4.5. Висновки до розділу 4
Висновки до розділу 4
У процесі оперативного аналізу фінансових потоків банку розв’язуються завдання оптимізації параметрів управління банківською ліквідністю, відсотковим та валютним ризиками.
Традиційно пріоритетна увага в процесі діяльності комерційних банків приділяється підтримуванню достатнього рівня ліквідності. Банк уважають ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно задовольняти потреби в грошових коштах, трансформувати свої активи в готівку без суттєвої втрати їхньої вартості або в будь-який момент часу позичати кошти на ринку за середньою ставкою.
За наявності високорозвинених фінансових ринків міжнародні банки мають можливість позичати (купувати) ліквідні кошти, але це не послаблює їхньої уваги до проблем ліквідності. В українських банків вибір способів підтримування адекватного рівня ліквідності є значно вужчим унаслідок недостатньої розвиненості внутрішнього фінансового ринку. Тому вітчизняні банки змушені забезпечувати ліквідність через нагромадження коштів, що іноді призводить до зниження показників прибутковості. Методи оперативного аналізу стабільності ресурсної бази, потреби в ліквідних коштах та розриву ліквідності забезпечують оптимізацію співвідношення між прибутковістю та ліквідністю.
Для аналізу відсоткового ризику банку призначено показники гепу і кумулятивного гепу, а для контролю за рівнем цього ризику — індекс та коефіцієнт відсоткового ризику. Порівняння фактичних значень цих показників зі встановленими банком лімітами дає змогу своєчасно виявити надмірний ризик та за потреби реструктуризувати баланс з метою уникнення (чи зниження) можливих втрат через несприятливу динаміку відсоткових ставок на ринку.
Банк може уникнути відсоткового ризику, застосувавши методику імунізації балансу. Для вимірювання чутливості динамічного балансу до змін відсоткових ставок використано показник дюрації. Методика аналізу дюрації активів і зобов’язань банку є ефективним інструментом управління відсотковим ризиком, а модель імунізації банківського балансу забезпечує проведення інваріантного аналізу.
Суттєвий вплив на діяльність кожної банківської установи справляє і валютний ризик, величина якого залежить як від зміни валютного курсу, так і від власної валютної позиції банку. В Україні валютна діяльність банків регулюється НБУ за допомогою встановлення нормативів ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції. Модель валютного метчингу є інструментом сценарного аналізу і дає змогу банку передбачити вплив зміни валютного курсу на фінансовий результат та заздалегідь провести коригувальні дії.
Розглянуті підходи до аналізу валютного ризику та валютної позиції комерційних банків дають змогу реалізувати методику багатоваріантного аналізу, точніше прогнозувати майбутні фінансові результати діяльності банківських установ та приймати обґрунтовані управлінські рішення. У сукупності розглянуті методи і моделі сприяють формуванню оптимального банківського процесора.