5. 6. Воєнні та політичні події 1918 р. Завершення війни

Наприкінці 1917 р. розпочалися мирні переговори між радянським урядом Росії та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, що після тривалих дискусій і ультиматумів завершилися 3 березня 1918 р. підписанням Брестського миру. Німецькі війська захопили важливі тери­торії Прибалтики, Білорусі, Польщі. На користь Туреччини на Кавказі відхо­дили Каре, Ардаган, Батумі. Ще раніше, 9 лютого, Українська Центральна Рада підписала договір з Центральними державами, згідно з якими німецькі й австрійські війська вступали на територію України.

У травні 1918 р. в Бухаресті між Румунією і Четверним союзом було підписано мирний договір та економічну угоду, що закріпляли права німе­цьких монополій на експлуатацію природних багатств Румунії.

Внаслідок цього кількість німецьких військ на Західному фронті знач­но зросла порівняно з чисельністю союзних армій. Проте становище країн німецького блоку було безнадійним: населення голодувало, продуктивність праці впала, бракувало важливих видів сировини. Обтяжені війною маси виступали проти продовження війни.

Економічне становище Англії, Франції та Італії також було не легким, але не критичним. Зі США та колоній вони одержували зброю, сировину та

продовольство. Вони значно перевершували країни німецького блоку військовою технікою.

Поспішаючи розгромити англо-французькі війська до введення в дію значних американських сил, німецьке командування протягом березня — червня 1918 р. здійснило чотири наступи, зокрема досягло р. Марни. Про­те вони не досягли головної мети — розгрому військ Антанти. Під час наступів танули останні людські резерви німецького командування, було підірвано фізичний і моральний стан німецьких солдат.

У липні—вересні 1918 р. французькі війська здійснили проти німців ряд контрнаступів, звільнили значну територію, яку ті загарбали. Наприкінці вересня союзні війська розгорнули загальний наступ на всьому фронті, полонили чимало німецьких солдатів і офіцерів, захопили 2 тис. гармат і 13 тис. кулеметів. Це прискорило революціонізування німецьких солдат.

Після вересневих поразок німецьких військ Австро-Угорщина офіційно повідомила про намір терміново укласти мир.

Антанта намагалася остаточно розгромити своїх противників і про­диктувати їм власні умови миру.

15 вересня союзні армії розпочали наступ в Македонії і розгромили болгарську армію. Болгарія капітулювала, прийнявши всі умови Антанти: демобілізацію армії, термінову евакуацію з усіх захоплених територій — Сербії, Греції, Румунії та ін.

Розгром Болгарії був першим серйозним провалом у коаліції Цент­ральних держав.

Постала загроза вторгнення військ Антанти в Австро-Угорщину, а потім завдання удару і Німеччині.

Союзні війська прорвали німецький фронт і у Фландрії.

Наприкінці вересня 1918 р. у Німеччині було сформовано новий уряд на чолі з принцом Максом Баденським. На думку німецької верхівки, но­вий уряд повинен був стримати революцію в країні, зберегти монархію і досягти вигідних умов майбутнього перемир'я.

У жовтні новий уряд відправив американському президенту Вудро Вільсо-ну ноту з проханням укласти перемир'я і заявив про згоду Німеччини на мирні умови Антанти. Аналогічне звернення до Вільсона надійшли від Австро-Угорщини. Вільсон вимагав повернення Франції Ельзасу і Лотарингії, звільнен­ня всіх окупованих німцями територій у Франції, Бельгії, Росії і на Балканах, передачі Італії австро-угорських територій — Трієста і Трентіно, розчлену­вання Австро-Угорщини, припинення підводної війни, зречення Вільгельма II.

У жовтні країни Антанти завдали поразки Туреччині, розгромивши її війська в Сирії і Палестині. Туреччина підписала перемир'я на умовах цілковитої капітуляції, які їй продиктувала Англія: піти з Аравії, Месопо­тамії, Сирії, відкрити для військових кораблів вільний доступ у Чорне море, демобілізувати армію, віддати союзникам військово-морський флот та ін.

Після наступу італійських військ на австрійському фронті 28 жовтня командування австро-угорської армії запросило перемир'я, а 3 листопада

підписало угоду про капітуляцію. Після капітуляції всіх союзників стано­вище Німеччини стало цілком безнадійним, хоча німецький уряд усіляко намагався уникнути остаточного розгрому і розпаду армії.