2.6.3. "Нові індустріальні країни" у системі міжнародного розподілу праці
Місце та роль "нових індустріальних країн" у системі світового господарства визначає уся сукупність їх реальних можливостей. Орієнтація на зовнішній ринок азіатських НІК сприяла різкому збільшенню їхньої частки у світовому експорті. Наприклад, частка Гонконгу в світовому експорті у середині 90-х років становила 3,7 %, Сінгапуру — 2,3, Південної Кореї — 2,4, Тайваню — 2,2 %. Характерно, що частка машин і обладнання — найбільш динамічної та вагомої товарної групи у міжнародній торгівлі — у сукупному товарному й загальному експорті азіатських "нових індустріальних 'країн" найшвидше зростала у 80-ті — на початку 90-х років.
Далекосхідні "тигри" та члени АСЕАН (за винятком Філіппін) на початку 90-х років опинилися у першій десятці найбільших експортерів різних видів машинно-технічної продукції. А за окремими статтями деякі з них увійшли у групу світових лідерів. Так,
частка Сінгапуру на початку 90-х років становила 10,4 % світового експорту машин з автоматичного перероблення; 4,2 % — телекомунікаційного обладнання; 6,6 % — ламп і транзисторів; 8 % — телевізорів; 14 % — радіоприймачів. Південна Корея, наприклад, зосередила у своїх руках 13,1 % світового експорту суднобудування.
За обсягами реалізації на світовому ринку таких товарів, як взуття, одяг, текстиль, окремі види електронних і електронно-технічних виробів, "нові індустріальні країни" обійшли багато промислово розвинених країн. До того ж дуже важливо те, що головними ринками збуту готової продукції НІК є ринки ПРК.
Продукцію обробної промисловості "нових індустріальних країн" — передовсім азіатських — характеризує висока конкурентоспроможність, а у деяких видів цієї продукції конкурентні позиції вищі за аналогічні із окремих промислово розвинених країн.
На фоні експортного ринку "нових індустріальних країн" Азії особливо у галузі вивезення машин й обладнання відчутним є послаблення позицій НІК Латинської Америки та Індії. Так, якщо частка товарного експорту латиноамериканських "нових Індустріальних країн" на початку 90-х років порівняно з 1980 р. знизилася несуттєво (-0,5 %), то частка машин і обладнання впала майже в 1,8 раза. У 1994 р, Бразилія змогла збільшити свій загальний експорт на 40 % водночас за рахунок експорту промислової продукції.
Активна зовнішньоторговельна політика НІК Південно-Східної Азії та Китаю призвела до того, що на початку 90-х років обсяг взаємної торгівлі США з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (128,4 млрд дол. США) вперше виявився вищим за обсяг торговельного обороту із Західною Європою (117,1 млрд дол.).
Вже зазначалося, що НІК є найбільшими імпортерами прямих закордонних інвестицій серед усіх країн, що розвиваються. Сюди ж надходить і основна частина позик. Головними донорами позик та інвестицій для "нових індустріальних країн" є США, і в останні роки особливо зросло значення Японії (здебільшого в азіатські НІК). Помітну роль у цьому процесі відіграє також Великобританія.
Потужні іноземні вливання та достатньо ефективна внутрішня економічна політика привели до того, що з кінця 80-х років "нові індустріальні країни" почали самі вивозити капітал.
Більша частина нагромаджених прямих інвестицій з НІК Азії сконцентрована у Північній Америці та Західній Європі, головним чином у секторі обробної промисловості й у сфері послуг. Так, півден-нокорейські компанії проводять цілеспрямовану експортну експансію у США. Вкладаючи тут свій капітал, вони прагнуть отримати доступ до новітніх технологій.
Окрім того, у другій половині 80-х років відбувалося швидке зростання вивезення капіталу азіатськими НІК всередині регіону. Суттєві інвестиційні вливання в економіку Китаю зробили Гонконг і Тайвань. У середині 90-х років інвестиції Тайваню у КНР перевищили 9 млрд дол. США. Водночас гонконгівські підприємці створили у Китаї більше ніж половину зареєстрованих у країні спільних підприємств, У останні роки азіатські "нові індустріальні країни" почали проявляти активність на ринках країн Центральної та Східної Європи й СНД. Лідерами тут є підприємці Кореї.
Вивезення капіталу з країн Латинської Америки перевищило у 1990 р. 1Д млрд дол. США. Найбільшими експортерами капіталу були Бразилія, Мексика, Венесуела. Вивезення ними капіталу в підприємницькій формі має здебільшого внутріщньонаціональний характер. Цей процес став особливо активним після створення у Латинській Америці міжрегіонального об'єднання МЕРКОСУР у 1995 р. Наприклад, у 1990 р. в Аргентині діяло лише 20 бразильських компаній, у 1995 р. — їх стало вже 400 з Інвестиціями на загальну суму в 1 млрд дол. США.
Участь "нових індустріальних країн" у процесах інтернаціоналізації виробництва, ринків праці та капіталу наприкінці 80-х років доповнилася інтернаціоналізацією фінансових ринків. Це було зумовлено зростанням фінансового потенціалу НІК, зміцненням їх валютного становища на той час та зростанням кредитоспроможності, розвитком національних фінансових ринків. Багато з "нових індустріальних країн" пройшли перший етап становлення національних фінансових ринків і перейшли до другого етапу лібералізації їхньої діяльності, що створює передумови для активної інтеграції національних фінансових систем у систему міжнародних фінансових відносин. Сінгапур і Гонконг сьогодні вже перетворилися у впливові фінансові центри світу. Своєрідним "доказом" високого ступеня інтегрованості азіатських НІК у світову фінансову систему стало те, що сучасна криза фінансово-кредитної системи регіону, про яку вже йшлося раніше, стала відчутним потрясінням не лише для Азії. Отож, поступове подолання фінансової кризи в Азії є важливим завданням усієї світової спільноти, без чого неможливим виявляється майбутній стабільний розвиток світового господарства.
Останнім часом економічні експерти вважають, що негативні наслідки фінансової кризи 1997—1998 pp. міжнародною економікою успішно долаються. Так, у черговій доповіді МВФ "Перспективи світової економіки", опублікованій на початку 2000 p., вказувалося на досить успішний глобальний економічний розвиток (порівняно
з попереднім роком), зокрема, на стабільне економічне зростання в США, на поліпшення ситуації в Європі, впевнене відродження економік провідних азіатських країн і більш оптимістичні перспективи у Латинській Америці. Аналітики МВФ прогнозвали, що темпи зростання світової економіки становитимуть 4,2 % у 2000 р. й 3,9 % — у 2001 р. Для Сполучених Штатів ці показники дорівнюватимуть 4,4 ІЗ %. Відповідно, для розвинутих країни Європи — 3,2 %. У розвинутих країнах Азії очікувалися вищі темпи зростання: 6,6 і 6,1 %, а рекорд належить Китаю — 7 % у 2000 р. й 6,5 % у 2001 p.