5. 4. Технології соціального прогнозування

Будь-яке соціальне явище змінне і здатне до стихійного самороз­витку, тому технології соціального прогнозування — незамінний інструментарій соціального передбачення, дослідження і розв'язан­ня соціальних проблем сучасного світу.

Мета прогнозування — не просто передбачати ті чи інші явища майбутнього, а сприяти ефективнішому впливу на них у потрібному напрямку.

Соціальне прогнозування тісно пов'язане з інноваційною діяль­ністю, тому що являє собою прийоми, спрямовані на технологічне забезпечення реалізації ініціатив, що викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, зумовлюють раціональне використання прогностичних знань, матеріальних та інших ресурсів суспільства.

Інформаційний аспект у технологіях соціального прогнозування посідає особливе місце. Це сукупність знань, відомостей, даних у по­відомленні, що формуються і відтворюються в суспільстві і викорис­товуються індивідами, групами, організаціями, класами, різноманіт­ними соціальними інститутами для регулювання соціальної взаємодії, суспільних відносин між людиною, суспільством і природою.

Характерною рисою наукової інформації є її істинність. Змістов­на сторона визначається такими чинниками: рівень пізнання об'єкта передбачення, компетентність суб'єкта передбачення, якість інфор­мації. Виділяють також поняття оптимальність соціальної інформа­ції. Для соціального передбачення особливий інтерес становлять та­кі види соціальної інформації, як економічна, політична і правова, а також джерела інформації: суспільна діяльність, різноманітні сфери громадського життя, документи, книги, часописи, патенти тощо.

Робота над технологіями соціальною прогнозування — це ком­плексний процес, що складається з ряду самостійних технологічних етанів. У сучасних умовах будь-який співробітник соціальної служби прогнозує свою роботу. Це може бути як вузька перспектива (обслу­говування одного клієнта), так і прогнозування розвитку діяльності соціальної служби й усієї соціальної сфери. Значення соціального прогнозування полягає у спроможності розроблених технологій впливати на управлінські рішення із соціальних питань з точки зору

оптимізації. Воно пов'язане з практичними соціальними завданнями коригування прийнятих рішень, що впливають на загальнокультур­ний, загальносоціальний зміст діяльності.

Таким чином, соціальне прогнозування з його технікою і техно­логією є важливим інструментом соціальної сфери життя, підсилен­ням її наукового потенціалу і результативності. Здійснити його до­помагає моделювання соціальних відношень і структур.

Моделювання як технологія соціального прогнозування (від лат. modulus — міра, норма, від франц. Todele — зразок, прообраз) — це метод дослідження об'єктів різноманітної природи на їхніх аналогах (моделях).

Він завжди застосовується разом з іншими загальнонауковими і спеціальними методами.

Основою і предметом моделювання є проблемна ситуація, що має об'єктивну й суб'єктивну основу. При цьому в поняття об'єктивного в проблемній ситуації включаються протиріччя між процесом роз­витку й прагненням до стабілізації, між потребами, що виникають, та засобами їхнього задоволення. До суб'єктивних факторів нале­жать: розуміння значущості даної проблемної ситуації, доцільність її рішення, мотиви й інтереси людей, зацікавлених у вирішенні проб­лемної ситуації.

Моделювання — одна з основних категорій теорії пізнання. Ціль моделювання — відтворення даних, що оцінюють натуральні наван­таження, хід робот об'єкта, а також дослідження його внутрішніх процесів. Потреба в моделюванні виникає тоді, коли дослідження об'єкта неможливе, важке, занадто дороге або потребує тривалого часу. Ці критерії характеризують соціальні об'єкти, подані живими людьми, соціальними групами, суспільством загалом.