2.2.1. Характеристика акцій

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»: акція — цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому, право на участь в управлінні ним, а також на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду і на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника, привілейованими та простими. Переважна більшість акціонерів мають у власності, як правило, прості іменні акції.

Акції випускає акціонерне товариство. Воно робить це, коли ство­рюється, за будь-яких змін форми власності, за злиття з іншим (іншими) акціонерним товариством і за розширення масштабів своєї діяльності збільшенням статутного фонду. Випуск акцій є обов’яз­ковою умовою створення акціонерних товариств, які у світовій економіці закріпилися як найефективніші форми підприємств взагалі. На купівлю акцій припадає близько 30% фінансування підприємницької діяльності у провідних країнах світу.

Акція є своєрідною одиницею виміру економічних інтересів її власника, тобто становить зафіксований комплекс прав, що їх власник (утримувач) акції одержав в обмін на вкладений ним у статутний фонд акціонерного товариства капітал.

Акція є неподільною. Якщо одна акція належить кільком особам, усі вони визнаються за одного власника і можуть здійснювати свої права через когось одного з них. Мінімальна номінальна вартість акцій не може бути менша за одну копійку. Матеріально акцію репрезентує акціонерний сертифікат, котрий виготовляється друкарським способом з кількома системами захисту. За такої (документарної) форми випуску акцій акціонерне товариство зобов’язане ви­дати акціонерам сертифікати на ту кількість акцій, які кожен з них має у власності, і зробити це необхідно не пізніше трьох місяців з дня реєстрації випуску акцій.

Законодавством України визначено порядок придбання акцій. Акції можуть купувати фізичні та юридичні особи. Останні купують їх за рахунок коштів, що залишаються в їхньому розпорядженні після сплати податків і відсотків за банківський кредит. Акції видаються власнику (утримувачу) тільки після оплати їхньої вартості та реєстрації випуску.

Випуск акцій та їх придбання становлять економічний інтерес як для емітента, так і для інвестора. Для емітента випуск акцій є джерелом капіталу для створення акціонерного товариства або для його розвитку. Емітента цілком влаштовує те, що він не зобов’язаний повертати інвесторам капітал, що його вони вклали в акції і котрий у такий спосіб стає довготерміновим фінансуванням витрат емітента. Акції мають ту перевагу перед облігаціями, що уможливлюють контроль за промисловими, торговельними і фінансовими інститутами, полегшують їхню реорганізацію чи злиття, якщо це диктується прагматичними міркуваннями.

Не менший інтерес до акцій виявляють покупці (інвестори). Головне — це одержання доходу, котрий в цьому разі набирає форми дивідендів як частини прибутку акціонерного товариства. Але акція як об’єкт права власності виражає категорію права, а не матеріальну сутність будь-яких конкретних речей. Для того щоб власник акції одержав дивіденд, потрібен прибуток, а він завжди буде, якщо акціонерним товариством добре керувати. Права на участь в управлінні справами акціонерного товариства є для інвестора певною гарантією забезпечення прибутковості цього товариства. Ця гарантія стає тим більш надійною, чим більшу частку всіх акцій зосереджено в руках акціонера, який прагне реально управляти справами товариства. Для залучення акціонерів товариство надає їм ряд пільг, зокрема знижку за купівлі продукції, що її випускає акціонерне товариство, або переважне право на придбання акцій нових випусків.

Тепер усе частіше реалізується принцип, за яким кількість голосів акціонерів на загальних зборах визначається відповідно до кількості простих акцій, що їх мають у власності юридичні чи фізичні особи. Інакше кажучи, влада в акціонерному товаристві розподіляється пропорційно до частки кожного власника в акціонерному капіталі.

Акція має вартість, тобто ціну (терміни «вартість» і «ціна» тут є синонімами). Розрізняють передовсім номінальну вартість (номінальну ціну) і ринкову вартість (ринкову ціну). Номінальна вартість указується на лицьовому боці акції (тому номінальну вартість інколи називають іще лицьовою). У деяких країнах номінальна вартість на бланку акції не проставляється, але в такому разі зазначається, на скільки частин (акцій) розділено капітал акціонерного товариства. У будь-якому разі продаж і купівля акцій відбуваються здебільшого не за номінальною, а за ринковою ціною.

Ринковою ціною (вартістю) є ціна (вартість) акції на кожний даний момент на ринку цінних паперів. Її рівень визначається попитом і пропонуванням, тобто угодою між продавцем і покупцем. Саме тому ринкову ціну інколи називають ціною виконання операції. У цьому розумінні акція нічим не відрізняється від інших товарів: що більший попит і менше пропонування, то вища ціна, і навпаки.

Правники визначають ринкову вартість приблизно так: ринкова вартість акції — це ціна, за якою продавець, що має повну інформацію про вартість акції і не зобов’язаний її продавати, погодився би продати її, а покупець, котрий теж має вичерпну інформацію про вартість акції і не зобов’язаний її придбати, погодився б її придбати.

