2.4. Висновки до розділу 2

Висновки до розділу 2

Формування методологічних засад банківського аналізу ґрунтується на логіці системного підходу, принципах портфельної оптимізації та концепції інтегрованого управління активами і пасивами банку.

Реалізація концептуальних положень системного аналізу в банківській сфері сприяє вдосконаленню банківського процесора. Створення аналітичної частини процесора починається з формування системи інтегральних аналітичних показників, які характеризують емерджентні властивості системи (банку). Методика аналізу цих показників ґрунтується на концептуальних засадах портфельного підходу, згідно з якими управлінські рішення аналізуються в координатах «дохідність — ризик». У такий спосіб здійснюється перехід від аналізу лише одного параметра — прибутковості — до комплексної методики. Виявлення та формалізація зв’язків між прибутковістю і ризиком дає змогу створити систему аналітичних моделей як інструменту прийняття обґрунтованих управлінських рішень у комерційному банку.

Аналіз банківської діяльності є складовою загального процесу управління банківською установою, тому структура аналітичного процесу та інструментарій аналізу визначаються схваленою банком стратегією управління своїми фінансами. На сучасному етапі розвитку банківської справи традиційні погляди, згідно з якими весь дохід банку генерують активи — кредити та інвестиції, поступилися місцем інтегрованому підходу до управління активами і пасивами. Його зміст полягає в поєднанні всіх методів автономного управління банківськими фінансами в один скоординований процес. Перевагою є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах.

Методологія УАП включає не лише концептуальні засади, а й систему економічних категорій, аналітичні показники та інструменти, техніку і методику аналізу, стратегію і тактику управління. Інтегрований підхід реалізується через сукупність методів фінансового управління банком: структурне балансування, управління гепом, управління ліквідністю, валютний метчинг, управління дюрацією, імунізація балансу, хеджування, страхування, управління спредом та ін.

У термінах портфельної теорії завдання полягає у формуванні методики аналізу динамічного банківського балансу за схемою «прибуток — ризик». У такому сенсі банківський баланс розглядається як структурна фінансова модель, що описує стан банківських портфелів. Структура аналітичного процесу складається з трьох етапів, різних за рівнем деталізації аналітичних процедур, складом і кількістю аналітичних показників, спрямованістю та інструментарієм дослідження. Перший етап передбачає формування методики банківського аналізу в контексті стратегічного управління комерційним банком. На другому — банківські портфелі аналізуються як автономні без урахування їхніх взаємозв’язків. На третьому етапі реалізується інтегрований підхід до управління банківським балансом та створюється система оперативного аналізу фінансових потоків комерційного банку.