одержувати користь від діяльності банку, може виявлятись як в явній, так і прихованій
(латентній) формі. Явна форма виражається в тому що клієнт усвідомивши необхідність задоволення своїх потреб, сам проявляє ініціативу  в  пошуку  необхідної  йому  послуги.  Латентна  форма виражається в тому, що банк формує у потенційного клієнта поняття про  необхідність  задоволення  його  потреб  з допомогою  саме банківських послуг. Перехід потенційних клієнтів в постійних дозволяє, по-перше,    підвищити    рівень    доходів    банку,    а    по-друге, диверсифікувати його діяльність.