3.1. Населення і трудові ресурси

Взаємозалежіть розселення, розвитку міст і сільського господарства проявляється у формуванні територіально-виробничих комплексів, кожний з яких являє собою поєднання різних галузей матеріального виробництва, які скомплектовані, скооперовані та зінтегровані між собою, утворюючи цілісну, збалансовану систему. І тут основне завдання економічної політики держави полягає в тому, щоб зв'язати інтереси і потреби населення з розвитком економіки кожного територіально-виробничого комплексу.

Величезні відмінності від кількості населення і його густоти, в потребах та інтересах вимагають від держави врегулювання розвитку економіки і забезпечення належного життєвого рівня і добробуту населення.

Сільське населення, яке пов'язане із сільськогосподарським виробництвом, теж зменшується. Однак його питома вага в загальній кількості населення залишається незмінною.

В економічній діяльності і матеріальному виробництві безпосередньо участь бере працездатне населення. Його кількість теж постійно зменшується. Але його питома вага у загальній кількості населення залишається незмінною і зменшується в межах 32,7 і 32,2 %. Сільське населення у працездатному віці теж зменшується. Упродовж останнього десятиліття воно зменшилося майже на 300 тис. чол. Проте його питома вага у загальній кількості населення суттєво не змінилася. Зменшення кількості сільського населення, в тому числі працездатного, суттєво вплинуло на економічні показники сільського господарства. Насамперед зменшується площа землі в обробітку, скоротилося виробництво основних видів сільськогосподарської продукції.

Зменшення кількості працездатного населення узгоджується із зниженням фондо- енерго- матеріало- і капіталомісткості господарств, їх деіндустріалізацією, деінтенсифікацією, деспеціалізацією та переспеціалізацією, перекидом менш трудо-фондо-енрго-матеріаломістких видів сільськогосподарської продукції.

Важливим показником господарської активності населення є його господарська і економічна діяльність. Із загальної кількості населення в економічній діяльності зайнято 84,9%, в тому числі у сільськогосподарському виробництві - 23,2%, в промисловості - 19,3%, будівництві - 4,2%, транспорті - 5,5%, торгівлі, громадському харчуванні і збуті - 6,3%, житлово-комунальному господарстві - 3,3%, в охороні здоров'я і соціальному забезпеченні, освіті, науці, культурі - 10,2%, у фінансово-кредитній діяльності - 0,8%, в апараті органів державного управління - 3,7%, інших галузях економічної діяльності - 1,8%, в інших сферах економічної діяльності - 15,3%. Отже, із загальної кількості населення в галузях економіки зайнято 84%, в тому числі безпосередньо в сільському господарстві - 23,2% і в промисловості - 19,2% .

Велика кількість населення, зайнятого в сільському господарства пояснюється низьким рівнем механізації і автоматизації виробництва. Виробництво багатьох видів продукції ще не піддається повній механізації і базуються на ручній праці. Протягом останніх кількох років виробництво сільськогосподарських машин і їх постачання господарствам постійно зменшується, зменшується і механізація сільськогосподарських робіт, зростає    кількість    ручної    праці.    Україна    відзначається    високою працезабезпеченістю сільського господарства. В розрахунку на одного працездатного припадає 0,5-0,8 га сільськогосподарських угідь в Карпатах, до 2-3 га в зоні Степу. Тому проблема зайнятості працездатного населення має важливе значення. Маючи такий великий трудовий потенціал, сільське господарство України може спеціалізуватися на виробництві трудомістких видів продукції. До таких, які ще не піддаються механізації і вимагають великої кількості ручної праці, можна назвати: бурякоцукрове виробництво, картоплярство, овочівництво і кормовиробництво. Природно -економічні умови України дозволяють розвивати саме ці галузі сільського господарства. Орієнтуючись на їх розвиток, можна збільшити зайнятість населення у сільськогосподарському виробництві.

