Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.7.3. Економічна безпека України

Структура економічної безпеки. Економічна безпека — незалежність держави у формуванні й розвитку власної економічної системи. Матеріальною основою такої незале­жності є власність народу на національне багатство (сукуп­ність створених і нагромаджених в Україні працею всьо­го суспільства матеріальних і духовних благ, інтелекту­ального потенціалу суспільства, природних ресурсів то­що). Відповідно до структури економічної системи основ­ними напрямами досягнення економічної безпеки є неза­лежність у формуванні й розвитку кожного елемента еко­номічної системи.

Як відомо, людство знало три технологічні способи виробництва: 1) заснований на ручній праці, 2) заснова­ний на машинній праці, 3) заснований на автоматизова­ній праці. Якщо розвинуті країни світу досягли вищого ступеня технологічного способу виробництва, що ґрунту­ється на машинній праці, й розбудовують його на авто­матизованій праці (ознаками цього способу виробництва є використання ЕОМ п'ятого та шостого покоління, «ін­телектуальних» роботів, наявність «безлюдних вироб­ництв» тощо), то в Україні панівним є технологічний спосіб виробництва, що ґрунтується на ручній та машин­ній праці. Про це свідчить той факт, що в народному го­сподарстві країни понад 40% працездатного населення зайнято ручною працею, в більшості галузей використо­вується техніка, яка на 70% фізично зношена та на 95% морально застаріла. Уже це загрожує Україні втратою економічної незалежності.

Кожний з основних напрямів економічної незалеж­ності має декілька конкретніших форм, напрямів розви­тку. Оскільки сучасна система продуктивних сил склада­ється із засобів праці, предметів праці, людини, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації, форм і методів організації виробництва, то в її межах конкретними формами економічної безпеки держави є: 1) технічна та технологічна незалежність (техніка розг­лядається як синонім засобів праці); 2) сировинна неза­лежність; 3) кадрова незалежність; 4) наукова незалеж­ність; 5) незалежність в освоєнні й використанні ядерної, сонячної та інших видів енергії (які є силами природи), або енергетична незалежність; 6) інформаційна незалеж­ність; 7) незалежність у впровадженні власних форм і ме­тодів організації виробництва (організаційно-виробнича незалежність). Кожна з цих форм має низку практичних

параметрів та вимірів. Найпростішим для розв'язання названих проблем є досягнення організаційно-виробничої незалежності, найскладнішим — кадрової.

Кадрова безпека. Основні параметри кадрової неза­лежності зумовлені сутністю людини, яка визначається насамперед єдністю її біологічної та соціальної сторін. Як біологічна істота, людина наділена природними силами (нервами, м'язами, органами чуттів та ін.). Тому для здійснення праці необхідне відтворення індивіда як біо­логічного явища — його фізичного, психічного та емо­ційного здоров'я. В Україні в останні 10 років генофонду нації загрожує небезпека: смертність перевищує наро­джуваність; на шість—сім років скоротилася середня тривалість життя, лише третина школярів здорові, поло­вина юнаків призивного віку вражені тяжкими недуга­ми, від різних хвороб потерпають майже всі вагітні жін­ки, рівень загальної захвороюваності в Україні — один із найвищих у країнах СНД; Україна посідає перше місце за кількістю психічних розладів, злоякісних новоутво­рень та ін. Внаслідок усього цього знижується економіч­на безпека держави.

Як істота соціальна, людина є сукупністю суспільних відносин, зокрема економічних, соціальних, правових, духовних, національних, культурних тощо. У сфері еко­номічних відносин йдеться насамперед про формування, з одного боку, працівника нового типу, з іншого — лю-дини-власника.

Найважливішими рисами працівника нового типу в умовах НТР є:

1) розвиток його творчих здібностей, професійних на­вичок (відчуття нового, вміння оцінювати досягнуті ре­зультати, бачити недоліки та знати шляхи їх усунення, бажання постійно підвищувати рівень освіти та кваліфі­кації тощо);

2) економічне мислення (уміння знаходити оптималь­ні для зростання ефективності окремого підприємства, галузі народного господарства варіанти розвитку, оволо­діння найновішими прийомами технологічних проектно-конструкторських розробок, техніко-економічна культу­ра, орієнтація на найраціональніше використання еконо­мічних і природних ресурсів та ін.);

3) рівень підготовки до організаційної й управлінсь­кої діяльності (знання найновіших методів, форм органі­зації праці, вміння ефективно організувати працю трудо­вого колективу тощо);

4) психофізіологічні якості (цілеспрямованість, сум­лінність, працьовитість та ін.).

