4.4. Тваринницькі галузі
4.4. Тваринницькі галузі
Тваринництво - це комплекс взаємопов'язаних галузей сільського господарства. Воно забезпечує населення найбільш цінними продуктами харчування (м'ясо, молоко, яйця), промисловість - сировиною (шкіри, хутро, вовна, пух, перо), а рослинництво - органічними добривами. Тваринництво охоплює ряд підгалузей. основними з яких є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. Крім того, виділяються ще і менш значні і дуже вузькі галузі: кролеводство, рибництво, шовківництво, звірівництво, бджільництво та ін. Різні галузі і підгалузі виконують свої специфічні функції в задоволенні потреб населення, в продуктах харчування, у предметах першої необхідності (одязі і взутті), в забезпеченні промисловості сировиною.
Скотарство - найбільша галузь тваринництва, яка ґрунтується на розведенні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного поголів'я худоби. Головна її продукція - м'ясо і молоко. Залежно від того визначають такі напрями спеціалізації скотарства: молочний, молочно-м'ясний, м'ясний і м'ясомолочний. Крім того, воно дає велику кількість сировини (шкіри, копита, роги) для переробної промисловості. Скотарство споживає найрізноманітні і дешеві корми (зелені, грубі, соковиті, концентровані) і дає найбільшу кількість органічних добрив.
Свинарство - друга за масштабами галузь тваринництва. Вона дає одну третину всього валового виробництва м'яса. На нього припадає 15% умовного поголів'я продуктивної худоби. Вона дає м'ясо, сало, шкури та іншу сировину для переробної промисловості. Залежно від типу годівлі в свинарстві розрізняють беконний, м'ясний, м'ясо-сальний і сальний типи. Висока плодючість, короткий ембріальний період розвитку, скороспілість і вигідність, висока оплата кормів і високий вихід м'яса при забої зумовлюють значні економічні переваги свинарства над іншими видами тваринництва.
Вівчарство має значно меншу питому вагу в тваринництві, ніж скотарство і свинарство, всього лиш 6%, але воно є джерелом таких цінних продуктів як м'ясо і молоко і сировини для промисловості (вовна, хутрові і шубові овчини, шлунки і шкури). Овече молоко, сири, бринза - цінні і висококалорійні продукти харчування. Залежно від якості і призначення продукції розрізняють тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубововняне, смушкове, м'ясо-сальне і м'ясо - вовняне вівчарство.
Конярство - одна з важливих галузей тваринництва. Коней використовують як робочу худобу, тяглову силу. Однак м'ясо коней є також і продуктом харчування, а шкіри - цінною сировиною для шкіряної промисловості. У зв'язку з розвитком особистого і селянського фермерського господарств кількість коней в них постійно зростає.
Птахівництво забезпечує населення найбільш дієтичними продуктами харчування - яйцями і м'ясом. Тут і сировина для легкої промисловості. А пташиний послід є найбільш цінним органічним добривом. Птиця характеризується високою плодючістю, скороспілістю та продуктивністю, високою окупністю корму, за затрати праці і коштів.
Поряд з основними, більшими галузями тваринництва, важливе значення мають і такі як кролівництво, звірівництво, шовківництво, бджільництво та інші.
Економічне призначення тваринництва забезпечувати населення високоякісними, калорійними, дієтичними і вітамінізованими продуктами харчування, а промисловість - сировиною. Екологічне значення полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у ґрунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу, розвитку мікрофлори, інтенсифікації ґрунтотворного процесу і кругообігу речовин в породі. Тому проблемам розвитку тваринництва, удосконаленню чистоти його ведення необхідно надавати особливо важливого значення. На жаль, протягом останнього періоду в Україні відбувається катастрофічне зменшення поголів'я продуктивної худоби і досить великий занепад тваринництва. Скорочення поголів'я великої рогатої худоби почалось у 1985 р. Тоді його загальна чисельність становила 26,6 млн. гол., у 2000 р. тільки 9,4 млн., тобто майже в З рази менше. Поголів'я корів найбільшим було у 1980 р., коли воно становило 9,3 млн. гол. У 2000 р. воно зменшилось до 5 млн. гол. У 1985 р. в господарствах України відгодовували 20,0 млн. гол. свиней, у 2000 р. -тільки 7,6 млн. гол. Зведено до мінімуму вівчарство. Якщо у 1990 р. поголів'я овець нараховувало 10,6 млн. гол., то у 2000 р. тільки 1,8. (Таблиця 25).
