Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3.1. Інформаційне та науково-методичне забезпечення системи управління трудовим потенціалом суспільства

2.3.1. Інформаційне та науково-методичне забезпечення системи управління трудовим потенціалом суспільства

Лише надійна інформація стосовно процесів, що відбуваються в економічній і соціальній сферах, дає можливість належним чином здійснювати державне управління трудовим потенціалом суспільства. Джерелом інформаційного забезпечення системи уп­равління є дані перепису населення, статистична звітність, інформаційні та аналітичні звіти, довідки перевірок та обстежень суб’єктів господарювання і регіонів. Користувачами цих даних є три гілки органів державної влади всіх рівнів, кожна в межах своєї компетенції в галузі управління формуванням, розподілом та використання трудового потенціалу.

Слід зауважити, що планово-централізована система економіки мала інші підходи до управління трудовими ресурсами, а тому здійснювалось інше за формою і змістом інформаційне забезпечення. Виконання нових ринкових законів потребувало принципово нової інформації, тобто зміни статистичної звітності щодо зайнятості ресурсів праці та нових форм інформаційного забезпечен­ня. Так, у формах статистичної звітності раніше зовсім не йшлося про безробітних, виплату допомоги, громадські роботи та про багато іншого. Правильний шлях до цього був — втілення міжнародних норм адміністративної статистичної звітності. Але застосовувати окремо ці норми у відриві від інших показників економіки, що також не відповідали міжнародним нормам, було неможливо. Тому така велика робота, як перехід на міжнародні норми статистики та обліку була запланована Урядом України на кілька років.

Стосовно трудових показників МОП у 1985 р. прийняла Конвенцію № 160 «Про статистику праці» і Рекомендацію № 170 з такою самою назвою. Відповідно до цих документів було встановлено основні розділи статистики праці:

статистика економічно активного населення, зайнятості, безробіття і неповної зайнятості;

статистика заробітної плати і тривалості робочого часу;

індекси цін на споживчі товари;

статистика вартості робочої сили;

статистика витрат доходів домашніх господарств;

статистика виробничого травматизму і професійних захворювань;

статистика трудових конфліктів;

статистика продуктивності [14, с. 2061—2067].

Як бачимо з розгляду попереднього матеріалу, тією чи іншою мірою всі ці статистичні норми стосуються ресурсів праці. З 1992 р. Держкомстат України, відповідно до графіку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, почав запроваджувати міжнародні норми статистики та обліку по всіх підрозділах економіки. Джерелами вдосконалення інформаційної бази були практика, аналіз і наукові дослідження. Це створило передумови того, що на даний час органи державного управління мають достатню базу інформації для зіставлення розвитку процесів у формуванні та використанні трудового потенціалу.

Реалізації заходів стосовно застосування міжнародних норм статистики й обліку сприяла комп’ютеризація як ланок державної служби зайнятості, Міністерства науки і освіти, Міністерства економіки та ін., так і органів Держкомстату України у період 1991—2001 рр. Працює розгалужена електронна пошта. Створено спеці­альні служби, що програмують необхідні комп’ютерні операції та обслуговують комп’ютерну мережу. Так, ДСЗ впроваджує Єдину інформаційно-аналітичну систему (ЄІАС), за якою як пілотні працює декілька районних і міських центрів. Втілюється також Єдина технологія обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН), яка потре­бує обладнання усіх центрів державної служби зайнятості найсучаснішою технікою. Впровадження ЄТОНН дає значне піднесення рівня культури обслуговування. Усе це складає розгалужену комплексну систему інформаційного забезпечення державного управ­ління трудовим потенціалом.

Методи інформаційного забезпечення. В Україні застосовуються чотири методи отримання необхідних даних для управління ресурсами праці. Це: метод фіксації стану ринку праці через безпосереднє звернення громадян до ланок державної служби зайнятості та звіти щодо певного кола показників; статистична звітність інших міністерств, пов’язаних із трудовим потенціалом; метод щоквартального вибіркового обстеження домогосподарств із питань економічної активності населення; метод перевірок окремих питань, який проводиться органами державної служби зайнятості, статистики, Міністерства економіки і європейської інтеграції, Міністерства освіти і науки як планово, так і позапланово або за їх дорученням науковими чи іншими підрозділами як уточнюючий контрольний метод; метод перепису населення, який здійснюється один раз на 10 років і проводиться Держкомстатом.

Метою методу фіксації є отримання офіційної інформації про стан ринку праці, надання освітніх послуг тощо. За цими даними проводяться всі розрахунки щодо необхідних коштів для виплати допомоги з безробіття, диференціації їх чисельності, фінансування різноманітних заходів тощо.

