2.5. ЯМАЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Ямайська валютна система характеризується тим, що в ній формально відсутнє золото. Країни — учасниці системи не вста­новлюють золотого вмісту своїх валют і не обмінюють їх на золото. Втім, значна частина валютних резервів країн складається із золотих запасів.

Ямайська валютна система спрямовується на позбавлення долара статусу міжнародної (резервної) валюти. Історичний до­свід довів, що навіть велика і сильна національна валюта не є досконалим міжнародним платіжним засобом. Виникла потреба, щоб міжнародну торгівлю обслуговувала міжнародна валюта. Передбачалося, що такою валютою стануть "спеціальні права за­позичення — СПЗ, SDR".

"Большой энциклопедический словарь" у коротенькій нотатці (с. 1136) зазначає: "Спеціальні права запозичення (SDR, від англ. Special Drawing Rights), міжнародні резервні кредитно-розрахун­кові засоби країн — членів Міжнародного валютного фонду (МВФ), призначені для покриття дефіцитів їхніх платіжних балансів, створені у 1970 p.".

Однак СПЗ не стали справді міжнародною валютою. їх частка в урегулюванні міжнародних розрахунків не перевищувала на­прикінці XX ст. 5 %. Долар де-факто зберігав своє становище резервної валюти.

"Большой энциклопедический словарь" містить (с. 1429) і таку нотатку: "Ямайської угоди, домовленостей про основні прин­ципи формування нової світової валютної системи замість Брет-тон-Вудської системи золотовалютного стандарту досягнуто на нараді країн — учасниць МВФ у Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. Ямайська угода проголосила "спеціальні права запозичення" базою нової валютної системи, юридично закріпила демонетизацію золота, узаконила режим "плаваючих" валютних курсів".

За умовами Ямайської угоди валютний курс, як і будь-яка інша ціна, визначається ринковими силами — тобто попитом і пропозицією. Держави мають можливість впливати на динаміку валютних курсів, вдаючись до продажу чи закупівлі валют, тобто ця валютна система створює певні можливості для управління валютними курсами.

Валютний курс має ще й іншу назву — обмінний. Це кількісне співвідношення, за яким валюта однієї країни обмінюється на валюту інших країн.

Вирізняють три види валютних курсів:

1.                Фіксований (офіційно встановлене співвідношення між на­
ціональними валютами на основі їх взаємного паритету).

2.                 Такий, що коливається (курс, що вільно змінюється під
дією попиту і пропозиції).

3. Такий, що плаває (різновид курсу, що плаває, який вико­ристовує механізм валютного регулювання).

Попит і пропозиція на міжнародному валютному ринку зале­жить від:

•   обсягів взаємної торгівлі між країнами;

•   масштабів інфляції та економічної кон'юнктури країни;

•   купівельної спроможності кожної національної валюти.

"Кошиковий" спосіб визначення валютного курсу є недоскона­лим (адже структура споживання товарів і послуг, що входять у кошик, різна у різних країнах). На жаль, досконалішого способу ще не винайдено.

У разі зниження курсу національної валюти виграють експор­тери. Якщо ж валютний курс коливається, то завжди хтось виграє, а дехто програє.

Валюта може бути:

• Замкнутою (неконвертованою).

• Частково конвертованою.

• Повністю конвертованою.

Резервна валюта — це національні кредитно-грошові засоби провідних країн — учасниць світової торгівлі. Така національна валюта використовується центральними банками інших країн для накопичення і зберігання резервів для міжнародних розрахунків.

Заходи прямого регулювання валютного курсу:

•   політика облікової ставки центрального банку;

•   валютна інтервенція.

Опосередкований вплив держави на валютний курс пов'язуєть­ся зі здійсненням заходів щодо стабілізації грошово-кредитної та фінансової систем.