Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.7.1. Сутність економічного суверенітету

Сутність суверенітету і його види. З'ясування сутнос­ті економічного суверенітету потребує попереднього ви­значення змісту загальніших понять — «суверенітет» і «суверенний». Перше з них походить від німецького сло­ва «souveranitat» та французького «souverainete», що означає повну незалежність держави від інших держав у п внутрішній справах і зовнішніх відносинах. Поняття «суверенний» походить із французької мови і означає «той, що здійснює верховну владу». Похідними від по­няття «суверенітет» і «суверенний» у теорії конституціо­налізму є терміни «державний суверенітет», «народний суверенітет». 

Державний суверенітет, суб'єктом якого є держава, містить дві найважливіші складові. Зміст першої роз­кривається у верховенстві держави на своїй території. Це означає, що влада держави є вищою верховною владою, правомочна встановлювати в суспільстві єдиний правопо­рядок, рішення влади обов'язкові для виконання всіма її органами, посадовими особами, організаціями та насе­ленням (у тому числі іноземцями), а в руках держави зо­середжуються всі засоби владного примусу (суд, армія, міліція тощо). Цей вид державного суверенітету формує­ться і наповнюється реальним змістом при здійсненні та­ких найважливіших суверенних прав: 1) право самостій­но приймати власну конституцію; 2) право законодавчої діяльності; 3) право територіального верховенства; 4) право створювати власну армію і здійснювати оборону країни; 5) право мати своє громадянство; 6) право на про­ведення самостійної економічної та соціальної політики; 7) право здійснювати зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин. Зміст другої складової державно­го суверенітету розкривається в незалежності держави у сфері міжнародного спілкування, можливості формувати і проводити зовнішню політику, бути суб'єктом міжнаро­дних відносин, у непідкоренні держави владі інших дер­жав. Така характеристика сутності суверенітету стосуєть­ся переважно політико-правового аспекту цього поняття.

Водночас у сфері зовнішніх відносин кожна держава повинна зважати на суверенітет інших держав. Тому міжнародне спілкування здійснюється у формі взаємних угод, узгоджених правил. З моменту укладання таких угод вони стають обов'язковими для цих держав і є нор­мами міжнародного права.

Суверенітет реалізується також у функціонуванні й розвитку представницьких, виконавчих, судових тощо органів влади.

Народний суверенітет, суб'єктом якого є народ, означає повновладдя народу на своїй території. Націо­нальний суверенітет, суб'єктом якого є нація, означає повновладдя нації на даній території, право і реальні можливості вирішувати свою долю. У разі проживання багатьох націй і народностей на території суверенної дер­жави національний суверенітет передбачає їх право вирі­шувати свою долю разом з корінною нацією. Незважаю­чи на глибокі та всебічні процеси у межах світового гос­подарства, вони не повинні заперечувати або обмежувати національну культуру, мову, духовні традиції.

Водночас поняття «суверенітет» і «суверенний», як І похідні від них категорії «державний суверенітет» тоІДР>

не слід розглядати як абсолютно незмінні. Це суперечи­ло б законам діалектики. Вони постійно наповнюються елементами нового змісту. Внаслідок тривалого періоду інтернаціоналізації продуктивних сил, суспільного ха­рактеру виробництва, соціальних, правових, політичних, культурних відносин тощо відбувається боротьба двох су­перечливих тенденцій.

З одного боку, це утворення моноетнічних держав, які не бажають поступатися своїм суверенітетом. Най­більше це стосується такої риси державного суверенітету, як державна цілісність, тобто неприпустимість відчужен­ня від держави частини її території, непорушність кордо­нів, право територіального верховенства.

З іншого боку, це тенденція переростання світовими інтеграційними процесами меж державних, народних і національних суверенітетів. На сучасному етапі ця тен­денція виявляється в утворенні регіональних систем де­кількох або багатьох держав, у переданні деякими націо­нальними країнами все більшої кількості повноважень, прав наднаціональним органам реальної можливості створення в майбутньому федеральних утворень на зра­зок Сполучених Штатів Європи, а в межах світового гос­подарства — всесвітньої конфедерації держав. Переважає у межах світового господарства друга тенденція, що не суперечить домінуванню першої в певній країні.

З огляду на це слід зауважити, що абсолютного суве­ренітету нині не має жодна країна світу. Вступаючи у міжнародні організації, навіть США повинні делегувати їм частину своїх суверенних прав. Тому метафізичною є теза деяких науковців про те, що «суверенітет або є, або його немає». Таке «чорно-біле» бачення проблеми відпо­відає не реаліям сьогодення, а періоду становлення на­ціональних держав, відсутності інтеграційних процесів.

Теоретичним вираженням першої тенденції є теза ба­гатьох науковців про повну абсолютність суверенітету і можливість відчуження, обмеження лише окремих суве­ренних прав. Другу тенденцію її прихильники намагаю­ться обґрунтувати положеннями про обмеженість дер­жавного суверенітету і необхідність його поділу між існу­ючими національними державами і масштабнішими регі­ональними федеративними та конфедеративними утво­реннями. Залежно від ступеня інтегрованості економіки, політики, права тощо у межах певних міжнародних ор­ганізацій, від посилення чи послаблення дії інтеграцій­них факторів, від того, чи відбувається у даний момент Утворення, зміцнення чи розпад імперії, поліетнічних

держав та інших чинників посилюється або послаблюєть­ся бажання певного народу, нації, етнічної групи створи ти незалежну державу.

Взаємодія (тобто взаємозумовленість, взаємопроник­нення, взаємоборотьба тощо) двох названих тенденцій визначає особливості розвитку та функціонування еконо­мічного суверенітету.

Зміст категорії «економічний суверенітет». В еконо­мічній літературі найважливішою ознакою категорії «економічний суверенітет» називали самостійне управ­ління економікою. Однак ця ознака є другорядною або похідною від наявності у руках суверенної держави, на­ції або народу (залежно від існування відповідних форм суверенітету) власності на все національне багатство, природні ресурси, землю тощо. При цьому економічний суверенітет органічно пов'язується з такою рисою дер­жавного суверенітету, як верховенство держави на своїй території. Отже, економічний суверенітет України мож­на визначити як власність українського народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання еконо­міки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах пе­реважної більшості населення.

Національне багатство, як відомо, — це сукупність створених і нагромаджених у державі працею всього су­спільства матеріальних і духовних благ, рівень освіти, виробничий досвід людей, майстерність й обдарування населення, а також природні ресурси. Тому при встанов­ленні власності українського народу на національне ба­гатство уповноважені ним органи влади повинні регулю­вати розвиток усієї системи продуктивних сил: засобів і предметів праці, робочої сили, науки, форм і методів ор­ганізації виробництва, використовуваних людьми сил природи, а також інформації. Крім того, виходячи зі змі­сту категорії «власність», зокрема враховуючи економіч­ний аспект цієї категорії, вони повинні регулювати й від­носини власності між людьми з приводу привласнення названих елементів системи продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому вироб­ництві, розподілі, обміні та споживанні).

Наведене визначення найбільш глибинної сутності економічного суверенітету України може бути конкрети­зоване при з'ясуванні основних його (суверенітету) цілей, структури та значення для майбутньої долі українського народу. Вирішальну роль у такій конкретизації відіграє аналіз структури економічного суверенітету.