3.5. Водні ресурси, їх використання
3.5. Водні ресурси, їх використання
Вода, як і земля, є основною продуктивною силою. Вона використовується для обводнення і зрошення сільськогосподарських угідь, водозабезпечення населених пунктів, тваринницьких ферм, розвитку рибного господарства і водоплавної птиці. Вода - основна складова частина біосфери. Гідросфера, біосфера, атмосфера - головні компоненти природного середовища, які найбільше впливають на розвиток і розміщення сільськогосподарського виробництва. Його продуктивність у великій мірі залежить від водозабезпеченості території, вологості повітря і ґрунтів. Вода - це речовина, яка входить до складу усіх живих організмів, і без неї вони не можуть жити і розвивається. Вода використовується не тільки в сільському господарстві, але й у промисловості та енергетиці для технічних цілей, в енергетиці - для виробництва електроенергії, в сільському господарстві -для обводнення і зрошення земель, водопостачання тваринницьких ферм і комплексів, розвитку рибного господарства і водоплавної птиці. Найбільша кількість води з природних джерел витрачається на гідротехнічну меліорацію.
Слід відзначити, що Україна належить до найменш водозабезпечених європейських держав. Сумарні водні ресурси України в середньоводний рік (р-95%) становлять 48,8 куб. км, у багатоводний рік (р-50%) - 83.5 куб. км. (Таблиця 7).
Таблиця 7 ПОВЕРХНЕВІ ВОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ, куб. км.
* За даними Укрдіпроводгоспу України
Необхідно відзначити, що водні ресурси розміщені по території України вкрай нерівномірно, що дуже утруднює їх використання в народному господарстві. Найбільш водозабезпечиними є Карпати. Займаючи площу 20,2 тис. кв. км., на них припадає 22% всього місцевого річкового стоку. Друге місце по водозабезпеченості території займає Полісся. Займаючи площу 87,9 тис. кв. км, або 8,2% території України, на нього припадає 16,3% місцевого стоку.
Лісостеп має середню водозабезпеченість території, тут на 1 кв. км. її площі припадає 92 тис. куб. м місцевого стоку. Всього на території цієї зони формується більше 40% його загального об'єму в Україні. Найменш водозабезпеченими є райони Степу. Тут на 1 кв. км. припадає всього лише 23 тис. куб. м місцевого стоку, у Херсонській обл. - 5.1, Одеській - 10.9, Миколаївській - 20.3, Запорізькій - 22.5 тис. куб. м, тоді як в Івано-Франківській - 312 і в Закарпатській - 360 тис. куб. м Південь України належить до найбільш во до дефіцитних її районів. (Таблиця 8).
Левковський С. С. Водні ресурси Української РСР. - К.: Вища школа,
Таблиця 8 Розподіл водних ресурсів по фізико - географічних зонах України 1979.
Нерівномірність водозабезпеченості території України, великий дефіцит водних ресурсів негативно позначаються на розвитку господарського комплексу України. Вода стала одним з найбільш лімітованих чинників його перспективного розвитку. Найгострішою постала проблема водозабезпечення південних районів України. Вирішувалась вона насамперед за рахунок водних ресурсів Дніпра, їх заакумулювання у великих водосховищах і перекидання в маловодні і безводні райони. Всього на Дніпрі побудовано 6 водосховищ загальною площею 6981 кв. км повним обсягом води - 43,82 куб. км, у тому числі корисним - 8.4 куб. м (таблиця 9).
Таблиця 9 Основні характеристики Дніпровських водосховищ
Внаслідок будівництва водосховища на Дніпрі вдалося розв'язати цілий комплекс народногосподарських проблем. Насамперед, вдалося підвищити водозабезпеченість різних галузей народного господарства. Щорічний водозабір із них коливається від 15,2 до 26,9 куб. км, побудовані на Дніпрі гідроелектростанції дають щорічно 9-11 млрд. кВт електроенергії. За рахунок забору води із Дніпровських водосховищ зрошується більше 2 млн. га сільськогосподарських угідь, підвищено водозабезпеченість цілих територій, транспортну прохідність Дніпра, зросли вантажопотоки.
