3.2. УКРАЇНА — ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Намір вступити до Європейського Союзу в України з'явився після її виходу з Радянського Союзу. Очевидно, така вже історична доля України — їй аж ніяк не вдається уникнути Союзу — чи то Радянського, чи то Європейського.

Про бажання України бути у Європейському Союзі вперше було офіційно проголошено у 1996 р.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Євро­пейським Союзом була укладена 16 червня 1994 р. у м. Ліса­боні. Набрала вона чинності 1 березня 1998 р.

Основні цілі Угоди:

•   розвиток тісних політичних відносин шляхом постійного
діалогу з політичних питань;

•   сприяння торгівлі та інвестиціям і гармонійним еконо­
мічним стосункам;

•   створення основи для взаємовигідного економічного, соціа­
льного, фінансового, науково-технічного та культурного
співробітництва;

•   підтримка України у її зусиллях щодо зміцнення демо­
кратії та завершення переходу до ринкової економіки.

З 1 січня 1993 р. Україна користується перевагами Генера-лізованої схеми преференцій. Схема є переліком тарифів для про­мислових і сільськогосподарських товарів, які є навіть нижчими за тарифи, що надаються за статусом країни найбільшого спри­яння.

Слід зазначити, що Україна стала першою з країн СНД, яка уклала Угоду про партнерство і співробітництво з ЄС. Угода визначила 28 сфер, у яких Україна і ЄС мають намір розвивати співробітництво. Наводимо перелік цих сфер:

•   промисловість;

•   захист та заохочення інвестицій;

•   державні закупівлі;

•   стандарти та оцінка відповідностей (сертифікація);

•   гірничодобувна та сировинна промисловість;

•   наука і техніка;

•   освіта і навчання;

•   сільське господарство;

•   енергетика;

•   цивільна ядерна галузь;

•   охорона довкілля;

•   транспорт;

•   космічна промисловість;

•   поштова служба та телекомунікації;

•   фінансові послуги;

•   боротьба з "відмиванням" грошей, одержаних злочинним
шляхом;

•   валютна політика;

•   регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональ­
ному рівні;

•   соціальна сфера (охорона здоров'я та безпека, працевлаш­
тування, соціальний захист);

•   туризм;

•   мале та середнє підприємництво;

•   інформація та зв'язок;

•   захист прав споживачів;

•   митна справа;

•   статистика;

•   економіка;

•   боротьба з наркотичним бізнесом;

•   культура.

Стратегія ЄС щодо України була сформульована Європейською Комісією у квітні 1994 року. Рада Міністрів ЄС 31 жовтня 1994 р. прийняла спеціальну резолюцію про ставлення до України. 28 лис­топада 1994 р. держави — члени ЄС заявили про свою Спільну позицію щодо України. Європейський Союз висловився за неза­лежність, територіальну цілісність та суверенітет України, її еко­номічну стабілізацію та ринкові реформи, інтеграцію України у світовий економічний порядок.

Для моніторингу економічного і торговельного співробітни­цтва України і ЄС у березні 1995 р. було створено Спільний комітет. Згодом його замінила Рада з співробітництва.

1 лютого 1996 р. набрала чинності Тимчасова угода про торгів­лю та питання, що стосуються торгівлі.

У травні 1996 р. Європейський Союз оприлюднив Декларацію щодо України. Декларація визнавала Україну як державу з перехідною економікою. Цей крок допомагав Україні вирішу­вати проблеми у зв'язку зі вступом до COT і давав шанси для отримання фінансової допомоги і кредитів від європейських струк­тур.

Рада Міністрів ЄС 6 грудня 1996 р. ухвалила План дій ЄС щодо України.

Зусилля України у сфері політичних та економічних перетво­рень були схвалені у Спільній заяві, яку США та Європейський Союз оприлюднили у Вашингтоні 5 грудня 1997 р.

ЗО червня 1999 р. Україна та ЄС підписали кредитну угоду та меморандум про взаєморозуміння, які спрямовувалися на розв'я­зання проблем України у зв'язку з мікрофінансовою допомогою та платіжним балансом.

У жовтні 2000 р. Рада ЄС прийняла постанову про вилучення України з переліку країн неринкової економіки та поширення на неї у рамках антидемпінгових розслідувань порядку визначення "нормальної вартості" згідно з правилами, що застосовуються до країн ринкової економіки.

Тепер поглянемо на заходи України.