Поголів'я продуктивної худоби, тис, гол.
У 2000 р. в Україні стало менше всіх видів продуктивної худоби, ніж вона мала у попередньому 1990 р. Реформування колгоспів і радгоспів та міжгосподарських підприємств, припинення роботи великих державних ското- і свиновідгодівельних комплексів, молочнотоварних ферм приміських колгоспів радгоспів призвело до суттєвого скорочення всіх видів продуктивної худоби, а, відповідно, і продукції тваринництва. Однак паралельно із зменшенням поголів'я продуктивної худоби, колгоспів радгоспів і міжгосподарств відбувалося його деяке зростання в господарствах населення, однак воно не компенсувало зменшення в господарствах суспільного сектора. (Таблиця 26).
Таблиця 26
Поголів'я худоби та птиці за категоріями господарств, тис. гол.
Слід відзначити і той факт, що поголів'я свиней, овець і птиці зменшилося навіть в господарствах населення. Однак в них намітилась тенденція чіткого зростання великої рогатої худоби і найбільше корів.
Питома вагу селянських господарств у загальному поголів'ї продуктивної худоби постійно зростає.
Таблиця 27
Питома вага поголів'я худоби по категоріях господарств
Разом із зменшенням поголів'я продуктивної худоби зменшується і її продуктивність. Так, з 1990 по 2000 р. середній річний надій молока від однієї корови зменшився з 2863 до 2359 кг. Несучість курей з214до213 шт., середній настриг вовни від однієї вівці - з 3,4 до 3,0 кг.
Таблиця 28
Продуктивність худоби та птиці
Держкомстат України. Сільське господарство України за 2000 р. -Київ, - 2001, с. 72.
Причиною зменшення продуктивності тваринництва є зміна структури виробництва кормів, скорочення виробництва. Зернофуражних і зернобобових культур та багаторічних трав, припинення роботи комбікормових заводів, скорочення комбікормів і мікробіологічних добавок. Велика незбалансованість кормів за перетравним протеїном та всіма елементами не дає можливості досягнення високої продуктивності тварин. Тільки тоді, коли на одну кормову одиницю припадає 135 - 145 г перетравного протеїну, коли в раціоні кормів концентровані будуть займати не менше 45 - 50%, можна розраховувати на високу продуктивність тварин. Тому питанням розвитку комбікормової і мікробіологічної промисловості і стабільного нарощування виробництва концентрованих і мікробіологічних кормів необхідно надати першочергового значення. Селянські і особисті фермерські господарства не мають у своєму розпорядженні науковообґрунтованих норм і раціонів годівлі тварин. У минулому зооінженери ще старалися якось балансувати ті корми з тим, щоб забезпечити більш-менш збалансовану годівлю тварини. Тепер агрономи і зоотехніки практично не надають ніякої допомоги селянам. Перед відсутністю відповідної зооветеринарії скорочується вихід приплоду худоби і зростає її падіж. (Таблиця 29).
Таблиця 29 Вихід приплоду худоби на сільськогосподарських підприємствах
Держкомстат України. Сільське господарство України за 2000 р. -Київ, 2001, с. 72.
Зменшення поголів'я, продуктивної худоби, зниження її продуктивності, неповноцінна годівля через незбалансованість кормів за перетравним протеїном і всіма мікроелементами, відсутність відповідної зооінженерної, ветеринарної служби та інші причини спричинили зменшення всіх видів тваринницької продукції. Так, наприклад, виробництво м'яса з 1990 по 2000 р. зменшилося з 4,3 до 1,7 млн. т, молока - з 24,5 до 12,6 млн. т, вовни - з 28,8 до 3,4 тис. т, яєць - з 16,3 до 8,8 млн. шт.
