Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.4.2. Акціонерна власність в економічній системі

Сутність і структура акцій та акціонерного капіталу.

Акціонерна компанія — основна форма організації підприємств, власність яких формується в результаті злиття капіталів засновни­ків компанії, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій та ін.) та їх продажу.

Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії (див. тему. 2.1). Покупцями акцій є банки, страхові компанії, пенсійні фонди та інші колективні акціонери-власники. Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюються з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об'єк­ти, наймають робочу силу, закуповують сировину тощо. Тому в акціонерних компаніях слід виділити дві сторони, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини власності. У першій із них акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об'єктах. У другій — як відносини між заснов­никами, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створе­ного в процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, керівництву компанії, ди­відендів — власникам акцій, фіксованих доходів — влас­никам облігацій, податків — державі тощо.

Акціонерний капітал (власність) поділяється на влас­ний та позичений. Власний капітал засобів формується із отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій, і резервного капіталу, який утворюється у результаті від­рахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може збільшуватися за рахунок наступних випусків акцій. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Але перед цим певна ча­стина прибутку акціонерних компаній йде на сплату по­датків державі, заробітну плату і премії менеджерам, по­повнення резервного фонду тощо. Резервний капітал та­кож використовується для виплати дивідендів у період погіршення економічної кон'юнктури.

Позичений капітал утворюється за рахунок банківсь­кого кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. На початку 90-х років в акціонерному капіталі наймогут-ніших 500 американських корпорацій засоби, отримані від випуску і реалізації акцій, становили майже 20%.

Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., а перший акціонерний банк — у 1694 р. в Ан­глії. Проте до 30-х років XIX ст. їх було дуже мало. Пер­ша економічна криза 1825 p., процес переростання про­дуктивними силами вузьких меж індивідуальної капіта­лістичної власності зумовили розвиток акціонерних ком­паній і акціонерних банків, він стає економічно немину­чим. Так, індивідуальні капіталісти неспроможні були будувати залізниці, інші крупні об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній трети-

ні XIX ст. У Німеччині, наприклад, наприкінці 70-х рр. майже 460 акціонерних компаній, а на початку 80-х — понад 5 тис. У Росії на початку 20-х років на­лічувалося до 2,5 тис. цих компаній.

Нині у розвинутих країнах світу кожна крупна і на­віть середня компанія, а також частина малих підпри­ємств існують у формі акціонерних, завдяки чому поси­люється цілісність економічної системи. Акціонерні ком­панії широко використовуються і для утворення та екс­пансії міжнародних монополій. Так, американська наф­това корпорація «Мобіл корпорейшен» має понад 500 фі­лій і дочірніх компаній у понад 100 країнах світу.

Після жовтневої революції в Росії акціонерні компа­нії були ліквідовані, їх відродження почалося під час проведення НЕПу. Так, у 1922 р. їх налічувалося 20, але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У ко­лишньому СРСР ці компанії почали утворюватися напри­кінці 80-х років. Перша така акціонерна компанія вини­кла в Україні у 1988 р.

Акціонерні компанії поділяють на два основні типи: відкриті, акції яких вільно продаються і купуються всіма бажаючими (у деяких країнах, наприклад у СІЛА, їх на­зивають публічними); закриті, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в акціонерній компанії СІЛА — майже 60 тис., а у наймогутніших публічних ак­ціонерних компаніях — понад 3 млн.. У закритих акціо­нерних компаніях — до 300 осіб. Кількість акціонерів у розвинутих країнах Заходу постійно зростає (за винятком періоду економічних криз). Так, у СІЛА їх чисельність з 1929 по 1999 рік зросла з 1 млн. до понад 140 млн., а вар­тість акцій перевищила 13 трлн. дол.

Економічним стимулом для придбання акцій акціоне­рами є вищий рівень дивідендів порівняно з вкладанням певної суми в ощадний банк. Наприкінці 90-х років до­ходи на акції становили у США в середньому понад 20%.

Акція — вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного това­риства.

Акція підтверджує право на участь в управлінні ним, Дає право на одержання частини прибутку у вигляді ди­віденду й участь у розподілі майна в разі ліквідації акці­онерного товариства. Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, — це 11 Н9мінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) — курс акції, який перебуває у прямій залежное-

ті від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій _ від рівня позичкового відсотка.

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явни­ка, привілейовані та прості. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку ак­цію (у тому числі про власника і час придбання акції), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Такі ак­ції, як правило, випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги вно­сяться лише відомості про їх загальну кількість. Акції на пред'явника випускають малими купюрами.

За розміром оптимального дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції диві­денди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фік­сованого відсотка незалежно від поточного прибутку ком­панії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачують на привілейовані акції, а в разі лі­квідації акціонерного товариства їх власникам поверта­ють вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням його власники основної кілько­сті таких акцій отримують великі прибутки. Але власни­ки привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним підприємством.

Формально кожний власник акції є співвласником акціонерного товариства і має право на прийняття рі­шень. Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їх власника співвласником акціонерної компанії. Для цього слід мати таку кількість акцій, дивіденди на які становили б не менше 7—10% щорічної заробітної плати найманого працівника.