Проте значній частині працівників народного госпо­дарства України властиві безініціативність, недостатній професіоналізм, відсутність належної самодисципліни, техніко-технологічної культури тощо. Більше того, за ро­ки державної незалежності ці негативні риси людини-працівника значно посилились, що поглиблює нестабіль­ність економічної системи. Відставання України від бага­тьох розвинутих країн у цій сфері і навіть зростаючий розрив є важливим фактором зменшення її економічної безпеки.

Синтезуючим показником розвитку людини-праців-ника є рівень її освіти, економічної культури тощо. За своїм освітнім потенціалом Україна істотно відстає від багатьох розвинутих країн світу. Так, якщо прийняти рі­вень освітнього потенціалу у СІЛА за 100% (за кількістю студентів на 100 тис. населення), то в Канаді цей показ­ник становить 99,6% , у Південній Кореї 69,3, в Ізраїлі — 53,7, у Західній Німеччині — 49,2, в Іспанії — 47,3, в Росії — 40,4, Україні — 32,7%.

Формування людини-власника в Україні передбачає подолання тотального відчуження працівників від засо­бів виробництва і створеного продукту, від управління власністю та ін. Успішне розв'язання цієї проблеми сприяло б формуванню людини-працівника. У багатьох розвинутих країнах світу ці процеси відбуваються інтен­сивно через створення народних підприємств, формуван­ня широкого прошарку реальних (а не формальних) ак­ціонерів. В Україні, однак, здійснюється не народна, а кланово-номенклатурна приватизація, суто символічне перетворення працівників на власників, триває широко­масштабне розкрадання державної власності. Оскільки ці процеси відбуваються на тлі численних обіцянок вищих керівників держави створити рівні стартові умови для всіх громадян України перед входженням у ринок, то зростають апатія і безініціативність народу, його незадо­волення, яке з часом може спричинити соціальний ви­бух. Це також серйозна загроза безпеці України.

У сфері соціальних відносин сутність людини розкри­вається в утворенні класів, соціальних верств, прошар­ків, у формуванні спільних економічних, політичних та інших інтересів тощо. На відміну від розвинутих країн світу, де триває процес утворення середнього класу (на­самперед класу власників), в Україні відбувається поля­ризація суспільства на вузьке коло буржуазії та пролета-ризовану більшість населення. Якщо у 1990 р. співвідно-

шення в доходах між бідними й багатими групами насе­лення становило 1:5, то наприкінці 1999 р. — 1:50, а за деякими оцінками, — 1:100. Це гальмує стимули до пра­ці у більшості найманих працівників, є підґрунтям для соціальної революції.

У сфері правових відносин сутність людини означає можливість її ставлення до різних об'єктів власності як до своїх, владу над речами, право володіння, користуван­ня і розпорядження ними, формування правової культу­ри тощо. На жаль, в Україні внаслідок зубожіння пере­важної частини суспільства створюється правове поле ні­гілізму, вседозволеності, неповага до законів держави, а через тотальне відчуження працівників від власності зменшується їх влада над речами, над різними об'єктами власності (засобами виробництва, інтелектуальною влас­ністю та ін.). Це також загрожує суверенітету держави, призводить до зростання злочинності, насамперед еконо­мічної.

У сфері політичних відносин сутність людини виявля­ється в її участі у політичних партіях, рухах, впливі на політику держави, виборах органів влади різних рівнів тощо. Цю сферу суспільного життя людини в Україні та­кож характеризує зростаюча пасивність.

У сфері національних відносин сутність людини вияв­ляється у ступені розвитку національної самосвідомості населення, ідей та духу народу, в умінні й бажанні досяг­ти консенсусу між різними політичними силами та ін. У цій сфері надзвичайно слабо виявляється національна са­мосвідомість переважної більшості людей, має місце роз­брат у релігійних общинах, не мобілізується енергія на­роду на розв'язання найгостріших проблем тощо.