За рівнем виробництва продукції тваринництва Україна у 2000 р. відставала від рівня далекого 1960 р. З усіх видів продукції найбільше зменшилося виробництво м'яса всіх його видів як в абсолютному відношенні, так і в розрахунку на душу населення. З 1990 по 2000 р. виробництво м'яса на одного жителя зменшилося з 84 до 33 кг, молока - з 472,3 до 255 кг, яєць - з 314 до 256 шт.
Таблиця 30 Виробництво основних видів продукції тваринництва
Держкомстат України. Сільське господарство України: Статистичний збірник за 2000р. -Київ, 2001, с. 74- 76.
М'ясо - один із найважливіших, висококалорійних продуктів харчування кожної людини. У загальному обсягові м'яса зменшилося виробництво усіх його видів: яловичини, свинини, баранини і навіть конини. Зменшення виробництва усіх видів продукції тваринництва створило загрозу продовольчій безпеці держави.
Таблиця 31
Виробництво основних видів продукції тваринництва на одного жителя, кг
Таблиця 32
Виробництво м 'яса в забійній вазі, тис. т
Перехід до ринкової економіки має супроводжуватися стабільним нарощуванням виробництва сільськогосподарських і продовольчих товарів. Максимальне насичення ними продовольчого ринку - одне з головних завдань розвитку агропромислового комплексу. Однак зменшення виробництва тваринницької продукції призвело до значного скорочення її реалізації на ринку.
Таблиця 33 Реалізація продукції тваринництва
Постійне зростання цін на промислові засоби виробництва (комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання для тваринницьких ферм) і предмети праці (комбікорми і мікробіологічні добавки, мінеральні добрива і хімічні меліоранти, пальне, мастильні та інші матеріали), збільшення матеріальних затрат на виробництво продукції і зростання її собівартості зумовило значне зниження рентабельності тваринницької продукції. Фактично виробництво всіх її видів стало збитковим для господарств, що стало основною причиною зменшення їх виробництва і реалізації на внутрішньому ринку.
Таблиця 34
Рентабельність основних видів продукції тваринництва у сільськогосподарських підприємствах, в %
Якщо у 1990 р. виробництво всіх видів продукції було високорентабельним, то у 2000р. - збитковим. Рівень збитковості молока становив 6,1%, м'яса яловичини - 42,3%, свинини - 44,3, баранини - 46,4, птиці - 33,2, і вовни - 75,8%. Отже, головним у розвитку тваринництва має бути підвищення його економічної ефективності. Ця проблема повинна розв'язуватись на основі ліквідації диспаритету цін на промислові засоби виробництва і предмети праці на тваринницьку продукцію, підвищення продуктивності тваринництва, зменшення затрат праці і коштів на її виробництво, вдосконалення системи утримання і годівлі тварин.
Для кожної галузі тваринництва повинна бути розроблена комплексна програма його виходу із кризової ситуації в залежності від стану її економіки, значення для продовольчого забезпечення населення, кількості необхідних дотацій, ефективності капітальних вкладень, зоо-інженерно-ветеринарних і агортехнічинх заходів, та природно - екологічних умов.
Розвиток скотарства має базуватися на основі інтенсифікації, спеціалізації, удосконалення його ведення, поліпшення селекційно-племінної роботи, створення зоо-інженерно-ветеринарної служби, організації агросервісного обслуговування господарств, відновлення поголів'я великої рогатої худоби, поліпшення її породного складу і племінних якостей, поглиблення спеціалізації господарств на виробництві яловичини і молока, поліпшення системи утримання і годівлі тварин.