Метод вибіркових обстежень 31,7 тис. домогосподарств на економічну активність населення Держкомстат України почав проводити з 1995 р. щорічно, а з 1999 р. — щоквартально. Щоквартальні обстеження проводилися за новою вдосконаленою програмою, яка зазнала змін методологічного та організаційного характеру.

Метою проведення обстежень є одержання всебічної інформації про стан робочої сили, структуру зайнятості і безробіття у березні, червні, вересні та грудні. На основі показників за дані чотири місяці розраховуються річні показники. Матеріали проведених за цією методикою обстежень дають можливість реально оцінити обсяги та зміни пропозиції робочої сили і служать для прогнозування. Переваги, недоліки та напрями використання основних наведених методів стосовно використання робочої сили викладені в табл. 2.3.1 на прикладі головного показника — безробіття.

Таблиця 2.3.1

ВІДМІННОСТІ ПОКАЗНИКІВ БЕЗРОБІТТЯ,
ЗАРЕЄСТРОВАНОГО ТА ВИЗНАЧЕНОГО
ЗА МЕТОДОЛОГІЄЮ МОП

 

Вибіркові обстеження
населення

Фіксовані (адміністративні)
дані

Вартість

Значно коштовніше фіксованого

Охоплення
населення

Обидві статі у віці 15—70 років без урахування працездатності

Працездатне населення пра­цездатного віку

Методологія
визначення рівня безробіття

Визначається за методологією МОП: відношення
(у %) чисельності безробітних у віці 15—70 років
до економічно активного населення (робочої сили)

Рівень зареєстрованого без­робіття: відношення (у %) чисельності осіб, зареєстрованих у Державній службі зайнятості як безробіт­ні, до працездатного населення працездатного віку

Напрямки
використання

Для аналізу та оцінки тенденцій на ринку праці щодо загального обсягу пропозицій робочої сили від­повідно до міжнародних стандартів, для прогнозування, розробки й оцінки програм економічного й со­ціального розвитку, зайнятості для макроекономічних розрахунків та наукових розробок

Для аналізу та оцінки активної політики держави щодо соціального захисту зареєстрованих безробітних з погляду обсягів надання матеріального забезпечення та соціальних послуг незайнятим громадянам.

Для здійснення оперативного статичного моніторингу ефективності реалі­зації соціальних програм на зареєстрованому ринку праці

Аналітичні
обстеження

Низовий ступіть надійності показника, визначеного за методологією МОП на регіональному рівні та за соціально-демографічними показниками

Відсутні деталі розробки за віковими групами

Надійність

Охоплення 31,7 тис. домогосподарств — достатньо надійно

Не охоплює незареєстрованих безробітних

Періодичність

Дані за звітний квартал у кінці кожного наступного кварталу

Дані за звітний місяць до 15 числа наступного місяця

Метод вибіркових перевірок суб’єктів господарювання застосовується у плановому та позаплановому порядку з метою отримання поточної інформації з конкретних питань і з подальшим її аналізом та вжиття необхідних заходів. Предметом перевірки можуть бути різноманітні аспекти діяльності вказаних суб’єктів, інформація за якими на рівні офіційних даних викликає сумнів та вимагає перевірки, або коли взагалі з якоїсь проблеми відсутні статистичні дані чи з інших причин.

Перепис населення дає змогу отримати найповніші дані щодо усього населення та його трудового потенціалу. Але через нечасте його проведення ці дані з часом застарівають і користування ними через це поступово зменшується.

Оскільки усі ці методи дають певні помилки і неточності, пов’язані з такими суб’єктивними факторами, як приховування окремими громадянами і посадовими особами інформації про свій фактичний стан, то результати цих методів доповнюють один одного.

Проте методи (крім перепису населення) отримання даних, які здійснюються Держкомстатом України, а також форми статистичної звітності і надалі будуть удосконалюватися. Так, 1996 р. розроблено і з 2002 р. введено Державний Класифікатор України ДК-009-96 стосовно видів економічної діяльності, які відповідають міжнародним нормам статистики та обліку. В ньому дано нову, відмінну від тодішньої, класифікацію видів економічної діяльності, яка складається з таких секцій:

1. Секція А. Сільське господарство.

2. Секція В. Рибне господарство.

3. Секція С. Добувна промисловість.

4. Секція D. Обробна промисловість.

5. Секція Е. Виробництво електроенергії, газу та води.

6. Секція F. Будівництво.

7. Секція G. Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту.

8. Секція H. Готелі та ресторани.

9. Секція І. Транспорт.

10. Секція J. Фінансова діяльність.

11. Секція K. Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам.

12. Секція L. Державне управління.

13. Секція M. Освіта.

14. Секція N. Охорона здоров’я та соціальна допомога.

15. Секція О. Колективні, громадські та особисті послуги.