Крім цих двох видів вартості акції, інколи користуються ще поняттями емісійної і балансової вартості. Емісійна вартість визначається за випуску акцій: саме за нею продають акції першому покупцеві. Якщо акції продає сам емітент, емісійна ціна може дорівнювати номінальній. Коли ж до продажу залучаються посередники, тоді емісійна ціна підвищується для оплати посередницьких послуг.

Балансова вартість акції визначається за даними бухгалтерського балансу: це вартість однієї акції, коли б акціонерне товариство підлягало ліквідації в даний момент. Цей вид вартості називають також «книжковою» вартістю, а величина її обчислюється поділом акціонерного капіталу на кількість акцій товариства. Для уточнення суті балансової вартості можна навести ще одне визначення: балансова вартість акцій — це частка від ділення чистої вартості активів корпорації на кількість випущених і розповсюджених її акцій. Балансова вартість визначається, як правило, під час аудиторської перевірки з метою визначення надійності емітента перед тим, як допустити його до біржових торгів.

Крім вартості (ціни) акції застосовуються також поняття «курсова вартість» і «курс». Їх ми розглянемо після з’ясування поняття «дивіденд».

Дивіденд (від латинського dividendus, тобто такий, що підлягає поділу, або частина від поділу) — це частина загальної суми чистого прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді певної частки від вартості їхніх акцій, тобто пропорційно кількості акцій кожного акціонера. Під чистим прибутком розуміють частину валового прибутку, що залишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплати всіх податків, зборів та офіційних відрахувань. Інакше кажучи, дивіденди виплачуються в останню чергу і їх розмір встановлюється рішенням загальних зборів акціонерів (це правило стосується звичайних акцій). Дивіденди виплачуються з чистого прибутку минулих років (після підбиття фінансового підсумку і складання балансу). Дивіденди можна виплачувати готівкою, а також продукцією чи додатковими акціями даного акціонерного товариства. Дивіденди, як правило, виплачують щоквартально, але з рішення ради директорів корпорації виплати можуть здійснюватися один раз на півроку або навіть один раз на рік.

У періоди економічних криз, спадів виробництва та економічних реформ дивіденди частіше не виплачуються, ніж виплачуються. Якщо прибуток доцільно спрямувати на розвиток акціонерного товариства, то з рішення зборів акціонерів дивіденди можуть не виплачувати не тільки кілька місяців, а й кілька років. Та й розмір дивідендів різний. Відтак купівля акцій — річ, з одного боку, спокус­лива, а з іншого — ризикована. У міру можливостей законодавство намагається зменшити ризик. Наприклад, згідно із законом беззаперечне право на одержання дивідендів мають акціонери, котрі були власниками акцій на першу дату виплати дивідендів. Не допускається встановлення будь-яких пільг чи обмежень для різних влас­ників акцій того самого виду. Дивіденди за простими (звичайними) акціями виплачуються пропорційно кількості акцій.

У добу переходу країни до нових ринкових відносин, коли не всі підприємства одержують достатньо чистого прибутку для наступного його розподілу між акціонерами, досить привабливою формою розрахунку з ними є так звана «капіталізація доходів», коли дивіденди виплачуються у вигляді нових акцій (про це вже згадувалося).

Ідеться фактично про реінвестування капіталу в те саме підприємство, куди було зроблено інвестування. Ті нові акції, котрі акціонер одержав замість грошей, не є, власне, дивідендом. Ліпше так і сказати — «замість дивіденду». Проте ця практика набула поширення не тільки в країнах з перехідною економікою. Для емітента така форма оплати акціонерам особливо приваблива, коли він відчуває брак готівки. Трішки заспокоюється й акціонер, який одержує хоч щось. Розрахунок вартості додаткових акцій досить простий — якщо акціонерне товариство оголосило 7% дивіденд у формі додаткових акцій, то власник, наприклад, 100 акцій одержить на руки додатково 7 акцій. Знову підкреслимо, що «капіталізація доходів» є свого роду авансом, векселем на ще не одержаний прибуток. Коли це можливо, то дуже бажано поєднувати «капіталізацію доходів» із частковими готівковими виплатами.

Тепер про поняття «курсова вартість» і «курс». Поняття «курсова вартість» адекватне поняттю «ринкова вартість». Такими самими синонімами є поняття «курсова ціна» і «ринкова ціна». Поняття «курс» використовується двояко: у більшості випадків як синонім понять «курсова вартість (курсова ціна)» і «ринкова вартість (ринкова ціна)», але інколи поняттям «курс» користуються для вираження відношення ринкової ціни до номіналу, тобто як відносною величиною, коефіцієнтом. У нашому посібнику ми користуємось ним тільки як синонімом поняття «курсова вартість».

