4. 1.1. Історичний екскурс в енергетику

Нині 80 відсотків спожитої енергії людство продукує на комер­ційних засадах. Очевидно, світова енергетика почала розвивати­ся відтоді, як первісна людина здогадалася заготовити перший оберемок хмизу для підтримання вогню у багатті, запаленому, наприклад, блискавкою. Згодом людина почала використовувати для одержання потрібної їй енергії не лише біомасу (суху траву, солому, очерет, хмиз тощо), а й корисні копалини — вугілля, торф, нафту, газ, ядерні енергетичні матеріали тощо. Здавна людинанавчилася використовувати енергію вітру та води, скажімо, для приведення в дію вітряків і водяних млинів. Порівняно недавно розпочалася діяльність з акумуляції сонячної енергії і перетво­рення її на теплову або електричну та використання енергії, яку породжує внутрішнє тепло Землі.

Дерево було першим паливом, яке використала людина, і посі­дало чільне місце серед енергоносіїв багато тисячоліть. Території з помірним кліматом довго залишалися широко залісненими. Дерево, зокрема в Європі, було традиційно дешевим. Цього не можна сказати про аридні зони, де дерево завжди було дефіцитним і, отже, дорогим. До XVI ст. Європа втратила багато своїх лісів, дерево стало дорогим і його почали заміняти вугіллям. У деяких країнах дерево ще й нині відіграє помітну роль в енергобалансі. Наприклад, у Швеції та Фінляндії частка деревного палива ста­новить 17 % від усього використовуваного.

Нафта використовується людством багато тисяч років. Давні фінікійці і єгиптяни вживали її як ліки. Ще до нашої ери її використовували в Індії для освітлення і як паливо. У давні часи нафту використовували у факелах, її додавали при виготов­ленні цегли, нею просочували кошики та днища кораблів.

Виливи нафти у природних умовах на земну поверхню трапля­лися нечасто. В історії людства були випадки її видобутку за допомогою звичайних колодязів, але цей спосіб одержання нафти не можна вважати масовим. Нафти було небагато, затрати на її видобуток — значними, а використання — обмеженим. Ситуація змінилася, коли людина навчилася видобувати нафту зі свердло­вин. Спочатку це робилося у досить зручних місцях суші, потім — у віддаленіших, бо людина навчилася транспортувати нафту за допомогою різних видів транспорту — водного, сухопутного та трубопровідного. Розвідавши в надрах морських просторів нафто-родовища, людство зуміло розв'язати низку непростих технічних проблем, а саме — видобувати нафту з-під морського дна і достав­ляти її на сушу.

До середини XX ст. серед енергоносіїв вугілля відігравало ос­новну роль. Згодом пальму першості у вугілля відібрали нафта і природний газ.

До жовтня 1973 р. тривала ера дешевої нафти, і здавалося, вона не скінчиться. На заміну вичерпаним нафтородовищам приходили нові зі справді казковими покладами цього енергоресурсу. Економічно розвинені країни буквально купалися у де­шевій нафті. Промисловість не мала стимулів для розробки і використання енергоекономних пристроїв, устаткування й тех­нологічних процесів.

Світова політична криза жовтня 1973 p., що виникла внаслі­док чергового арабо-ізраїльського збройного конфлікту, приуро­ченого до найбільшого єврейського свята "йомкіпур" (спокути), означала кінець ери дешевого палива.

Індустріальний Захід був шокований. Вартість нафти підви­щилася до 250-300 дол. за 1 тонну. Економічно розвинені країни Заходу вдалися до політики енергозбереження як до свого роду додаткового джерела енергоресурсів. За кілька років у галузі енер­гозабезпечення Захід досягнув великих успіхів. Якщо до кризи 1973 р. щорічні темпи збільшення енергоспоживання досягали 5 %, то надалі вони не перевищували 2 %. До середини 80-х років енергетична криза була подолана. Ціна 1 тонни нафти на світовому ринку знизилася приблизно до 100 дол.

Отже, країнам, що розвиваються, не вдалося диктувати умови індустріально розвиненим державам. В основі енергетичної кри­зи 70-х років XX ст. лежать чинники міжнародної політики, а не суто економічні. Нафта, як відомо, є джерелом енергії, що не віднов­люється, але поки що нафти у світі достатньо для задоволення потреб людства.

Нині десять провідних промислово розвинених країн світу спо­живають близько 70 % загальної кількості продукованої у світі енергії. Хто ж її в основному виробляє? Це країни, що розвива­ються. Отже, напрошується простий висновок: енергоресурси ви­робляють ті, хто їх сам мало використовує.