Технічна, сировинна, наукова та інформаційна безпе­ка. Технічна безпека України виявляється у низькому рі­вні (порівняно з розвинутими країнами світу) розвитку засобів праці, значному їх фізичному (майже 70%) та мо­ральному (до 95%) зношуванні, у низькій питомій вазі експорту машин, устаткування, у втраті Україною чима­лої частини традиційних ринків збуту приладів, машин тощо внаслідок їх високої вартості (через велику енерго-місткість, матеріаломісткість і капіталомісткість, нафто-місткість). Вироблені на такому устаткуванні товари, як правило, неконкурентоспроможні на світових ринках.

Сировинна залежність України виявляється у необ­хідності імпорту майже 35 млн. т нафти, 65 млрд. м335 млн. т коксівного вугілля, 75% лісоматеріалів, Д° газу,

100% бавовни та деяких інших видів сировини, імпорто­ваних переважно з Росії. Згідно з оцінками міжнародних експертів, постачання будь-якого виду сировини з одного джерела більш як на 20% від загальних потреб економі­чно небезпечне для країни, що імпортує.

Наукова незалежність держави полягає у здатності народу, насамперед інтелігенції, засвоювати нові знання, технічні новації, впроваджувати наукові винаходи у ви­робництво, в досягненні нею передових позицій хоча б у декількох пріоритетних галузях світової науки та здатно­сті утримувати їх, у наявності висококваліфікованих учених та ін.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років за низкою кількісних показників (чисельності кандидатів і докторів наук, наукових установ, обсягу витрат на розвиток нау­ки та ін.) Україна входила до першої десятки країн сві­ту. За 1991—2001 pp. у країні втричі скоротилася мере­жа проектних і науково-дослідних організацій, більш ніж у двічі — чисельність наукових працівників, питома вага бюджетних асигнувань на науку скоротилася з 3% ВВП у 1990 р. до 0,4% у 2000 р. Відбувається катастро­фічне руйнування наукового потенціалу держави. Все це ослаблює економічну безпеку країни, її економічну неза­лежність.

Інформаційна незалежність — здатність держави на основі інформаційних технологій (інтелектуальних су­перкомп'ютерів п'ятого і шостого поколінь, найновіших систем зв'язку, сучасних персональних комп'ютерів) за­безпечити організаціям, кожній особі отримання будь-якої інформації, нагромадженої людством.

Вище йшлося про створення у найрозвинутіших дер­жавах світу сучасних суперкомп'ютерів, інтелектуаль­них роботів та ін. Країна, яка значно відстає у створенні таких технологій, перетворюється на інформаційну коло­нію цих держав.

Загрожують економічній безпеці України рекомендації та пропозиції Міжнародного валютного фонду й деяких ін­ших організацій, особливо щодо лібералізації цін на внут­рішньому ринку, лібералізації цін на експорт товарів, від­мови від валютного регулювання (вільного і нерегульова-ного обміну валют), тотальна приватизація та ін.

Урядові структури ще не цілком усвідомили негатив­ні наслідки цих процесів, зокрема те, що при втіленні Цих пропозицій в життя з метою одержання кредитів (лише за цих умов МВФ надасть їх) економічні збитки Для національної економіки набагато перевищать суму

цих кредитів. Адже такі заходи перетворюють Україну на постачальника дешевої робочої сили, на периферію світового господарства.

Незалежність у формуванні й розвитку господарсько­го механізму означає право держави розвивати власну модель господарювання, насамперед поєднувати ринкові важелі управління економікою з державним регулюван­ням. Досвід розвинутих країн світу підтверджує, що яд­ром господарського механізму в сучасних умовах є регу­лювання економіки, яке здійснюють держава, компанії (насамперед крупні), інші суб'єкти підприємницької дія­льності. Всупереч цьому урядові рішення орієнтовані пе­реважно на ринкові важелі управління економікою і штучно послаблюють сферу державного регулювання.

Лише подолання цих негативних тенденцій у розвит­ку сучасних суспільно-економічних процесів дасть змогу українському народу відстояти свою незалежність.