Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.28. Німеччина в 1871-1914 рр

1871 р. під час франко-німецької війни монархи усіх німецьких держав, зібравшись у Версалі, проголосили прусського короля Вільгельма І німець­ким імператором (кайзером).

Німеччина була союзом 22 монархій і трьох "вільних міст" — Гамбур­га, Бремена, Любека. Єдність Німеччини було оформлено Конституцією, що закріплювала в Німецькій імперії гегемонію Пруссії. Імператором міг бути лише король Пруссії. Йому підпорядковувалися збройні сили, він вирішу­вав питання війни і миру, представляв Німеччину на міжнародній арені.

Найвищими законодавчими органами країни були союзна рада із пред­ставників земель — Бундесрат і Рейхстаг. Рейхстаг обирався на З роки (з 1878 р. — на 5 років) на підставі загального виборчого права, проте правом голосу користувалися лише чоловіки, які досягли 25-річного віку.

Конституція 1871 р. (була чинна до листопада 1918 р.) сприяла завер­шенню процесу становлення держави, цілісної в політичному та економіч­ному відношеннях. У Німеччині було проведено реформи: запроваджено єдину грошову систему (золоту марку), єдине судочинство, створено Імпер­ський банк.

Піднесенню німецької економіки допомогло отримання від Франції кон­трибуції. Промисловість Німецької імперії здійснила могутній ривок у роз­витку: зросло виробництво заліза, сталі, видобуток вугілля, почали діяти нові галузі промисловості — хімічна, електротехнічна, засновувалися мо­нополістичні об'єднання — картелі: "Рейнсько-Вестфальський чавунопла­вильний картель", "Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат", промис­лові трести та банки (Кірдорфа, Ш-тумма, Крупна).

Сільське господарство розвивалося "прусським шляхом", тобто по­міщицьке господарство повільно перетворювалося на капіталістичне. Про­те юнкери (поміщики) продовжували використовувати напівфеодальні за­соби експлуатації.

Перший канцлер (голова виконавчої влади) Німецької імперії Отто фон Бісмарк (перебував на посаді до 1890 р.) справив значний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави. Правлячими партіями в Німецькій імперії були Консервативна (відображала інтереси юнкерства, прусського офіцерства, аристократії) і Націонал-ліберальна (представляла велику та середню промислову буржуазію). 1871 р. було створено като­лицьку партію Центру, що захищала інтереси католицької церкви і насе­лення католицького віросповідування. Намагаючись утвердити гегемонію Пруссії в Німеччині, Бісмарк розпочав похід проти католицької церкви і партії Центру, що отримав назву "культуркампф" (боротьба за культуру). Держава стала контролювати призначення на всі церковні посади, скасува­ла нагляд церкви над школами, було заборонено Орден єзуїтів, дозволено укладати громадянський шлюб.

Однак переслідування католицької церкви лише привело до зростання політичного впливу католицької партії Центру. Бісмарк змушений був відступити. Тепер головну увагу він зосередив на боротьбі проти соціалі­стичного руху. На чергових виборах до Рейхстагу соціал-демократи отри­мали 500 тис. голосів, що занепокоїло уряд. Скориставшись замахом на кайзера 1878 р. як приводом, Рейхстаг під тиском Бісмарка прийняв "ви­нятковий закон" проти соціалістів, що діяв до 1890 р.

Зовнішня політика Бісмарка була спрямована на посилення позицій Німецької імперії в Європі, зокрема на ізоляцію Франції.

1879 р. Німеччина уклала союзний договір з Австро-Угорщиною (про­ти Росії), а 1882 р. було засновано Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) проти Росії та Франції.

У середині 80-х рр. XIX ст. Німеччина розпочала колоніальні загарбан­ня: здобула колонії у Того, Камеруні, Новій Гвінеї тощо.

1888 р. імператором став Вільгельм II, який вважав зовнішню політи­ку Бісмарка нереальною для досягнення могутності Німеччини. До того ж Рейхстаг відмовив Бісмарку у продовженні чинності "виняткового зако­ну", після чого він пішов у відставку.

Соціал-демократія вийшла з підпілля, прийняла програму, що проголо­шувала кінцевою метою створення соціалістичного суспільства (м. Ерфурт, 1891 р.). На виборах 1898 р. Соціал-демократична партія отримала близько '/з вс'х голосів виборців. Робітничий рух став важливим фактором полі­тичного життя країни. У цей період багатьом лідерам соціал-демократії уявлялося, що недалекими є вибори, на яких партія отримає більшість і зможе реалізувати свою програму.

1891 р. найагресивніші представники великого капіталу і юнкерства створили Пангерманський союз, що мав за мету закордонну експансію1. З кінця 90-х рр. Німеччина стала на шлях нарощування морських і сухо­дільних озброєнь. Створювався могутній військово-морський флот, що, на думку німецької вояччини, мало покласти край британському владарюванню на морі, розроблено план війни проти Франції та Росії. Німеччина намагалася протидіяти колоніальній політиці Англії в Африці (під час англо-бурської війни 1899—1902 рр.), встановленню протекторату Франції над Марокко.

Під час боснійської кризи 1908—1909 рр., спричиненої анексією Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини, Німеччина погрожувала Росії війною на боці Австрії, якщо російська дипломатія буде підтримувати Сербію. Росія поступилася. Це був небезпечний крок на шляху до світової війни. Різко загострилися англо-німецькі суперечності: Англію, Росію і Францію турбувало спорудження німцями Багдадської залізниці. Німецькі промислові товари тіснили аналогічні товари конкурентів в усіх, куточках світу, посилення гонки морських, озброєнь свідчило про безпосередню підготовку до війни і загрозу для англійського флоту.

Експансія — у цьому розумінні: загарбницькі війни.

Спроби Англії домовитися з Німеччиною не поліпшили відносини між країнами. Наймогутнішій європейській державі — Німеччині — става­ло "тісно" в її кордонах.. Вона готова була вступити у війну з метою перерозподілу світу.