5.1. Особливості формування галузевих аграрно – промислових підкомплексів.
5.1. Особливості формування галузевих аграрно – промислових підкомплексів.
Сільськогосподарське виробництво розвивається у взаємозв'язку з промисловим. Кожна його галузь має певні економічні, технологічні і організаційні зв'язки з певними галузями промисловості. Так зернове господарство пов'язане з розвитком мукомельної, макаронної і хлібопекарської промисловості, буряківництво - з цукровою, картоплярство - з спиртовою і крохмальною, садівництво і овочівництво - з овочеплодоконсервною, тваринництво - з м'ясопереробною, льонарство - з лляною і текстильною, хмелярство - з пивоварством і т. д. Розвиток цих зв'язків відбувається на основі вертикальної кооперації і агропромислової інтеграції з яких перша представляє собою планомірне організоване співробітництво сільськогосподарських і промислових підприємств, які на основі суспільного поділу праці беруть участь у різних технологічних процесах: здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання і реалізацію; друга - як процес постійного поглиблення економічних, технологічних і організаційних зв'язків між окремими господарствами, підприємствами і галузями сільського господарства і промисловості, сукупність різноманітних і конкретних заходів, які об'єднують зусилля окремих самостійних господарств, підприємств і організацій у виробництві агропромислової продукції. На основі вертикальні кооперації і агропромислової інтеграції відбування процесі агропромислового комплексування, формування і розвиток територіальних і галузевих агропромислових комплексів, кожний з яких представляє собою структуризовану, завершену, збалансовану і взаємозв'язану систему в якій органічно поєднуються виробництво, переробка, зберігання і реалізація сільськогосподарської продукції.
Агропромислова інтеграція і формування територіальних і галузевих агропромислових комплексів пройшли такі етапи свого розвитку: Перший -це кооперування сільськогосподарських підприємств і господарств з промисловими. Промислові підприємства крім того, що приймали і переробляли сільськогосподарську сировину ще й надавали технічну допомогу у розвитку механізації, забезпеченні господарств добривами і насіннями. Вже тоді в кінці 20-х і на початку 30-х років минулого століття появилася спроба створення аграрно-індустріальних комбінатів (АІК), які мали стати основною формою злиття сільськогосподарського і промислового виробництва в єдине велике агропромислового типу підприємство. Другий етап кооперації агропромислової інтеграції почався з початку 70-х років минулого століття, коли на їх основі створювалися різні обслуговуючі підприємства: міжгосподарські будівельні організації, автотранспортні підприємства, тваринницькі комплекси , птахофабрики, тепличні комбінати і овочеві фабрики. Третій етап починається з початку 80-х років, коли почалася інтеграція сільськогосподарського і агропромислового виробництва. В цей час цілий ряд колгоспів і радгоспів стали будувати у своїх господарствах консервні, виноробні заводи, підприємства молочної і м'ясної промисловості (колгосп - завод, радгосп - завод ). На цьому етапі на плановій основі розвивалися технологічні зв'язки між промисловими і сільськогосподарськими підприємствами. Кожне промислове підприємство мало свою сировинну зону і плани, виробництва і реалізації продукції, розподіл доходів і цін, як на сировину так на вироблену продукцію.
В умовах планової економіки розвиток кооперації і агропромислової інтеграції, формування галузевих і територіально промислових комплексів розвивався на планомірній основі і регулювався і управлявся державою. В умовах ринкової економіки взаємовідносини між сільськогосподарськими і промисловими підприємствами розвиваються на основі товарно - грошових відносин, перші продають сировину тільки підприємствам, які більше платять, другі її купують в тих господарствах, де вона найдешевша. Вступає в силу ринкова конкуренція, яка суттєво впливає на економічну ефективність як сільськогосподарського так і промислового виробництва. Відсутність державних дотацій, велика дестабілізація цін і товарно - грошових відносин, стихійний перехід до ринкової економіки зумовили деформацію зональних і галузевих аграрно територіальних комплексів. І завдання аграрної науки полягає в тому як на основі удосконалення економічних взаємовідносин між промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, рентної, податкової, митної і страхової політики створити сприятливі умови для розширеного відтворення у всіх галузях агропромислового комплексу, задіяння всіх механізмів стимулювання розвитку інтеграційних процесів, поглиблення економічних, технологічних і організаційних зв'язків між сільськогосподарськими підприємствами сприятиме формування нових структурно завершених, збалансованих, економічно стійких, високопродуктивних регіональних і галузевих аграрно - територіальних комплексів.
Інтеграція територіальних і галузевих агропромислових комплексів в
єдиний загальнодержавний агропромисловий комплекс, здатний повністю забезпечити потреби власного населення, конкурувати на світовому ринку і вносити вагомі внески до державного бюджету.