Вище вже говорилося, що ринкова ціна (курсова ціна) акцій залежить від багатьох факторів, передовсім від попиту і пропонування акцій даного акціонерного товариства. Водночас існує нижня і верх­ня межа, а також середній рівень ціни.

Ціна акції перебуває у функціональній залежності від доходу й дохідності. Дохідність є відношенням доходу до ціни, а сам дохід складається з двох складових: це передовсім виплата дивідендів (пер­ша складова) і курсова різниця, тобто можливість продати акцію дорожче, ніж її було куплено (друга складова).

Дохідність від дивідендів обчислюється за формулою:

,

де jg — дохідність від дивідендів; Д — одержані дивіденди в загальній сумі; Ц — ціна купівлі акції.

Дохідність від продажу акції обчислюється за формулою:

,

де jпр — дохідність від продажу акцій; Цпр — ціна продажу акцій.

Власник акцій може одержати дохід від дивідендів і дохід від наступного продажу акцій. У цьому разі дохідність обчислюється за формулою:

,

де j — кінцева (інтегральна) дохідність.

Після нескладних алгебраїчних перетворень формула матиме вигляд:

.

З цього рівняння випливає, що ціна акції прямо пропорційна сумі двох доходів (Д + Цпр) і обернено пропорційна дохідності (j + 1).

Розмір дивідендів залежить від виробничої діяльності акціонерного товариства, а ціна продажу акції — від співвідношення попиту на цей вид цінних паперів на фондовому ринку і пропонування його. Ці показники аналізуються і прогнозуються перед тим, як використовувати їх у формулах.

Особлива увага звертається на показник дохідності, котрий має міститися в певному інтервалі. Межі зумовлюються рядом зовнішніх факторів. Нижня межа звичайно встановлюється на рівні позичкового відсотка банку. Якщо, наприклад, цей показник становить 6%, то інвестору немає сенсу купувати акції не тільки з меншою, а навіть з такою самою дохідністю, оскільки надійність регулярної виплати банком позичкових відсотків є незрівнянно вищою, ніж надійність виплати дивідендів. Відтак банківський відсоток є нижньою межею дохідності акції. Проте якщо інвестор має можливість вкласти свій капітал під більший відсоток, ніж банківський, наприклад під 8%, з таким самим рівнем надійності, тоді ці 8% стануть нижньою межею дохідності даних акцій, на яку може погодитися інвестор. У загальному вигляді така умова описується нерівністю  де j — дохідність акції, а jа, — дохідність альтернативного об’єкта інвестиції, що береться за нижню межу дохідності даної акції. Ще раз підкреслимо, що ця нерівність правомірна за умови, якщо надійність альтернативного об’єкта інвестиції не нижча за надійність даної акції. Додатково зауважимо: коли інвестор має сумнів щодо надійності кредитів банку, він може збільшити показник позичкового відсотка (звичайно у своїх розрахунках) на розмір плати за ризик. Нерівність, що розглядається, словами можна описати так: дохідність даної акції має бути не нижчою за дохідність альтернативного об’єкта інвестиції.

Верхня межа дохідності встановлюється з меншою точністю. Для цього аналізують загальну ситуацію на фондовому ринку або, конкретніше, можливість досягнення компанією, акції якої передбачено придбати, такого ж високого рівня дохідності, котрий мають аналогічні компанії, що досягли найбільших успіхів. Однак оптимізм у цій справі має бути помірним, бо сподівання на дуже високі доходи, на жаль, частіше нагадують будівництво повітряних замків. Але якісь межі інтервалу доцільно враховувати, визначаючи рівень дохідності за розрахунку вартості акції.

Вартісний аналіз не обмежується названими показниками. В арсеналі засобів аналізу є чимала кількість показників (відносних за формою), котрі, зокрема, виражають співвідношення між тими чи іншими вихідними (абсолютними за формою) показниками: між ринковою ціною акції та її номінальною ціною; між ринковою ціною і балансовою ціною; між ринковою ціною і «книжковою» вартістю; між ринковою ціною і доходом на одну акцію; між вартістю дивідендів і кількістю акцій; між вартістю дивідендів і чистим прибутком і т.д.

Поряд з відношеннями названих показників для аналізу використовують різницю між ними. Наприклад, якщо ринкова ціна перевищує номінальну, таку різницю називають «ажіо», а якщо вона нижча, то застосовується термін «дизажіо».

Показники аналізу акцій використовуються для визначення тактичних дій акціонерних товариств. Так, акціонерне товариство за рахунок коштів, що надійшли від продажу акцій за ціною вищою від номінальної, може викуповувати власні акції для їх наступного перепродажу або анулювання. Ці акції мають бути реалізовані або анульовані, як вимагає закон, в термін, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів відбувається без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Аналіз конкретизується, коли йдеться не просто про акцію, а про той чи інший її конкретний різновид.