Через чотири роки після укладення Лісабонської угоди Пре­зидент України своїм Указом від 11 червня 1998 р. № 615/98 затвердив "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу". У цьому документі членство України у Європейському Союзі за­значено як довгострокова стратегічна мета.

14 вересня 2000 р. Президент України Указом № 1072/2000 затвердив "Програму інтеграції України до Європейського Союзу". Рекомендуємо читачеві звернутися до навчального посібника І. І. Дахна "Міжнародне економічне право". У п'ятому розділі є рубрика "Європейський Союз", яка містить повний перелік норма­тивно-правових актів України, пов'язаних із вступом до ЄС.

У грудні 2000 р. між Україною та ЄС була укладена "Угода про торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 роки". Вона не передбачає кількісних обмежень.

Україна зацікавлена у розширенні дії щодо неї Загальної си­стеми преференцій ЄС і скорочення застосування до неї різнома­нітних обмежувальних процедур — ліцензування, квотування, антидемпінгових розслідувань.

Європейський Союз став у 2004 р. безпосереднім сусідом Украї­ни. Україна — це ще не частина ЄС, але вона є частиною Європи.

Дискусію про ширшу Європу розпочала Великобританія у квітні 2002 р. Пострадянський простір (за винятком Балтії) диференц­іюється на Росію та три західні нові незалежні держави (Україна, Білорусь, Молдова).

Політика "особливого сусідства" була започаткована у Люк­сембурзі у квітні 2002 р. у зв'язку з наближенням кордонів ЄС до Західних Нових Незалежних Держав.

У посланні Президента України Верховній Раді України від 21 квітня 2003 р. зазначається, що євроінтеграція є стратегічною метою державної політики України.

Європейська комісія (себто уряд ЄС) вважає, що Україна:

•   своїм Законом "Про державне регулювання імпорту сіль­
ськогосподарської продукції" від 17 липня 1997 р. пору­
шила ст. 14 Угоди про співробітництво, оскільки закон пе­
редбачає можливість встановлення квоти на імпорт в Ук­
раїну продукції тваринництва;

•   стимулюючи вітчизняне виробництво автомобілів, поруши­
ла ст. 10.1 та 15.49 Угоди про співробітництво.

Євросоюз також незадоволений тим, що Україна надає торго­вельні преференції країнам СНД та обмежує експорт чорного і кольорового металобрухту з України.

Важливою віхою для країни на шляху її вступу до Європей­ського Союзу вважається надання їй статусу асоційованого члена. Цей статус не розглядається як автоматична запорука прискоре­ного прийняття країни до ЄС. У зв'язку з цим варто згадати про Туреччину. Такий статус вона має ще з 1964 року.

Керівництво України неодноразово заявляло про зацікавленість в одержанні статусу асоційованого члена ЄС. Станеться це, оче­видно, не скоро. Україні не слід сподіватися на швидкий вступ до ЄС. Прийняття нових членів відбувається повільно. Зокрема, Іспанія і Португалія проводили переговори про вступ до ЄС впро­довж семи років. Польща, Чехія, Словенія та Угорщина розпоча­ли їх у 1993 p., а завершили — у 2003 р.

Основними формами співробітництва України і Європейського Союзу нині є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяль­ність. Технічна допомога у рамках програми TACIS надається Україні переважно у таких сферах, як ядерна безпека, захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток при­ватного сектору економіки.

В експорті України до ЄС переважають товари з низьким ступенем обробки. Імпорт з ЄС представлений промисловими товарами, машинами, транспортним обладнанням.

Частка України у зовнішньоторговельному обороті незначна — вона становить менше 0,5 % загальної торгівлі ЄС. Обсяги пря­мих інвестицій з країн ЄС в економіку України мізерні.

Лібералізація виробничо-комерційної діяльності у цілому та експортно-імпортних операцій зокрема вважається запорукою успішного просування України для вступу до ЄС.

У сфері співробітництва України і ЄС нерідко виникають гострі проблеми. Для прикладу назвемо кілька з них.

Провідні країни — члени ЄС відмовилися від українського вантажного літака АН-70, незважаючи на очевидні його перева­ги над європейським аналогом як за ціною, так і технічним рівнем.

На думку фахівців, шлях України до ЄС охопить три етапи:

1. Створення передумов для розвитку співробітництва та інтег­рації.

2.    Прискорення адаптації та початок входження до економіч­
них структур Євросоюзу.

3.    Комплексна інтеграція в економічну систему ЄС.

Перші два етапи потребуватимуть для своєї реалізації 4-5 років кожен, а третій — одне чи два десятиліття.

