27. Антон Павлович Чехов (1860 – 1904)
Становлення художнього таланту Чехова протікало в період глухих часів 80-х років XIX століття, коли відбувався драматично хворобливий перелом у світогляді російської інтелігенції. Він відчував, як ніхто інший, вичерпаність тих форм життя, що домінували до кінця XIX століття в старій Росії, і був, як ніхто інший, вільний від цих "футлярних" форм життя. Він болісно шукав ідеал, гармонію життя і не знаходив його в атмосфері міщанської вульгарності, "теорії малих справ", "малої користі", що оточували його в житті.
У той же час, чим пильніше вдивлявся Чехов у застигле в самовдоволенні і байдужому відчуженні життя, тим гостріше він почував перші поштовхи нового життя, що пробивалося; він не знав, яким воно буде конкретно, але був переконаний, що людині треба не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, де на просторі вона змогла би виявити себе, особливості свого вільного духу.
Уже в перших своїх творів Чехов заявив про себе як про повноправного і талановитого спадкоємця великих традицій російської літератури. У маленьких оповіданнях він навчився передавати все життя людини, маленьке оповідання він зумів підняти до висоти епічного твору. Він став творцем нового жанру літератури – маленького оповідання, що вбирало в себе повість і роман. З перших років свого творчого життя Чехов прагнув осягнути високу науку людинознавства. У цій науці він (після Толстого) не знав собі рівних, тому що займався нею з захватом усе життя.
Проблематика й особливості творчого методу. Ненормальною виявляється сама норма життєвих відносин, а не її порушення – наскрізна тема у творчості письменника.
Страшним є нестрашне – інше вираження тієї ж чеховської теми. Страшні не життєві трагедії, життєві ідилії. Страшне життя, що зовсім не міняється, у якому нічого не відбувається.
Нереальне – реальне. "Непорозуміння", "помилка", "логічна невідповідність", що доходить до фантастики, – ось що розкривається Чехову в повсякденному житті, якщо до нього підходити як до плутанини всіх дрібниць, з яких виткані людські відношення. Соціальна сатира, психологічні мініатюри – основні жанри творчого методу Чехова. Гумор раннього Чехова був далеко не безневинним і переростав у сатиру на найбільш типові явища буржуазного укладу життя.
Традиції і художнє новаторство у творчості Чехова - новеліста. Тематика творів. Дотримання традицій Гоголя і Салтикова-Щедріна:
1. Критичне зображення ліберальної інтелігенції, що холопствує перед сильними світу цього.
2. "Маска". Описано інтелігентне товариство, що зібралося на бал-маскарад. Усі обурені потворним поводженням п'яної людини, яка розташувалась у читальні пити вино з "мамзелями". Редактор Жестяков навіть викликає чергового старшину, а потім поліцмейстера, щоб утихомирити бешкетника. Але коли під маскою виявляється місцевий мільйонер Ніл Іванович П’ятигоров, поводження присутніх різко міняється. Знаменні заключні слова поліцейського Євстрата Спиридоновича: "Негодяй, подлый человек, но ведь благодетель!... Нельзя!..." Авторське холодне презирство до всього описаного за силою не поступається Щедрінському
3. Показ збідніння дворянства і зростаючої сили сільських кулаків-хижаків ("Добродетельный кабатчик", "Кулачье гнездо"). З Щедріним Чехова також зближує манера викладу: а) епічна об'єктивність викладу; б) однаковий герой оповідання: оповідач виступає як негативний герой, представник обивательського міщанського середовища.
Наслідуючи традиції Гоголя, Чехов багато своїх оповыдань присвячував темі дрібного чиновника. Але, на відміну від Гоголя, ці чиновники показані ним не співчутливо, а в сатиричному осміянні добровільного холуйства і самознищення чиновницького середовища.
"Смерть чиновника". Щоб розкрити комізм того, що відбувається, Чехов використовує прийом перебільшення. Чиновник Черв'яков випадково чхнув на лисину статського радника Бризжалова. Своїми неодноразовими і невмілими (від страху) вибаченнями чиновник викликає гнів генерала і, не будучи спроможним винести цього, вмирає. Використовуючи гіперболізацію, Чехов підкреслює контрастність причини і наслідку (чиновник чхнув – чиновник помер). Це смерть не Людини, а чинуші, раба.
"Толстый и тонкий". Розповідається про випадкову зустріч на вокзалі двох друзів дитинства. Незначний чиновник ("тонкий") Порфирій як тільки довідався, що його старий товариш по гімназії Міша дослужився до таємного радника і має 2 зірки, починає йому догоджати. Ця неповага до себе їдко осміюється письменником.
Художні засоби розкриття характерів. Чехов був неперевершеним майстром художньої деталі, портретних характеристик. Портрет сприяє розкриттю соціального стану героїв. "Товстий" тільки що пообідав на вокзалі, і губи його лисніли як спілі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем. 2 деталі в портреті – лискучі губи, запах вина і дорогих парфумів – закінчений образ самовдоволеного вельможі. "Тонкий" же тільки що вийшов з вагона. "Пахло от него ветчиной и кофейной гущей".