З метою підвищення рівня забезпеченості водою промисловості і сільського господарства на більшості середніх рік також побудовано цілий ряд водосховищ. Зокрема, на Синюсі, Росі, Гірському Тикичі, Гелі, Ворсклі, Горині, Сереті, Тетереві, Ужі, Кальміусі, Лугані, Збручі, Смотричі. Тут і на багатьох інших ріках збудовано 235 водосховищ корисним об'ємом 2,3 млрд. куб. м, загальною площею водного дзеркала 74 тис.га.
У водному балансі України чимале значення мають природні озера. На Україні їх загальна кількість становить 6904, загальною площею 6172 кв. км і об'ємом води - 6,7 млрд. куб м (таблиця 10). Найбільшими на Україні природними озерами є Світязь, Пульмо, Тур, Біяле Нобель на Волині, Біле та Оріхівське в заплаві, Прип'яті та інші.
Крім озер, важливу роль у забезпеченні водою народного господарства мають також лимани: на узбережжі Чорного моря - Дніпровський, площею 800 кв. км, Дністровський - ЗбО кв. км, Бузький -162 кв. км, Хаджибеївський - 87 кв. км, Тилійульський - 80кв. км, Березанський - 6Окв. км, Куяльницький - 56 кв. км; на узбережжі Азовського моря - Молочний площею 170 кв. км; в басейні Дністра Кучурганський - площею 20 кв. км (Таблиця 10)
Таблиця 10 Озера і лимани України
Озера використовуються в основному для задоволення місцевих потреб, тобто для водозабезпечення сільських населених пунктів, тваринницьких ферм, зрошення земель, розвитку рибного господарства, водоплавної птиці та цінних хутрових звірів. Є і солоні озера-джерела хімічної сировини, кухонної солі і лікувальних грязей. Крім озер і лиманів, в Україні нараховується 22,3 тис. ставків загальною площею 170 тис. км. і об'ємом води - 2,5 млрд. куб м, більшість яких використовується для розвитку рибного господарства і розведення водоплавної птиці.
Відтворення природи стає все більш економічним процесом, що охоплює відновлення природи як основного джерела засобів виробництва і предметів праці (рекультивація земель, розширення площі лісів і поліпшення їх породного складу, водогосподарське будівництво), відновлення природи як просторової основи для життя населення (створення рекреаційних комплексів, національних парків, заповідних, реабілітаційних та інших природоохоронних територій), виділення земель для промислового, житлового і транспортного будівництва. Раціональне використання невідтворювальних ресурсів має охоплювати їх комплексне використання, максимальне вилучення із мінеральної сировини усіх корисних компонентів, утилізацію відходів, перехід на безвідходні технології, зведення до мінімуму попутної продукції при видобутку корисних копалин, освоєння підземного простору для водосховищ, будівництва народногосподарських об'єктів. Розміщення об'єктів у надрах диктується необхідністю економії землі, а також матеріальних і енергетичних витрат, оскільки саме по собі це забезпечує захищеність від зовнішніх впливів.
Розвиток міст, промислових районів і зрошувального землеробства призводить до зростання попиту на воду, для задоволення якого в Україні побудовано сім великих каналів загальною довжиною 1190 км і потужністю 21,1 млрд. куб.м щорічної подачі (таблиця 11).
У канали України транспортують воду в маловодозабезпечені регіони для задоволення потреб населення, промисловості і сільськогосподарського виробництва, тобто вони є об'єктами, що характеризуються значним безповоротним водовідбором з природних водних об'єктів.
За своїми параметрами штучні водотоки значно більші від малих, а подекуди наближаються до середніх річок; вони відіграють певну ландшафтоутворюючу роль, змінюють природні умови та водний режим території, трансформуючи в значній мірі поверхневий і підземний стоки. В аспекті формування умов розвитку біорізноманіття, виникнення і функціонування водних екосистем канали істотно відрізняються від річок.
Канали мають штучне русло правильної форми з відносно постійним профілем і стабільною глибиною води. При їх спорудженні ложе вистилають свіжими ґрунтами. Воно частково або повністю облицьовується твердим покриттям. Наявність твердого покриття в значній мірі визначає умови життя водних організмів.
Гідробіологічний режим каналів визначається характером їх водних джерел - річок, водосховищ на них та технічними параметрами штучних водотоків: морфометрією, швидкістю течії, роботою гідротехнічних споруд, режимом водоподачі.