Основними завданнями першого етапу мають бути:

•   належне здійснення внутрішніх економічних реформ з ме­
тою створення ринкового середовища, адаптованого до умов
взаємовигідного співробітництва з Європейським Союзом
та його державами-членами;

•   адаптація законодавства України до вимог Світової органі­
зації торгівлі та початок його пристосування до вимог гар­
монізованого й уніфікованого законодавства ЄС;

•   визначення пріоритетних галузей (секторів) економіки Ук­
раїни, які мають порівняні переваги уже з точки зору світо­
вої і європейської економіки;

•   створення здатних до великомасштабної міжнародної коо­
перації великих фірм, фінансово-промислових груп;

•   вибіркове підключення до тих проектів співробітництва та
інтеграції у рамках ЄС, де Україна здатна дотримуватися
вимог міжнародних договорів і стандартів;

•   апробація конкретних механізмів входження України до
економічних структур Євросоюзу;

•   розвиток договірних відносин з ЄС, зокрема одержання
вільнішого доступу до Загальної системи преференцій євро­
пейських співтовариств (1971 p.);

•   використання фінансової допомоги ЄС для розв'язання
проблем платіжного балансу, критичного імпорту, стабілі­
зації грошової системи, приборкання інфляції тощо;

•   зміцнення інституційних основ ринкової економіки та при­
скорення її прогресивних структурних зрушень.

На другому етапі потрібно буде:

•   прискорити вихід на ринок ЄС та закріпитися на ньому
тим виробникам вітчизняних товарів і послуг, які нале­
жать передусім до галузей української економіки експорт­
ної спеціалізації;

•   суттєво розширити і поглибити процес вибіркового вход­
ження України в економічні структури Євросоюзу;

•   диверсифікувати форми економічного і науково-технічного
співробітництва з партнерами з країн ЄС;

•   укласти угоду між Україною та Євросоюзом про створен­
ня зони вільної торгівлі;

•   досягти адаптації законодавства України із законодавством
ЄС у таких сферах:

-      мито;

-      компанії;

-      банки;

-      бухоблік;

-      податки;

-      інтелектуальна власність;

-      охорона праці;

-      фінансові послуги;

-      правила економічної конкуренції;

-      державні закупівлі;

-      охорона здоров'я та життя людей;

-      охорона тварин і рослин;

-      довкілля;

-      захист прав споживачів;

-      непрямі податки;

-      технічні правила і стандарти;

-      нормативне регулювання ядерної енергетики;

-      транспорт;

-      поступово створювати передумови для вільного пересу­
вання капіталів і робочої сили між Україною і ЄС;

-      підвищити ступінь координації зовнішньоекономічної
політики.

На третьому етапі потрібно досягти інтеграції економіки Ук­раїни в цілому в економічні структури Євросоюзу.

Щоб стати учасницею Європейського Союзу, країна-претендент має відповідати так званим Копенгагенським критеріям, тобто:

•   бути демократичною країною;

•   мати ринкову економіку;

•   бути конкурентоспроможною.

Шанси вступу України до ЄС незначні. Вона належить до третьої групи країн-кандидатів. Окрім України до неї належать Сербія, Хорватія, Македонія, Албанія і Росія. Зазначимо відверто — ці країни вважаються європейськими аутсайдерами. Обсяг ВВП у розрахунку на душу населення в Україні становив на початку XXI ст. 13 % від рівня середнього душового доходу у країнах ЄС. Якщо брати цей показник, то Папуа — Нова Гвінея має кращі шанси на членство в ЄС.

Потрібно зважати й на те, що вступ до ЄС пов'язаний не лише з економічними вигодами, а й з втратами. Про це свідчить зокрема процес вступу до ЄС у минулому соціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Західноєвропейські країни — члени ЄС зобов'язували новачків скоротити експорт їх сільсько­господарської продукції до країн — ветеранів ЄС, повністю відмо­витися від субсидування сільського господарства, виконати то­тальну приватизацію суб'єктів господарювання, згорнути важку промисловість. Водночас окремі країни — ветерани ЄС (Німеччина, Франція, Австрія) надають підтримку своїм неконкурентоспро­можним підприємствам, субсидують сільське господарство тощо. Звісно, що рекомендувати сусіду відмовитися від протекціонізму набагато простіше, ніж зробити це самому.

Питання про шлях, яким піде економічна інтеграція Украї­ни — до Європи чи СНД, — на початку XXI ст. було актуальним, але не мало однозначної відповіді.