Особливо важливого значення необхідно надати проблемам розвитку кормової бази і удосконалення годівлі тварин. Переорієнтація польового кормовиробництва на збільшення зернофуражних і зернобобових культур, багаторічних і однорічних трав, корінне поліпшення лук, збагачення раціонів годівлі тварин концентрованими і високобілковими кормами дозволить в перспективі вивести скотарство із занепаду і збільшити виробництво молока і яловичини.
Важливе значення для розвитку скотарства матиме його розміщення і спеціалізація. Так, на Поліссі наявність великої кількості природних кормових угідь (лук і пасовищ), висока врожайність зернобобових культур (кормового люпину, кормових бобів, вики, гороху), багаторічних трав дозволяє формувати структуру кормовиробництва і раціональної годівлі тварин, які найбільше відповідають умовам вирощування м'ясного і м'ясо-молочного скотарства. Тому в перспективі зона Полісся повинна стати основною зоною м'ясного скотарства.
Скотарство в зоні Лісостепу повинно мати м'ясо-молочний і молочний напрям спеціалізації. Такому напряму відповідають структура і напрям спеціалізації кормовиробництва, висока врожайність зернофуражних, зернобобових і кормових культур, багаторічних трав, наявність значної кількості лук і пасовищ і можливості їх корінного поліпшення. Використання кормів і відходів виробництва дозволяють спеціалізувати скотарство на виробництві молока і яловичини. Застосування висококонцентрованої годівлі тварин, збалансування раціонів за перетравним протеїном і всіма мікроелементами дозволить значно підвищити м'ясну і молочну продуктивність великої рогатої худоби.
В зоні Степу на основі розширення посівної площі зернофуражних і зернобобових культур та багаторічних трав (люцерни і конюшини), розширення площі зрошувальних пасовищ, використання зрошуваних земель для розвитку кормовиробництва сприятиме збільшенню поголів'я великої рогатої худоби і підвищенню його продуктивності.
Навколо великих міст і промислових центрів необхідно поглибити спеціалізацію господарств на виробництві молока і свіжого м'яса. З цією метою товарні ферми, скотовідгодівні мають запрацювати так, щоб забезпечити населення цільним молоком і свіжим м'ясом.
За умови переведення господарства на індустріальну, високоінтенсивну і спеціалізовану основу, переорієнтації кормовиробництва на вирощування концентрованих і високобілкових кормових культур, застосування науково обґрунтованих норм годівлі тварин господарства України здатні будуть утримувати щорічно не менше 30 млн. гол. великої рогатої худоби, в тому числі 10 млн. гол. корів і виробляти щорічно 2,5-3,0 млн. т м'яса яловичини, і 32 -35 млн. т молока. При високоінтенсивній концентрації відгодівлі тварин середньодобовий їх приріст молодняка на відгодівлі може становити 800 -1000 г, а надій від однієї корови - 4,5 - 5,0 тис. літрів. Такі показники продуктивності великої рогатої худоби мають фермерські господарства багатьох зарубіжних країн.
Так, наприклад, у Канаді надій молока на одну корову становить 6852 кг, у Великобританії - 6157 кг, Данії - 6565 кг, Нідерландах - 6852 кг, США - 8043 кг, Фінляндії - 6435 кг. Виробництво молока на одну особу становить: в Данії - 857,6 кг, в Нідерландах - 692,4 кг, у Швейцарії - 522,5 кг, у Фінляндії - 522,5 кг. Отже, за умови індустріалізації, інтенсифікації і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, розробки і впровадження науково обґрунтованої системи ведення скотарства і кормовиробництва, годівля тварин за науково обґрунтованими методами можуть забезпечити значне збільшення в Україні і м'яса яловичини і свинини і повністю забезпечити власне населення цим важливим продуктом харчування.
Основною галуззю сільськогосподарського виробництва в Україні було, як свинарство. Відновлення і дальше збільшення поголів'я свиней, переведення його на індустріальну і високоінтенсивну спеціалізовану основу, організація свиновідгодівельних комплексів, поглиблення спеціалізації господарств на виробництві свинини, переорієнтація частини комбікормових заводів на виробництво спеціальних кормів для відгодівлі свиней, збільшення концентрованих кормів безпосередньо в господарствах, застосування концентрованого типу годівлі свиней дозволить значно збільшити виробництво свинини в Україні. Реальні можливості України -щорічно відгодовувати 27 - 30 млн. гол. свиней і виробляти 2,0 - 2,5 млн. т свинини.