Щодо прийняття рішень акції поділяються на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі». Серед насе­лення розповсюджуються, як правило, «одноголосі», а керівництво акціонерними компаніями зосереджується в руках власників крупних пакетів акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права пере­важної більшості акціонерів ігноруються.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують У разі погіршення економічної кон'юнктури або банкрутст­ва компанії. Водночас останніми роками держава у бага­тьох розвинутих країнах світу створила певну систему захисту дрібних акціонерів від можливих втрат.

В Україні на початку 2001 р. налічувалося майже 15 млн. акціонерів, переважна більшість з яких не отриму­вала жодних дивідендів або отримувала мізерні суми, тобто була «паперовими» власниками. =

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно оби­рати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX — на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, тре­ба було зосередити в одних руках 51% загальної кілько­сті акцій. Така кількість називається контрольним паке­том акцій. Із збільшенням чисельності акціонерів, роз­киданих по всій країні, та зростанням могутності акціо­нерних компаній для придбання контрольного пакета ак­цій потрібна була все менша їх частка. Нині у розвину­тих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольними пакетами акцій, як правило, володіє вузьке коло найба-гатших осіб або фінансових інститутів — комерційних банків, страхових компаній та ін. Крім того, за його до­помогою встановлюється багатоступінчаста система за­лежності та контролю однієї могутньої компанії за інши­ми, меншими компаніями. Так «Дженерал моторз» таким чином контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що потрапили в залежність від наймогутніших компаній, які придбали їх контрольні пакети акцій). Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи.

Суперечності акціонерних компаній. В Україні та ін­ших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення та приватизація економіки. Основним засобом здійснення їх є перетворення державних підпри­ємств на акціонерні компанії. Так, у 2001 р. майже 36 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонер­ними компаніями, в тому числі 12, 5 тис. — відкритими.

У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може виконувати важливі функції.

Позитивними рисами акціонерної власності є:

1) за певних умов (наявності довіри до держави, по­вернення трудових заощаджень тощо) значне розширен­ня джерела нагромадження за рахунок вкладів в ощад­них банках. Здавалося б, ці кошти держава могла б та­кож успішно використати на потреби населення, як і ак­ціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних бан­ках використання вкладів повністю ізольоване від вкла­дників, а в акціонерних товариствах така ізоляція знач­ною мірою усувається;

2) сприяння демократизації управління підприємст­вами, створенню їх матеріально-технічної бази в різних галузях промисловості, сільського господарства, поліп­шенню використання робочого часу, функціонування жи-

вої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві. Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже, й від політичної влади;

3) забезпечення значного зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А» і групою «Б» тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швид­кого будівництва на ці кошти підприємств, що випуска­тимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, мало­габаритні трактори, вантажівки, відеотехніку тощо), на­дання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для но­вих заводів можуть виготовляти підприємства-акціонери;

4) сприяння ефективному регулюванню кількості гро­шей. Так, продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонер­ної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин, впровадженню госпрозрахунку, само­окупності, самофінансування, самоуправління;

5) сприяння поліпшенню якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, концентрації виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення конт­ролю працівників за якістю комплектуючих деталей;

6) сприяння раціоналізації процесу управління під­приємством вищими організаціями. Зокрема, право міні­стерств і відомств бути пайовиками акціонерних підпри­ємств послабить відомчу монополію, підвищить зацікав­леність їх в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демокра­тизації процесу управління. Це посилить боротьбу з бю­рократизацією, послабить адміністративні методи управ­ління економікою;

7) прискорення міжгалузевого переливання капіталів в інші галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промис­ловості в АПК, легкій промисловості, сфері послуг. Негативними рисами акціонерної власності є: 1)  можливість   за  допомогою   акцій   централізувати трудові заощадження і таким чином посилювати еконо­мічний контроль за значною кількістю населення;

2) купивши контрольний пакет акцій (нині для цього еобхідно зосередити в одних руках менше 5% їх загаль­ної кількості), гігантські корпорації встановлюють конт-поль над дрібнішими компаніями, а через «систему уча­сті», тобто багатоступінчасту систему залежності та кон-трол'ю, контролюють капітал інших фірм, який у декіль­ка разів перевищує їх власні активи;

3) акціонерні компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах, здобуваючи додаткову можливість надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за ко­роткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн. дол. до понад 2 млрд. дол. і став мільярдером, скуповую­чи акції за «викидними» цінами у роки депресії;

4) за допомогою акцій активно ведеться підкуп ви­щих чиновників державного апарату, законодавців;

5) акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викуповування нерента­бельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпо­рація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих пра­цівників одного зі своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшнл стіл» змусила 11 тис. осіб викупити один зі своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені борга­ми підприємства продаються, як правило, за ціну, яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», необхідно було витратити 650 млн. дол., а щоб завод ви­жив, — знизити рівень заробітної плати, пенсій, трива­лість оплачуваної відпустки, подовжити робочий день.