2.3.3. 8. СТОКОЛОС БЕЗОСТИЙ

Стоколос безостий (Bromopsis inermis) — поширена багаторічна кореневищна верхова злакова рослина. Введена в культуру в 1860 р. селянами Воронезької губернії (с. Студений Колодязь). Використо­вують переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ із сумішей з нещільнокущових трав. Росте в заплавах річок і на на­носних ґрунтах, схилах балок.

Розрізняють 4 типи стоколосу безостого: степовий, лісостепо­вий, лучний північної нечорноземної смуги, лучний південної нечорноземної смуги. Стоколос безостий — рослина озимо-ярого типу.

Високі стебла за сприятливих умов вирощування досягають ви­соти 120 — 150 см. Листя шорсткувате або голе, піхва листка на біль­шій частині замкнена коротким тупим язичком. Завдяки високій врожайності (300 — 400 ц/га) і облистненості, що пояснюється наяв­ністю в травостої вегетативних пагонів, стоколос безостий займає одне з перших місць серед сінокісних злакових (рис. 85). Характери­зується підвищеною посухостійкістю. Більшість коренів розміщена в шарі ґрунту 0 — 30 см, а окремі корені проникають углиб його на 1,5 — 2 м і більше. Суцвіття — розкидиста волоть. Насіння крупне, має високу схожість.

Повного розвитку досягає на другому році життя, за сприятливих умов дає високі врожаї протягом 10 - 12 років і більше. Відростає рано навесні, дає два укоси. На родючих ґрунтах при достатній во­логості вихід сіна становить 60 — 70 ц/га, насіння 7—10 ц/га.

Стоколос висівають у травосумішах із злаковими і бобовими тра­вами. Особливо підходить він для висівання з еспарцетом і люцерною на схилах. Сіють одночасно з озимими або рано навесні. За звичайної рядкової сівби норма висіву стоколосу становить 18 — 20 кг/га, у сумі­шах 8—10 кг/га. В Україні широко районовано сорти стоколосу Ко-заровицький, Полтавський 30, Дніпровський. Заслуговує на увагу збір і розмноження місцевих дикоростучих екотипів.