2.3. Аграрна криза і шляхи її подолання

2.3. Аграрна криза і шляхи її подолання

Починаючи з 80-х років, почалася деформація в агропромисловому комплексі. Спочатку стали зменшувати виробництво великі міжгосподарські підприємства, ското - і свиновідгодівельні комплекси, відгодівельні пункти при цукрових заводах, міжгосподарські підприємства, які розвивалися на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. Багато сільськогосподарських підприємств, які були створені у 60 - 70 роки, без достатнього техніко - економічного обґрунтування стали збитковими і уже у 80-х роках припинили своє існування. Колгоспи і радгоспи, які вичерпали можливості свого дальшого розвитку, стали занепадати. Загальноекономічна криза, пов'язана з розладом економіки СРСР, найбільше позначилася в агропромисловому комплексі. Надмірне підвищення цін на промислові засоби виробництва (трактори, автомобілі, сільськогосподарські машини і обладнання) і предмети праці (мінеральні добрива, хімічні меліоранти, комбікорми, мікробіологічні добавки, пальне, мастильні та інші матеріали), руйнація системи матеріально - технічного постачання, агрохімслужби, погіршення системи економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами, дезінтеграція, дезінтесифікація, диспеціалізація і переспеціалізація господарств і підприємств, зниження їх рентабельності і зростання збитковості, дуже великі цінові деформації, знецінення грошей і розвиток інфляції, поглиблення міжгалузевих диспропорцій, деформація аграрно-територіальних і аграрно-промислових комплексів звели до мінімуму процеси простого відтворення і зовсім унеможливили розширене. Світова історія не знає таких великих, всеохоплюючих і масштабних змін, які призвели б до такого великого її занепаду. У 2000 р. виробництво валової продукції сільського господарства у порівнянні з 1990 р. зменшилося на 46,8%, в тому числі рослинництва - 45,4% і тваринництва на 57,2%. У всіх господарствах України скоротилося виробництво зерна, цукрових буряків, льону - довгунця, насіння соняшнику, картоплі, городини, плодів, ягід, винограду, молока, яєць та інших видів продукції сільського господарства. Харчова промисловість звела до мінімуму виробництво продовольчих товарів, нависла загроза над продовольчою безпекою населення. Сільськогосподарське машинобудування звело до мінімуму випуск сільськогосподарських машин, хімічна промисловість - мінеральних добрив, хімічних меліорантів і отрутохімікатів, комбікормова і мікробіологічна комбінування кормів і мікробіологічних добавок.

У зв'язку з порушенням економічних зв'язків з колишніми союзними республіками СРСР зменшились можливості імпорту сільськогосподарських машин від них. Крім того, вони значно зменшили виробництво сільськогосподарської техніки. Великі колгоспи і радгоспи, які базували своє виробництво на індустріальній, основі уже не могли далі існувати в таких великих розмірах, стали розукрупнюватися, тому їх кількість постійно зростала. Однак більшість колгоспів і радгоспів в умовах економічної ситуації, що склалася стали низькорентабельними, а більшість із них збитковими. Оплата праці селян була зведена до найнижчої. Вони стали просити збільшення площі присадибних земель і жити за рахунок власного підсобного господарства. Повільно стало розвиватися фермерське господарство. В економічних умовах, що склалися, виникла необхідність структурної перебудови і реформування всього аграрно-промислового комплексу.

Агропромислова політика і аграрна реформа вимагають науковообґрунтованого, всебічно і економічно зваженого підходу до структурної і організаційної перебудови агропромислового комплексу. Науковою основою такої політики має бути моделювання процесу реформації, вибір її оптимальних варіантів за критеріями найбільшого економічного ефекту - максимального збільшення виробництва с/г продукції і продовольчих товарів, повне насичення ними внутрішнього ринку, підвищення    продуктивності    і    зниження    собівартості,    підвищення рентабельності господарств і підприємств, формування на здоровій ринковій основі необхідних грошових доходів для сплати податків і наповнення державного бюджету, створення необхідних фондів для нагромадження і споживання. Саме вони виступають реальним фінансовим джерелом структурної перебудови агропромислового комплексу, модернізації і технологічного оновлення діючих і створення нових виробництв і прискореного розвитку продовольчого комплексу. Звідси закладається надійний фундамент розширення продовольчого ринку та збільшення експортних можливостей. Виходячи із цих концептуальних положень, розробляється аграрна реформа.

Аграрна реформа - це сукупність науковообгрунтованих заходів, спрямованих на прискорений вихід аграрного сектора економіки з кризової ситуації. Вона передбачає удосконалення земельних відносин, роздержавлення землі, її безплатну передачу селянам шляхом її поновлення, реформування колгоспів і радгоспів, розвиток різних форм господарювання, вдосконалення взаємовідносин між господарствами, між ними і промисловими підприємствами, розвиток вертикальної кооперації, агропромислової інтеграції, комплексування і комбінування виробництва, розвиток різних виробничих об'єднань, агроформувань, переведення сільського господарства на індустріальну, високоінтенсивну і спеціалізовану основу, підвищення товарності і конкурентоспроможності господарств і підприємств, створення зон і разом районів товарного виробництва зерна, цукрових буряків, льоно-волокна, насіння соняшнику, картоплі, городини, плодів, ягід винограду, молока, м'яса, яєць і вовни. Вона передбачає створення стабільних сировинних зон промислових підприємств, удосконалення фінансових і економічних відносин між ними, господарствами, виробниками і постачальниками сировини, створення сприятливого економічного середовища для розширеного відтворення у всіх галузях агропромислового комплексу, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної,   податкової,   рентної,   протекціоністської,   митної політики,    створення    продовольчого    достатку,    максимальне насичення внутрішнього ринку дешевими і високоякісними продовольчими товарами.

Здійснення аграрної реформи відбувалося в непростих економічних умовах. Відсутність стабільної валюти, інфляція, яка з'їдала всі амортизаційні відрахування, недоступність господарств до банківських кредитів, дуже великі відсоткові ставки, відсутність довгострокового кредитування повністю унеможливили у першій половині 90-х років минулого століття розвиток сільського господарства. Спочатку 1992 року урядом В. Фокіна було проголошено так звану лібералізацію цін, в результаті якої промислові підприємства в сотні і тисячі разів понад реальну вартість підвищили ціни на промислові засоби виробництва, тоді як ціни на сільськогосподарську продукцію були взяті під контроль держави з тим, щоб не допустити їх зростання понад реальні доходи населення. В цих умовах господарства були повністю позбавлені можливості придбати сільськогосподарські машини і обладнання, пальне, мінеральні добрива і хімічні меліоранти. Господарства змушені були перейти від інтенсивного до екстенсивного шляху розвитку. Йшли в перед, а пішли назад.

Надто велика поспішність без урахування реальної разової ситуації, недостатня обґрунтованість деяких заходів і спроба негайно реформувати сільське господарство шляхом архіреволюційної трансформації діючих господарських структур (колгоспів і радгоспів), не створивши відповідних економічних умов для формування нових, більш конкурентоспроможних структур, не дало позитивних результатів. У процесі реформування колективних сільгосппідприємств дула зруйнована і розкрадена значна частина основних фондів, хоча на їх базі необхідно було створити машинно-тракторні станції для обслуговування всіх господарств.