На півдні України на основі збільшення виробництва концентрованих кормів можна розвивати м'ясо-сальне і сальне свинарство, в зоні Лісостепу і Полісся - м'ясне і беконне. Необхідно поновити роботу свиновідгодівельних комплексів і створити сприятливі економічні умови для поглиблення спеціалізації господарств на виробництві свинини.
Природно-економічні умови окремих зон і районів України сприятливі для розвитку вівчарства. Автономна республіка Крим, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Луганська і Донецька області мають сприятливі умови для розвитку тонкорунного, а гірські райони Карпат -грубововного і кожушного вівчарства. Тому розвитку тут вівчарства треба надати важливого значення. Господарства України мають можливість довести поголів'я овець до 13 - 15 млн. голів, виробництво вовни - до 5 тис. т, а м'яса баранини - 60 тис. т.
Птахівництво завжди відігравало велику роль у забезпеченні населення високоякісними продуктами харчування. Тому його розвитку у перспективі слід приділити особливу увагу. На Поліссі, де багато, озер і ставків, доцільно розвивати водоплавну птицю: гусей, качок, індиків. Гусей і качок можна утримувати в господарствах, що прилягають до водосховищ, магістральних і розподільчих каналів. Багата природна кормова база водойм, озер, лиманів і водосховищ, природних лук і пасовищ повинна бути використана і для розвитку птахівництва. Його розвитку необхідно надати індустріального, спеціалізованого і високоінтенсивного характеру. Великі птахофабрики, птахокомбінати та інші спеціалізовані підприємства в умовах індустріалізації і інтенсифікації, спеціалізації і концентрації виробництва створюють умови для організації птахівничих комплексів, об'єднань, птахокомбінатів і птахофабрик різних напрямків спеціалізації. Ще недавно в Україні працювало 17 об'єднань, птахокомбінатів і птахофабрик різних напрямків спеціалізації. Одним із таких об'єднань було Київське об'єднання виробництву курячих яєць, до складу якого входили репродукторний птахорадгосп "Пухівський", де виробляли яйця для інкубації та виводили добових курчат, Семитолківська птахофабрика, яка спеціалізувалася на вирощуванні решітних курчат, три птахофабрики по виробництву дієтичних яєць (Київська, Богданівська і Гаврилівська). В Яготині працювала велика птахофабрика. У тодішній Кримській області на основі агропромислової інтеграції, вертикальної і горизонтальної кооперації функціонувало науково-виробниче об'єднання, до складу якого входили відділення Українського науково - дослідного Інституту птахівництва з дослідним радгоспом "Птахо завод «« Кримський", племптахорадгоспи - репродуктори, інкубаторно -птахівничі станції колгоспів і радгоспів, бройлерні фабрики колгоспів і радгоспів з вирощування птиці від добового віку до забою. Отже, у перспективі птахівництво повинно розвиватися на індустріальній основі. Навколо великих міст і промислових центрів, у зонах і районах зернового господарствах доцільно створити великі спеціалізовані підприємства, птахокомбінати і птахофабрики для повного забезпечення населення в таких цінних продуктах харчування як м'ясо птиці та яйця.
У системі тваринницького комплексу, крім таких великих галузей як скотарство, свинарство і птахівництво, можуть розвиватись і дрібні галузі, такі як кролівництво, звірівництво, рибництво, бджільництво, шовківництво, конярство та інші галузі, які дають цінний продукт харчування і сировину для промисловості. Серед цих галузей неабияке значення має кролівництво. Основними видами його продукції є м'ясо, шкура, пух. У минулому і тепер кролі розводять тільки окремі господарства. Великих кролеферм навіть в колгоспах і радгоспах не було. Хоча кролі економічно вигідні і скороспілі тварини, бо від одної кролевниці в рік можна одержати 25-30 кроленят, 60 - 70 кг м'яса і 25 - 30 шкурок. Тому розвиток кролівництва в особистих підсобних господарствах населення і селянських фермерських господарствах може стати додатковим виробництвом дієтичного м'яса і сировини для промисловості.
