3.4.3. Структурні кризи в економіці

Структурні кризи і структурна перебудова в економіці.

Структурна криза — кризове явище тривалого нециклічного ха­рактеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплек­сів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

Основою структурних криз є дія закону нерівномірно­го економічного розвитку (зокрема такі його риси, як не­рівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний ха­рактер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвит­ку різних типів структур народного господарства (народ­ногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду і т. ін. Кінцевою техніко-економічною причиною структурних криз е зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок викорис­тання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.

Структурні кризи в розвинутих країнах світу виник­ли у 70-х роках XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких га­лузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найглибшо­му кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівна, автомобільна, гумова, текстильна і деякі інші галузі. Структурні кризи поши­рюються від базових, видобувних галузей до галузей об­робної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973—1975 pp., що супроводжувалась різким зростан­ням цін на енергоносії, вплинула передусім на енерго-містку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скороти­лося виробництво в інших енергомістких галузях, відбу­лося різке знецінення основного капіталу.

Структурні кризи супроводжуються перенагрома-дженням основного капіталу, різким тривалим скорочен­ням виробництва і відповідним технологічним і струк­турним безробіттям, знеціненням попередньої кваліфіка­ції, посиленням міграції робочої сили, порушенням не­рівномірності між основними елементами продуктивних сил (між засобами і предметами праці, засобами вироб­ництва і працівниками та ін.), між складовими частина­ми технологічного способу виробництва. Ці довгостроко­ві порушення, у свою чергу, зумовлюють структурні зру-

шення в межах окремих типів і форм економічної влас­ності та між ними, співвідношення між ринковими важе­лями саморегулювання економіки і державним регулю­ванням, всередині кожного з цих типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють декілька або багато країн водночас, вони вимагають впровадження або поси­лення наддержавного регулювання в окремих сферах. Зо­крема, енергетична криза початку 70-х років змусила на­фтодобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази лише протягом 1993 р.

Це спричинило тривалу енергетичну кризу в багатьох розвинутих країнах і змусило їх посилити координацію своїх дій. Водночас кожна з цих країн розробила ком­плекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. В цих галузях було демонтовано майже 20% устаткування, держава стиму­лювала процес структурної перебудови (через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму та ін.). У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів щодо струк­турної перебудови багатьох галузей. У ФРН для подолан­ня структурної кризи у вугільній промисловості держава стимулювала процес концентрації, надавала премії за за­криття шахт, виплачувала вимушені відпустки працівни­ків, гарантувала пільгові кредити, здійснювала перепід­готовку кадрів, розробляла програми створення нових робочих місць та ін. Енергетична криза в розвинутих країнах світу була подолана лише в середині 80-х років.

Подолання структурних криз ускладнюється проце­сом поглиблення економічної кризи, необхідністю зрос­тання витрат різних суб'єктів господарювання на приро­доохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтоперероб­ній та деяких інших галузях промисловості від 10 до ^0 /о капіталовкладень використовується на охорону нав­колишнього середовища.

Структурна перебудова економіки в розвинутих краї­нах світу супроводжувалася переходом до енергозаоща-Джуючих, матеріалозаощаджуючих і працезаощаджую-чих технологій. Так, у США матеріаломісткість вироб­ництва в нових галузях у 80-х роках була на 27% ниж­чою, ніж у традиційних.

•Іака перебудова супроводжувалася переходом до но-° технологічного способу виробництва, яким є автома-

тизоване виробництво. В основі його — електронно-обчис­лювальна техніка (у США лише протягом 1981—1986 рр продаж комп'ютерів зріс у 2,3 раза), впровадження верс­татів з ЧПУ (за 1978 по 1983 рік кількість їх у США зро­сла у 2 рази), промислових роботів (їхня кількість у СЩд зросла за 1980—1986 pp. з 22 до 170 тис.), гнучкі вироб­ничі системи, формування працівника нового типу, моди­фікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін.

Формою вияву структурних криз є регіональні кризи, тобто тривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість в національну економічну систе­му, недостатній розвиток соціальної сфери та ін. У США, наприклад, такими регіонами є території Західної Віргі­нії, Пенсільванії, де добували вугілля.

Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукоміст-кі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що­до їх динамічного розвитку, провести інвентаризацію ста­рих галузей (з точки зору доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно пе­реозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.

Структурні кризи в народному господарстві України тривають. Про це свідчить значна деградація ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної та де­яких ін.), що виробляли наукомістку і технологомістку продукцію, товари народного споживання, а також кін­цеву продукцію (давали приріст ВВП та національного доходу) і розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировинних галузей (чорної металур­гії, хімічної, паливної промисловості, які до того ж за­вдають значної шкоди довкіллю), спричинили дефіцит електроенергії для побутових потреб у 1995 р. та інші не­гативні наслідки, а в кінцевому підсумку — загрожують економічному суверенітету країни.