4. Критика самодержавно-поліцейського режиму пролунала в оповіданнях "Хамелеон", "Унтер Пришибеев", "Орден".
У своїх оповыданнях Чехов об'єктивно намалював картину соціального життя сучасної йому епохи, відтворив її атмосферу. У цьому позначилися сила і відмінна риса його реалізму.
Художнє новаторство Чехова-драматурга.
1. Чехов усвідомив неефективність старих прийомів традиційної драматургії. Він будував свій театр – театр алегорій, натяків, півтонів, настрою, зсередини підриваючи традиційні форми.
2. До Чехова дія п'єси повинна була бути динамічною, будуватися на зіткненні характерів. Конфлікт у п'єсах Чехова носить принципово новий характер: людина і середовище.
3. Особлива природа конфлікту дозволяє знайти в чеховських творах внутрішню і зовнішню дії, внутрішній і зовнішній сюжети. Головним є не зовнішній сюжет, розроблений досить традиційно, а внутрішній, котрий В. Немирович-Данченко назвав "другим планом" чи "підводною течією".
4. У п'єсах Чехова немає зовні вираженого протиборства сторін і зіткнення характерів. Конфлікт людини з часом неминучий, тут рівні усі – і переможці, і переможені.
5. Чехов руйнує наскрізну дію (ключова подія), що організовує сюжетну єдність класичної російської і західноєвропейської драми. Із зникненням її сюжетні лінії окремих героїв у п'єсах Чехова децентралізуються. Драма при цьому не розпадається, а збирається на основі іншої, внутрішньої єдності. Долі героїв, при їхньому зовнішньому розходженні і при всій їхній сюжетній самостійності, "римуються", перегукуються одна з одною. З безлічі різних життів, що розвиваються паралельно, з безлічі голосів різних героїв виростає єдина "хорова" доля, формується загальний для всіх настрій. Тому можна говорити про "поліфонічність" чеховських драм.
6. Пафос дії в п'єсах Чехова змінюється пафосом роздуму.
Проблематика. Система образів. "Вишневый сад" (1904). У п'єсі показана історична зміна соціальних укладів. На перший погляд, у ній представлено класичне розміщення соціальних сил у російському суспільстві і позначена перспектива боротьби між ними: дворянство, яке відживає своє, (Раневська і Гаєв), буржуазія, яка піднімається і тріумфує (Лопахін), нове життя (Петя Трофімов, Аня). Однак центральна, на перший погляд, подія – боротьба за вишневий сад – позбавлена того значення, яке відвела б йому класична драма.
Конфлікт, заснований на соціальній боротьбі, у п'єсі приглушений. Лопахін, російський буржуа, позбавлений хижацького хисту й агресивності у ставленні до дворян Раневської і Гаєва. Суть конфлікту не в економічному банкрутстві Раневської і Гаєва (у них був варіант порятунку – продаж вишневого саду). Герої від нього відмовляються тому, що драма їхнього існування більш глибока, ніж розорення, глибока настільки, що грошима її не поправиш, і життя, яке загасає в героях, не повернеш.
Купівля вишневого саду Лопахіним теж не усуває більш глибокого конфлікту цієї людини зі світом. Радість Лопахіна короткочасна, вона швидко змінюється почуттям зневіри і смутку.
Приховане, але головне джерело драматизму в п'єсі полягає не в боротьбі за вишневий сад, а в суб'єктивному невдоволенні життям, однаковою мірою, хоча і по-різному, пережитому всіма героями "Вишневого сада". Це життя йде нелегко і нескладно, нікому не приносить воно ні радості, ні відчуття щастя. Це життя нещасливе не тільки для основних героїв, але й для Шарлоти, самотньої і нікому не потрібної зі своїми фокусами, і для Єпіходова з його постійними невдачами, і для Симеонова-Пищика з його вічним нестатком грошей.
Драма життя полягає в розладі найбільш істотних, кореневих його основ. У самопочутті чеховських героїв – відчуття якоїсь приреченості.
Композиція. Символічна кільцева композиція, яка пов'язана з мотивом запізнення спочатку до приходу, а потім і до відходу потяга. Напередодні змін, що насуваються, перемога Лопахіна, як і поразка Раневської, умовна. Лопахин розуміє, що його замінять нові люди, це буде наступний крок історії, про який говорить Трофімов. Він не втілює майбутнього, але відчуває його прихід. До цього майбутнього ще далеко. Рубають прекрасний сад, у заколоченому будинку забули Фірса. Краса, людяність ще не тріумфують у цьому світі, не зжиті в ньому і людські трагедії. Але відчуття трагічної незмінності життя в останній п'єсі Чехова уже немає.
З теорії літератури
Оповідання – невеликий за обсягом епічний жанр художньої літератури.
Гіпербола (перебільшення) – словесний зворот, у якому ознаки описуваного предмета подано в перебільшеному виді з метою звернути на них особливу увагу читача.