В Україні є великі можливості для розвитку звірівництва. Лісо - озерно - болотні комплекси Полісся, лісові водні екосистеми Лісостепу і Степу з багатою природною базою є прекрасним середовищем для розвитку звірівництва. Завдання полягає в тому, щоб створити у всіх природноекономічних зонах розплідники дикого звіра. З метою прискореного відтворення дичини необхідно повністю заборонити на визначений час відстріл дикого звіра і пернатих, незаконний вилов риби у ставках і водоймах. Одночасно необхідно створити в господарствах всіх природноекономічних зон звіроферми для промислового розведення різних видів звірів.
Наявність великої кількості великих водосховищ, природних і штучних водойм, причорноморських озер і лиманів, водорегулюючих водойм на меліоративних системах, сільських господарств дозволяє розвивати рибне господарство. Його розвиток має базуватися не тільки на природній, але й на промисловій кормовій базі. Рибництво в Україні повинно бути поставлене на промислову і спеціалізовану основу. Для цього потрібні розплідницькі господарства, господарства, що спеціалізуються на вирощуванні ставкової риби.
Розвиток конярства. У сільському господарстві коней використовують як робочу силу. Однак конярство є джерелом значної кількості м'яса і різних лікувальних препаратів та інших видів продукції. Коняча шкіра є найбільш цінною сировиною для шкіряної промисловості і виробництва шкіряного взуття.
Після реформування колгоспів і зростання чисельності особистих і фермерських господарств, які використовують коней як основну тяглову силу, їх кількість в них постійно зростає. Так, з 1990 р. по 2000 р. їх кількість в господарствах населення зросла з 37,5 до 451,4 тис. Однак загальна кількість в сільськогосподарських підприємствах зменшилася з 700,9 до 249,8 тис. гол. У перспективі кількість коней буде збільшуватись.
Структурно-динамічний аналіз розвитку тваринництва в Україні показує, що за останні роки значно зменшилося поголів'я всіх видів продуктивної і робочої худоби, відбулося зниження її продуктивності та зменшення всіх видів тваринницької продукції. Тваринництво стало збитковою галуззю. Дальший розвиток тваринництва можливий на основі його індустріалізації, інтенсифікації і поглиблення спеціалізації господарств на виробництві м'яса яловичини, свинини, баранини, вовни, яєць, молока та інших продуктів тваринництва. З метою підвищення рентабельності необхідно удосконалювати фінансово-кредитну, інвестиційну, цінову, рентну, протекціоністську і митну політики, максимальне задіяння усіх економічних механізмів стимулювання розвитку тваринництва.
Кормовиробництво - одна з складових тваринницького комплексу. Воно охоплює польове, лукопасовищне і промислове кормовиробництво. Польове займається вирощуванням зернофуражних культур (зернової кукурудзи, ячменю, вівса), зернобобових (горох, кормових бобів, кормового люпину, вики, сої), кормових культур (силосних, кормових коренеплодів і бульбоплодів, багаторічних і однорічних трав, лукопасовищне -вирощування трав для випасання худоби, заготівлі сіна, виробництва сінажу і трав'яної борошна), промислове виробництво - комбікормових кормів, мікробіологічних та інших кормів. Для годівлі тварин використовуються також відходи промислового і сільськогосподарського виробництва (жом, меляса, брага, солодові ростки, солома, польова гичка, молочні відвійки тощо).
Кормова база являє собою обсяг і структуру кормів для ситої і повноцінної годівлі тварин. Структура кормової бази - це співвідношення окремих видів кормів та поживних речовин в загальному їх балансі, а співвідношення решти видів кормів в раціоні годівлі тварин - це структура раціону.
