3.1.6. Прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу та перепідготовка кадрів

3.1.6. Прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу та перепідготовка кадрів

Досягнення стійкої макроекономічної стабілізації можливе лише за умови проведення ефективної реструктуризації економіки, що, відповідно, приведе до якісних змін у професійно-кваліфіка­ційній структурі робочої сили. Нині попит на працівників тієї чи іншої професії (спеціальності) в основному визначається професійно-кваліфікаційною структурою зайнятих у виробництві та со­ціальній сфері. Водночас структура попиту на робочу силу зазнає суттєвих змін під впливом:

збільшення попиту на працівників, які володіють знаннями в галузі інформаційних технологій;

зростання масштабів вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва, зокрема, з промисловості, транспорту, будівництва і перерозподілу до сфер обслуговування, культури, освіти, охорони здоров’я;

збільшення (відновлення) кількості робочих місць у промисловості після їх різкого скорочення внаслідок кризи;

скорочення потреби у важкій малокваліфікованій ручній праці внаслідок науково-технічного прогресу, що змінить чисельність і питому вагу окремих категорій професійних груп промислово-виробничого персоналу.

В останні роки спостерігається тенденція швидкого темпу збільшення чисельності спеціалістів порівняно зі зростанням чисельності робітників за відносної стабільності питомої ваги керівників і технічних виконавців. Збільшення кількості спеціалістів обумовлено роз­ширенням і вдосконаленням виробництва, його технічною оснащеністю, зміною галузевої структури, виникненням робочих місць, де потрібна інженерна підготовка. Надалі кількість спеціалістів зростатиме випереджальними темпами щодо інших категорій. Також підготовка фахівців із вищою освітою та робітничих кадрів без достатнього врахування попиту ринку праці призвели до дефіциту інже­нерно-технічних кадрів і надлишку фахівців з деяких економічних спеціальностей. Зростання обсягів промислового виробництва остан­нім часом обумовило дефіцит кваліфікованих працівників основних робітничих професій. Також у структурі попиту, який реєструється Державним центром зайнятості України, переважає попит на низькокваліфіковану робочу силу, тоді як серед тих, хто шукає роботу, значну частину становлять особи з високим рівнем освіти та професійної підготовки. Тому особливого значення набуває прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу як на макро-, так і на мікрорівні та безперервне підвищення кваліфікації і перепідготовка трудового потенціалу.

Основою для підготовки фахівців і робітників у розрізі спеціальностей та професій має стати поточна, короткострокова і перспективна потреба у кадрах усіх сфер економічної діяльності. Причому на макрорівні структурна потреба в робочій силі визначається специ­фікою галузей економіки та демографічною ситуацією в країні. А на мікрорівні структура потреби у фахівцях і робітниках значною мірою залежить від номенклатури продукції (послуг), що виробляє чи надає підприємство. Визначення чисельності та структури персоналу в умовах ринкової економіки є прерогативою самих підприємств.

Для прогнозування попиту на робочу силу виділяють два підходи. Одні автори для прогнозування попиту на робочу силу на державному й галузевому рівнях використовують модель, що ґрунтується на функціональній залежності динамічних рядів базових ін­дексів валового внутрішнього продукту, інвестицій, продуктивності праці з відповідними показниками зайнятості[1]. Інші — перспективну потребу в робочій силі пропонують розраховувати на підставі нинішніх і прогнозованих показників: валового національного продукту; валової продукції за видами економічної діяльності; продуктивності праці; чисельності та розподілу кадрів по галузях економіки; професійно-кваліфікаційної структури зайнятих за галузями і т. д.[2]. Структура попиту на робочу силу сегментується за галузями та про­фесійно-кваліфікаційними ознаками. Галузевий попит на робочу силу зумовлюється нинішньою та перспективною структурою економічних робочих місць[3]. Для розрахунку перспективної додаткової потреби у фахівцях і робітниках використовуються методи експертних оцінок, екстраполяції, динамічних рядів, насичення тощо.

Визначаючи потребу у фахівцях з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, робітничих кадрів, необхідно вра­ховувати[4]:

рівень забезпеченості галузей економіки, інших сфер економічної діяльності, підприємств фахівцями з вищою освітою та робітничими кадрами;

фактори впливу на формування загальної та додаткової потреби у фахівцях і робітничих кадрах (обсяги виробництва, обсяги інвестицій, чисельність зайнятих у галузях економіки, їх статево-віковий склад);

загальну і додаткову потребу у фахівцях з вищою освітою, робітничих кадрів усіх сфер економічної діяльності;

очікувані зміни в динаміці пропозиції фахівців, робітничих кадрів на національну ринку праці за галузями економіки, на регіональних ринках праці;

поточну та середньострокову додаткову потребу у фахівцях з вищою освітою, робітничих кадрах у розрізах спеціальнос­тей і професій на рівні підприємства, адміністративного району (міста).

