2.6.1. Загальна характеристика "нових індустріальних країн"

60—80-ті роки XX століття стали періодом глобальних змін у загальній структурі країн, що розвиваються, — з їхнього середо­вища виділилась група так званих нових індустріальних країн (НІК), "нових індустріальних" економік. Переважно до цієї групи зарахо­вують чотири країни Швденно-Східної Азії — Гонконг (Сянган), Сінгапур, Тайвань, Республіку Корею, а також три латиноамери­канські держави — Аргентину, Бразилію, Мексику. Це — НІК пер­шої хвилі, або першого покоління, найпотужніші щодо розвитку економіки. Стосовно об'єднання цих країн і територій (бо не всі вказані держави є незалежними: Гонконг вже став складовою Ки­таю; КНР своєю частиною вважає й Тайвань; Південна Корея — частина роз'єднаної держави) у "нові індустріальні" серед еконо­містів немає заперечень. Щодо Інших країн цієї групи, про які мова піде нижче, то їхня приналежність до НІК визнається не завжди.

Учасниками НІК другого покоління вважають, як правило, Ма­лайзію, Таїланд, Індію; третього покоління — Кіпр, Туніс, Туреччи­ну, Індонезію; четвертого — Філіппіни, південні провінції Китаю або увесь Китай. З'являються цілі зони "новоіндустріальності", по­люси економічного зростання, вплив яких поширюється передовсім на найближче розташовані регіони.

Останнім часом, класифікуючи деякі НІК і постсоціалістичні країни, економісти використовують термін "ринки, що виникають"

(emerging markets). Ознаками зарахування у цю групу країн вва­жаються: показник рівня інфляції у середньому 5 % на рік І дохід на душу населення — 8160 дол. США.

За деякими важливими показниками економічного розвитку НІК виділяються не лише серед країн, що розвиваються, але й серед промислово розвинених держав.

З 1960 до 1993 р. 7 із 10 економік світу, що найбільше зростають, знаходилися у регіоні Східної та Південно-Східної Азії. Чотири "азіатські тигри" (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг) мали темпи зростання ВВП на душу населення у середньому 6 % на рік, водночас аналогічний показник у США зростав менше ніж на 2 % щорічно. Темпи зростання Малайзії у середньому становили понад 4 % на рік, а Індонезії трохи менше. У Китаї, найнаселенішій країні світу з більше ніж одним мільярдом жителів, відзначалося фено­менальне зростання ВВП на душу населення, яке дорівнювало 8,1 % щорічно з 1978 р. Не менш феноменальним було зростання у Південній Кореї рівня середньої річної зарплати — від 80 дол. США у 1960 р. до 10 тис. дол, у 1996 p., тобто фактично протягом одного покоління — більше ніж у 100 разів.

У 1995 р. Бразилія вийшла на 10-те місце у світі за показника­ми економічного розвитку. За обсягом експорту автомобілів вона випереджає Італію.

Окремо треба згадати Сінгапур, який у 1995 р. першим з держав Південно-Східної Азії отримав статус "індустріально розвиненої". Це звання йому офіційно надане Організацією економічної співпраці та розвитку. Три десятиліття стабільного економічного зростання перетворили Сінгапур з невеликого порту в дев'яту країну в спис­ку найбагатших країн світу за показником ВНП на душу населен­ня. За умов політичної стабільності промисловість країни постійно зростала на 8,4 % щорічно, а її мешканець підвищив свій життє­вий рівень у середньому в 7 разів. Щорічний дохід на душу насе­лення у Сінгапурі в 1995 р. становив 22,3 тис. дол. США, що вище, ніж у Великобританії. За світовим рейтингом конкурентоспромож­ності економік у 2000 р. Сінгапур є другим серед 47 найпотужні­ших економік світу. Перші у цьому списку — Сполучені Штати Америки.

Серед НІК є й такі, які точніше можна назвати "нові індустріаль­но-аграрні країни", у яких поряд з розвинутою промисловістю існує високорозвинене сільське господарство. Ця галузь економіки та­ких країн, як Малайзія, Таїланд, Аргентина, Бразилія, має сучасну базу розвитку і високий показник експортності деяких видів сільськогосподарської продукції.