5.2.2. Організація та управління суспільною працею
5.2.2. Організація та управління суспільною працею
Суспільно-організована праця — це робота, що охоплює суспільний поділ праці і суспільну кооперацію праці (СОП). Тобто СОП — це суспільна форма прояву праці, властивості пристосування до діяльності у суспільстві; це така форма життєдіяльності, яка передбачає найбільш стійкі, тривалі дієві фактори відмінностей суспільного становища.
Можна виділити такі структурні елементи СОП:
«Здорові» соціальні групи, класи і «нездорові» соціальні групи. У структурі суспільної праці даному розподілу відповідає суспільно корисна праця та суспільно шкідлива праця. Розподіл на корисну і шкідливу працю можливо провести, виходячи з критеріїв суспільного прогресу. Інтереси, яким підпорядкована та чи інша діяльність, можуть збігатися з інтересами суспільства, а можуть бути спрямовані і проти інтересів суспільства. Усупереч інтересам суспільства спрямована злочинна діяльність.
Соціальні класи (групи), які перебувають при владі, та соціальні групи, які такої можливості не мають. У структурі СОП такому розподілу відповідає праця, яка забезпечує експлуатацію, та експлуатована праця.
Відмінності соціального становища соціальних груп відображають і відмінності у технологічних та організаційних складових виробництва. У структурі СОП цим відмінностям відповідають такі типи праці, як індустріальна, постіндустріальна, патріархальна, мануфактурна, кустарно-реміснича, мале підприємство у вигляді самозайнятості тощо. Особливість даного типу праці в тому, що працівник повинен протягом трудового життя оволодівати низкою професій.
Суспільний розвиток підкоряється приватним інтересам, тоді як виробництво існує як сукупне робоче місце усього населення кожної країни.
Світові зв’язки та глобалізація господарства подовжує нові межі ринків праці. У структурі СОП це відображається у виникненні проблем іноземної робочої сили в даній країні, проблеми трудової еміграції і міграції.
Розглянемо СОП і сферу СОП з погляду включення до неї людини. Суспільне становище — це комплекс взаємозв’язків суспільних відносин людини і соціальних груп із суспільством. Для того щоб правильно визначити становище людини у СОП, необхідно виконати низку вимог — важливо визначити, наскільки сфера СОП є необхідною умовою і основою суспільного становища людини; також важливо визначити основні суспільні форми, в яких людям доводиться працювати. Встановити, на які цінності орієнтована трудова діяльність і які мотиви є для працівника вирішальними. Слід також виявити, якими є основні ризики порушення нормального становища у сфері трудової діяльності. Ризики можуть бути пов’язані з поведінкою самої людини, із суспільними умовами, процесами та обставинами, незалежними від людини.
Управління працею — управління соціально-трудовою сферою. Соціально-трудова сфера — це сфера соціально-економічних процесів і відносин, у якій переважають відносини з приводу суспільних і виробничих умов праці, їх здійснення, організації, оплати, дисципліни, етики праці, формування та функціонування трудових відносин. Отже, соціально-трудова сфера — це сукупність конкретних суспільних форм, у яких формується, здійснюється, змінюється соціальне становище працівників.
Суть управління працею полягає в необхідності забезпечити нормальну виробничу діяльність працівників, які мають інтереси, що виходять за межі виробництва. Отже, управляти працею у суспільстві означає управляти відтворенням нормального суспільного становища працівників, а також членів їхніх сімей. Управління працею не обмежується лише управлінням факторами виробництва, а й охоплює працю як соціальний процес.
Розглянемо типи та методи управління працею (рис. 5.2.2). Між типами управління працею та методами управління існує тісний взаємозв’язок. Полягає він у тому, що авторитарний тип управління використовує лише директивні методи; демократичний — базується на ініціативі та активності. Різні методи використовуються за будь-яких типів управління.
Рис. 5.2.2. Типи та методи управління працею
Прикладами директивних методів управління є різні заборонні норми в законах про працю (забороняється платити менше мінімальної заробітної плати, а більше — на власний розсуд).
Побічні методи використовуються тоді, коли працівник має право (не має права) вибору з різних варіантів. Стимул — універсальна формула даного методу управління.
Особливість методу самоуправління у тому, що у процесі управління відсутній керівник. Працівник самостійно керує процесами праці, своєю поведінкою, виходячи із суспільних законів, з власних відносин із суспільством. У формах управління працею відображається природа суб’єктів і об’єктів даного процесу, характер їх взаємовідносин. Управління працею відображене на рис. 5.2.3.
Рис. 5.2.3. Форми управління працею
Різке падіння виробництва у 90-х роках минулого століття змінило характер трудової діяльності. Зі сфери побудови життєвих планів, з головного фактора життєвого успіху праця перетворилася на засіб виживання. Виник тіньовий ринок праці. Він охоплює заборонену законом економічну діяльність активних громадян. Крім цього, поширилися найм і використання робочої сили з порушенням встановлених законом трудових прав і свобод. Одним із наслідків цього є недобросовісна конкуренція між самими роботодавцями і між самими працівниками. Кризове становище економіки зумовило відтік працездатного населення, зокрема висококваліфікованих кадрів із ряду галузей до галузей, що потребують менш кваліфікованої та менш ефективної праці, з країни в цілому. Внаслідок цього трудовий потенціал на сучасному етапі недовикористовується. Так постало завдання відновлення якості робочої сили. Продовжує залишатися актуальною проблема прогресу, оскільки науково-технічна революція у сфері праці не відбувається належним чином.
Важливою обставиною є і те, що багато працюючих втратили гідне становище у сфері праці. Мінімальна міра гідного становища — це захищеність законодавством. Нерідко у сфері праці відсутній елементарний правопорядок не з причини відсутності відповідних законів, а з причини їх невиконання чи неправильного застосування. Праця дедалі більше потрапляє до сфери незаконних занять. Унаслідок цього формуються два типи управління працею — управління працею у законному секторі та в тіньовому.