Спрогнозувати таку потребу можна на основі взаємопов’яза­них прогнозів чисельності і зайнятості населення, а також демографічних, економічних, технічних, соціальних прогнозів тощо. При цьому слід враховувати основні тенденції розвитку в соціаль­но-економічному житті суспільства, які також зумовлюють глибокі зміни у процесі формування потреби в кадрах. Це, по-перше, зміни у сфері галузевої структури зайнятості: зменшення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорта і зв’язку; по-друге, розвиток наукомістких ви­робництв, інфраструктури фінансового ринку, пожвавлення інвестиційного клімату тощо; по-третє, вдосконалення управління та організації діяльності всіх галузей економіки. Використовуючи дані прогнозу, можна відстежити структурні зрушення у складі робочої сили за професіями внаслідок міжгалузевого розподілу зайнятих і забезпечити напрямки розвитку системи професійної освіти, враховуючи реальний попит галузей економіки на кваліфіковані кадри.

Прогноз професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах включає 4 блоки:

демографічний прогноз і прогноз складу та динаміки чисельності економічно активного населення за соціально-демо­графічними групами (залежно від віку, статі та національної належності);

прогноз темпів і пропорцій економічного зростання;

прогноз виробництва товарів і послуг по галузях;

прогноз зайнятості по галузях.

Прогноз професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах має служити орієнтиром для визначення необхідних масштабів їх підготовки. Їх обсяги адекватні попиту підприємств, організацій та економіки в цілому на робочу силу відповідної професійно-кваліфікаційної структури. Цей попит має дві складові. Перша — впровадження нових робочих місць (включаючи появу нових підприємств та організацій) за рахунок розширення сфери і масштабів діяльності, зміни її профілю та модернізації виробництва. Друга — це відшкодування втрат робочої сили, не пов’язаної з ліквідуванням робочих місць.

Перехід економіки від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку, від адміністративних методів управління господарствами до економічних, а також структурна перебудова приводить до вивільнення, перерозподілу та перепідготовки трудового потенціалу. За даними досліджень учених, від 1/3 до 2/3 вивільнених працівників змінюють професію. У зв’язку з чим постає необхідність в організованій системі перепідготовки трудового по­тенціалу. На відміну від підготовки нових працівників перепідготовка являє собою набуття працівниками нової професії чи спеціальності. Вона здійснюється безпосередньо на підприємстві, а також силами територіальної служби зайнятості.

Перепідготовка стосується не лише вивільнюваних працівників, а й робочої сили у процесі формування низки професій широкого профілю. Крім того, у сучасних умовах професійні знання мають тенденцію до швидкого старіння. Щорічно у світовому господарстві зникає 500 старих та виникає 600 нових професій. Якщо раніше отриманих професійних знань і навичок робітникові вистачало на все трудове життя, то тепер в умовах НТП період обігу робочої спеціальності значно скоротився й у більшості випадків не збігається з періодом трудової діяльності індивідуума. Працівник за своє активне економічне життя змушений змінити 3—4 спеціальності, причому із кожною зміною його професійний рівень має зростати. Якщо раніше вищої освіти було достатньо для 20—25 років практичної діяльності, то нині оптимальний термін її ефективності дорівнює 5—7 рокам, а в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, — 2—3 рокам[5].

Важливу роль в організації перепідготовки трудового потенціалу відіграє Державна служба зайнятості. Її головними функціями є:

моніторинг розвитку нових технологій, прогноз зміни по­треби в спеціалістах традиційних і нових професій та спеціальностей;

облік безробітних і забезпечення їх соціальною допомогою та працевлаштуванням;

управління ринком праці шляхом організації перепідготовки спеціалістів відповідно до вимог ринку.

Політика повної зайнятості (зайняті всі, хто бажає працювати) передбачає створення системи професійної підготовки, яка дозволяє не лише здійснювати перенавчання працівників згідно з вимогами ринку, а й враховувати перспективні потреби, централізоване сприяння мобільності робочої сили в галузевому та територіальному аспектах. Перенавчання працівників повинно мати пріоритетне місце в активній політиці сприйняття зайнятості. Слід наголосити на вагомому значенні перепідготовки працівників у системі «постійного навчання протягом життя», що спрямовано на зростання продуктивності праці за рахунок підвищення рівня знань працівників, їх кваліфікації, а не інтенсифікації їх праці (це закріплено у Конвенції МОП № 140, 1974). Ця політика відповідатиме принципам макроекономічної політики, яка наголошує на поступовому зростанні та стабільності.