Таблиця 12 Основні канали України
Важливою особливістю каналів є регульований режим водоподачі. На відміну від річок, в які вода надходить з водозбірної площі, в каналах вона відсутня. По довжині каналів відбувається скорочення стоку і зменшення швидкості течії внаслідок водовідбору споживачами.
у процесі експлуатації каналів виникають суттєві біологічні перешкоди, джерелом яких є гідробіонти. Масовий розвиток плантонних та бентосних організмів, особливо "цвітіння" води, обростання укосів нитчастими водоростями, поселення молюска дрейсени на гідротехнічних спорудах, викликають механічні перешкоди, що ускладнюють експлуатацію каналів, спричиняють погіршення якості води за гідро-фізичними, гідрохімічними і гідро-біологічними показниками.
Основні управлінські рішення щодо екологічно -збалансованого функціонування каналів полягають у виборі місця і конструкції водозабору в каналах урахуванні особливостей проходження траси, призначенні оптимального поперечного перерізу, типів кріплення берегових укосів, використанні біоплато в ролі біофільтрів, регулюванні швидкості течії, режиму водоподачі, роботи насосних станцій та інших гідротехнічних споруд.
Важливе значення для народного господарства має складання водогосподарського балансу. На відміну від водного, який є засобом аналізу і оцінки кругообігу води в природі, тобто тих змін, що відбуваються внаслідок надходження стоку і акумуляції води в природних умовах, він характеризує співвідношення між наявними водними ресурсами на даній території та її потребами для матеріального виробництва і населення. Водогосподарський баланс дозволяє визначити дефіцит чи надлишок води в тому чи іншому річковому басейні, на тій чи іншій території з тим, щоб вжити необхідних заходів щодо перерозподілу води, підвищення ощадності її використання чи закриття водомістких виробництв. Результатом складання водогосподарських балансів є показники, які характеризують їх кількісні і якісні параметри: позитивний при надлишку водних запасів; збалансований, коли потреби у воді покриваються за рахунок її місцевих ресурсів, і дефіцитний - коли місцевих ресурсів недостатньо для повного забезпечення потреб у воді. Водозбалансовані розрахунки по басейнах рік характеризуються такими основними показниками. (Таблиця 13).
Таблиця 13
Водогосподарський баланс по басейнах рік для розрахункових маловодних років за рівнем водокористування 1997р. (тис. куб. м)
РВПС України, НАН України. Природноресурсний потенціал сталого розвитку України. -Київ, 1999, с. 426.
Україна належить до найменш водозабезпечених країн світу. Згідно з водогосподарськими балансами та урахуванням якості води її дефіцит коливається в межах 10 - 15 км. Дефіцитними залишається більшість природних водних джерел, а водні ресурси дедалі більше стають головним лімітуючим чинником розвитку і розміщення продуктивних сил України. На сьогодні водокористування в басейнах усіх річок практично досягло верхньої межі, існує великий дисбаланс між потребами водних ресурсів і можливостями їх забезпечення як за кількістю, так і за якістю води. Проблема водозабезпечення населення, галузей промисловості і сільського господарства стала однією із найгостріших народогосподарських проблем. Її розв'язання в перспективі можливе на основі ощадливого використання, розробки і впровадження безводних, маловодних технологій, переведення промислових підприємств на водооборотне споживання, оптимізації зрошувальних і поливних норм і нормованого водоспоживання.
Упродовж тривалого історичного розвитку в Україні сформувався водогосподарський комплекс, який являє собою величезні гідротехнічні споруди, канали для пересилки води з багатоводних у маловодні райони, гідромеліоративні системи, великі і малі водосховища, озера і лимани, ставки і водойми, річкову мережу, всі водогосподарські організації, науково-дослідні і навчальні заклади, проектно-конструкторські, будівельні і пошукові організації. Завдання полягає в тому, щоб на основі всіх досягнень науково-технічного прогресу перетворити його в автоматизовану систему регулювання водності рік, природних і штучних водойм і водозабезпечення господарського комплексу України. В Україні і надалі має тривати водогосподарське будівництво з тим, щоб досягти максимального забезпечення водою всіх господарських потреб.