За останній час у кормовиробництві відбулися суттєві зміни. Насамперед, змінилася структура польового кормовиробництва за рахунок скорочення посівної площі зернофуражних і зернобобових культур, багаторічних і однорічних трав. Це зумовило не тільки зменшення виробництва кормів, але й зниження їх поживності.
З 1990 р. по 2000 р. виробництво кукурудзи в Україні зменшилося з 4,7 до 3,8 млн. т, ячменю - з 9,2 до 6,9 млн. т, вівса - з 1,3 до 0,4 млн. т, зернобобових культур - з 3,3 до 0,5 млн. т, в т. ч. гороху з 3,0 до 0,5 млн. т, кормових коренеплодів - з 2,6 до 0,5 млн. т, цукрових буряків - з 1 до 0,3 млн. т, кормових баштанних - з 0,8 до 0,3 млн. т, кукурудзи на силос і зелений корм - з 98,4 до 24,2, силосних культур - з 1,3 до 0,3 млн. га, сіна однорічних трав - з 1,1 до 0,6 млн. т, сіна багаторічних трав - з 5,5 до 2,2 млн. т, сіна пасовищ - з 37,4 до 16,9 тис. т. Значно скоротила виробництво кормів комбікормова промисловість. Так, виробництво комбікормів зменшилося з 16,5 до 1,1 млн. т, білково-вітамінних добавок - з 827 до 10,1 тис. т, білка кормового мікробіологічного - з 181 до 3,6 тис. т.
Зменшення виробництва кормів і незбалансованість їх за поживними речовинами зумовило погіршення годівлі всіх сільськогосподарських тварин (таб. 32).
Таблиця 35
Витрати кормів у тваринництві (у перерахунку на кормові
одиниці), млн. т
З наведених у таблиці даних видно, що затрати кормові зменшилися як в розрахунку на одну умовну голову худоби, так і в абсолютних показниках. Однак витрати через їх неповноцінність на кожну одиницю тваринницької продукції постійно зростають. (Табл. 36).
Таблиця 36
Витрати кормів на одиницю продукції тваринництва (центнерів кормових одиниць на 1 ц. продукції)
Значне зменшення випуску концентрованих кормів, переорієнтація польового кормовиробництва на вирощування зелених і соковитих кормів, скорочення поголів'я зернофуражних і зернобобових культур, багаторічних і однорічних трав, годівля худоби незбалансованими кормами призвели до збільшення їх втрат на одиницю тваринницької продукції і дуже великого зниження продуктивності худоби. Так, з 1990 по 2000 р. надій молока від однієї корови зменшився з 2863 до 2259 кг, приріст молодняка великої рогатої худоби - з 620 г до 390 г, свинини - з 680 до 430, середня несучість курей знизилася з 215 до 212 шт., а середньорічний настриг вовни зменшився з 3,4 до 3,0 кг. Отже, зменшення виробництва кормів, неповноцінна годівля тварин спричинилося до зменшення поголів'я продуктивної худоби, зменшення її продуктивності та зменшення тваринницької продукції. Тому проблемам розвитку кормовиробництва необхідно надати особливо важливого значення.
Розв'язання кормової проблеми повинно здійснюватися на основі інтенсифікації польового кормовиробництва, удосконалення структури посівної площі зернофуражних культур, збільшення площі зернової кукурудзи, ячменю, гороху, кормових бобових, вики, сої, багаторічних трав, розширення площі поживних і післяукісних культур, розробки і впровадження науково обґрунтованої системи луківництва, корінного поліпшення лук, створення багаторічних культурних пасовищ, розвитку комбікормової промисловості на основі реконструкції та нарощування потужності діючих і будівництва нових заводів, раціоналізації використання кормів і відходів промислового виробництва, застосування науково обґрунтованих норм і раціонів годівлі тварин, раціонального зберігання, переробки і підготовки кормів до згодовування.