Теорія довгих хвиль М. Кондратьева. За критерієм тривалості в економічній літературі розрізняють три ти­пи циклічних коливань: 1) великі економічні цикли, які тривають 48— 55 років; 2) середні економічні цикли три­валістю 7—11 років; 3) малі економічні цикли триваліс­тю 3—4 роки. Першу спробу їх осмислення зробив анг­лійський економіст У. Джевонс. Наявність довготрива­лих і середніх циклів досліджували у своїх працях М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар. Проте науково обґрунтовану теорію тривалих циклічних колй-

(довгих хвиль) створив російський учений М. Конд-Вй ьєв Свої висновки він обґрунтував на основі вивчення Рянаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, ча-

№ __ „.„.т-г-пп-гтттст    -ля-ітлатла ттт--иг\-рг\    тта ttt^tjo        оімгітїтт    тэо ттт/гтг

споживання мінерального палива, зміни величини

омінальної заробітної плати, ренти більш як за 100 років. Н в основі тривалих циклічних коливань — процес

кісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд та ін. у провідних галузях економіки. Зокрема, перед початком і на почат-w ттовгої хвилі відбувається значний прогрес у техноло-

** У    г^ .                        ...                                          -.-,      »                  ...

гії, якому передують великі технічні відкриття. В Англії такими відкриттями перед хвилею піднесення (у довгій хвилі виділяють висхідну і низхідну фази) були механіч­на прядка «Дженні» Д. Харгривса (1765), ватермашина Т. Хайса для прядіння (1767), парова машина Д. Уайта (1769) та ін.

Виділена М. Кондратьєвим хвиля підвищення (кінець 80-х років XVII ст. — 1810—1817 pp.) збігається з пері­одом розгортання промислової революції кінця XVIII — першої половини XIX ст. У XIX ст. коливання в межах першого великого економічного циклу були значною мі­рою пов'язані з обсягами будівництва залізниць. Так, в Англії перша залізниця з'явилася у 1825 p., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км. Внаслідок цього відбувався прискорений розви­ток металургійної, металообробної промисловості. На­прикінці XIX ст. центром економічних коливань стає об­робна промисловість. Цей період збігається з хвилею під­вищення третього циклу, який почався в 1891—1896 pp. і тривав до 1914—1920 pp. В економічній літературі пе­реконливо стверджується, що третій цикл завершився перед початком розгортання НТР (до середини 50-х років XX ст.) і почався четвертий цикл.

Але при цьому не враховується, що впродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологіч­ний спосіб виробництва, що ґрунтувався на машинній праці. На нашу думку, всі три хвилі доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи роз­витку технологічного способу виробництва: 1) становлен­ня і формування; 2) функціонування; 3) поступового анепаду і створення передумов для появи нового загаль-°го технологічного циклу, що почався із середини 50-х з°КІВ.1часУ Розгортання НТР) і ґрунтується на автомати-

аніи праці. Виділення трьох етапів єдиного техноло-чного циклу відповідає вимогам закону заперечення за-

перечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади таких понять діалектики, як теза антитеза і синтез. Якщо в межах окремих етапів відбува­ються якісні зміни базисних поколінь техніки і техноло­гії, транспортних засобів тощо, то протягом загального технологічного циклу здійснюються кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей народного го­сподарства.

Матеріальною основою середніх циклів є масове оно­влення основного капіталу, а малих — масове оновлення товарів тривалого користування. Серед усіх типів циклі­чних коливань найважливішу роль відіграють середні цикли (їх ще називають базисними).

Водночас з кардинальними змінами техніки, техноло­гії, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогіч­ні зміни кожного структурного елемента технологічного способу виробництва: робочої сили, використовуваних людьми сил природи, техніко-економічних відносин (на­самперед суспільного поділу праці). Більше того, протя­гом трьох етапів загального технологічного циклу в ме­жах технологічного способу виробництва з'являються но­ві елементи: форми і методи організації виробництва (на­прикінці XIX — на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (розпочалося під час промислової революції і закінчилося з часу розгортання НТР). Це означає, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин.

Ця революція зумовлює якісні зрушення в інших еле­ментах економічної системи — відносинах економічної власності і в господарському механізмі. Так, на зміну ін­дивідуальній (приватній) капіталістичній власності, яка панувала в межах першої довгої хвилі, прийшла колек­тивна капіталістична власність, властива періоду існу­вання другої хвилі (у формі акціонерних компаній від­критого і закритого типу). На третьому етапі зростає роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною власністю (найадекватні-шою формою існування яких були акціонерні компанії) І утворення державно-корпоративної (державно-монополіс­тичної власності). В системі господарського механізму на зміну механізму вільної конкуренції (період існування першої хвилі) прийшла монополістична планомірність, механізм недосконалої конкуренції, що поєднувався з

нковими   важелями   саморегулювання   здебільшого   в жах немонополістичного сектора економіки. В період м нування третього етапу загального технологічного цик-v центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, яке поєднується з мо­нополістичною планомірністю і ринковими важелями са­морегулювання.

Новий загальний технологічний цикл починається з революції в межах технологічного способу виробництва. Відтак формується якісно новий тип капіталістичної власності — інтегрована капіталістична власність, вини­кає такий елемент господарського механізму, як надна­ціональне регулювання макроекономічних пропорцій у межах цілих регіональних економічних організацій (зокрема, в ЄС). Водночас відбувається модифікація попе­редніх менш розвинутих форм власності та елементів го­сподарського механізму.

З огляду на це Україні необхідно насамперед завер­шити попередній загальний технологічний цикл (заміни­ти технологічний спосіб виробництва, що значною мірою ґрунтується на ручній праці, на спосіб виробництва, за­снований на машинній праці), а в окремих галузях поступово переходити до технологічного способу вироб­ництва, що ґрунтується на автоматизованій праці.