16. Секція Р. Послуги домашньої прислуги.

17. Секція Q. Екстериторіальна діяльність.

Секції мають підсекції та розділи. Вже 2002 р. розпочалася перебудова форм державної статистики щодо ринку праці та зайнятості відповідно до Державного Класифікатора ДК-009-96.

Наукове забезпечення. Обґрунтування різноманітних заходів, спрямованих на формування та відтворення трудового потенціалу та робочої сили країни, їх максимальне узгодження з об’єктивними економічними законами, дає прикладна наука. Вона також розробляє методологічні питання, проекти методичних рекомендацій та здійснює інші наукові послуги. Науково-мето­дичне обслуговування системи управління трудовим потенціалом забезпечують науково-дослідні організації Національної академії наук України, Мінекономіки, Мінпраці та ряду інших відомств. Свій внесок у цю важливу справу роблять також відповідні кафедри вищих навчальних закладів України.

Фундаментальними проблемами трудового потенціалу та робочої сили займаються науково-дослідні установи Національної академії наук України — такі, як Рада по вивченню продуктивних сил України, Інститут демографії і соціальних досліджень НАНУ, Інститут економіки промисловості НАНУ, та деякі інші наукові заклади. Прикладні проблеми мають розв’язувати Науково-
дослідний інститут праці й зайнятості Мінпраці України й НАН України в місті Києві, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Мінпраці України (м. Луганськ), Інститут підвищення кваліфікації кадрів Державної служби зайнятості, відділи, відділення та окремі кафедри різних науково-дослідних установ і ВНЗ нашої держави. Провідним підрозділом з питань розробки навчальних посібників, підручників та інших навчальних засобів даної проблематики є кафедра управління персоналом КНЕУ.

З метою контролю та корегування процесів, які відбуваються у сфері трудових ресурсів, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство праці і соціальної політики України та інші органи державного управління здійснюють моніторинг формування, розвитку та використання трудових ресурсів. Моніторинг трудового потенціалу — це комплекс спостережень за станом та характером окремих процесів і в цілому в галузях народонаселення, ринку праці, ефективності праці, її оплати та умов у кожній частині і сферах функціонування. Він являє собою спостереження та дослідження, які визначають зміни в окремих складових (демографічні, освітні, професійні, економічні, соціальні).

Фінансове забезпечення управління ресурсами праці здійснюється за рахунок бюджетних коштів, коштів підприємств і окремих громадян, коштів від пожертвувань та за рахунок технічної допомоги Ради Європи. Так, фінансування вищої освіти здійснюється за рахунок коштів бюджету, громадян та підприємств (оплата навчання повністю або частково підприємствами або фірмами-спонсорами). Наукові розробки фінансуються з бюджету, а окремі наукові дослідження за рахунок підприємств на їх замовлення. Заходи Державної програми зайнятості населення (ДПЗН), як активні, так і пасивні, з 2001 р. здійснюються за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Крім того, ДПЗН і регіональні програми фінансуються за рахунок коштів підприємств для створення робочих місць, а також за рахунок технічної допомоги ради Європи (програма TACIS) для створення ефективної системи управління зайнятістю з урахуванням напрямів та обсягів витрат, передбачених територіальними програмами. Приватні й колективні підприємства та фірми втілюють новітні технології, сучасне устаткування, підвищують кваліфікацію своїх кадрів, навчають і перенавчають їх новим професіям і спеціальностям за рахунок власних прибутків. Державні підприємства роблять те саме з двох джерел: Державного бюджету і власного прибутку, отриманого за рахунок виробничої та комерційної діяльності.

Кадрове забезпечення управління трудовим потенціалом зді­йснюється багатьма закладами України, головними з яких є Київський національний економічний університет, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, МАУП та Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості (ІПК ДСЗ), багатьма освіт­німи закладами тощо. Слід зазначити, що управління трудовим потенціалом України здійснює чисельний корпус висококваліфікованих фахівців Мінекономіки та Європейської інтеграції, Мінпраці, Міносвіти і науки, Мінохорони здоров’я, їх численні органи на місцях. Лише розгалужена система ДСЗ налічує понад 16 тисяч економістів, юристів, інженерів різного профілю, психологів, соціологів та ін.

В ІПК ДСЗ усі фахівці служби зайнятості проходять перепідготовку і підвищення кваліфікації в установлені Державним центром зайнятості строки. Інститут проводить також тестування спеціалістів, які безпосередньо спілкуються з громадянами, котрі звертаються до різних ланок Державної служби зайнятості з різних питань. Таке тестування вкрай необхідне тому, що громадяни, які відвідують відділки Державної служби зайнятості, мають різний статус, різні вдачі та різні особисті проблеми.