Проте ще не повністю вичерпані можливості комплексної механізації цих галузей сільськогосподарського виробництва. Розроблений набір машин, який дає можливість повністю механізувати всі виробничі процеси і звести до мінімуму затрати ручної праці. Але сільськогосподарське машинобудування ще не в змозі забезпечити повний набір машин для повної механізації усіх виробничих процесів. Багато з них настільки дорогі, що господарства за власні кошти їх просто не в змозі придбати. Тому необхідна організація машинно-тракторних станцій, здатних обслуговувати господарства окремих районів.

Вирішальне значення для розвитку сільського господарства має інтелектуальна праця. Управління екологічним середовищем, розвитку сільськогосподарського виробництва вимагає дуже великих знань з землезнавства, ґрунтознавства і агрохімії, гідротехніки і меліорації, зоотехнії, ветеринарії, електрифікації і механізації сільського господарства, економіки і організації агропромислового виробництва. Синтез усіх знань дає можливість всім спеціалістам сільськогосподарського виробництва забезпечувати високу продуктивність і економічну ефективність аграрно-ресурсного потенціалу. Агрономи, які управляють полем, водно- і повітряним режимом ґрунтів та поживним сільськогосподарських культур, забезпечують досягнення високої врожайності сільськогосподарських культур. Головне завдання зооінженерів - забезпечити оптимальний поживний режим сільськогосподарських тварин, їх раціональну годівлю на основі раціонів годівлі тварин, оптимального поєднання в них різних видів кормів, їх збалансованість за перетравним протеїном та іншими мікроелементами. Генетики і селекціонери працюють над створенням генетичного фонду високоврожайних, стійких проти хвороб і шкідників сільськогосподарських культур і високопродуктивних сільськогосподарських тварин. Інженери, конструктори, механізатори сільського господарства постійно працюють над створенням нових конструкцій машин і обладнання для сільськогосподарського виробництва, забезпечення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів.

Економісти і організатори працюють над створенням оптимального, економічно сприятливого середовища для розвитку агропромислового виробництва. Державне управління і планування, наукова організація праці і виробництва мають створити економічні умови для прискореного розвитку агропромислового виробництва.

Інтелектуальна праця, базуючись на найновіших теоріях економічного розвитку і досягнення науково - технічного прогресу, забезпечує престижний прогресивний розвиток на основі його індустріалізації, комплексної механізації, інтелектуалізації, спеціалізації, агропромислової інтеграції, вертикальної і горизонтальної кооперації, комплексування і комбінування виробництва, формування різних інтеграційних структур, аграрно-територіальних і аграрно-промислових комплексів.

Фізична праця - це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на вирощування сільськогосподарських культур і розведення продуктивної худоби. Весь трудовий потенціал села має бути задіяний для виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів. Економічні, технічні і технологічні умови повинні бути мобілізовані для створення максимально  сприятливих умов  для високопродуктивної праці сільських трудівників.

Агропромислове виробництво, як ще відзначалося вище, являє собою процес взаємодії людини і природи, в якому інтелектуальна праця спрямована на створення сприятливих економічних, технічних та екологічних умов для розвитку сільського господарства, а фізична - на виробництво сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів. Реформування колгоспів і радгоспів, розвиток багатоукладної економіки і різних форм господарювання, зміна їх розмірів, конфігурації і умов господарювання вимагають перепідготовки кадрів і переорієнтації сільськогосподарської освіти на підготовку спеціалістів сільського господарства з вищою і середньою освітою з урахуванням світових досягнень сільськогосподарської науки і зміни умов господарювання. Підготовка нових кадрів, здатних в умовах реформованого сільського господарства забезпечити високу ефективність його функціонування, має стати стратегічним напрямом аграрної політики держави і насамперед агропромислового комплексу з тим, що в максимальній мірі забезпечити потреби населення у продуктах харчування і злити воєдино розвиток економіки з потребами населення, яке протягом останніх років у зв'язку з кризовою ситуацією перекриває не кращі часи.