5.3.2. Брахманізм

У VI—V ст. до н.е. серед рабовласницьких держав у Давній Індії особливо виділялися Магадха, Кошала і Гандхара. Вільні громадяни і раби — дві основні соціальні гру­пи цих держав. Рабство здебільшого мало патріархальний характер, рабів використовували переважно в домашньому господарстві, для обслуговування вільного населення. Так тривало недовго, згодом рабовласництво стає важливим чинником виробництва.

Населення поділялося на варни — спадкові соціальні групи, пов'язані передусім професійною діяльністю, що визначало їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяли тільки в межах варн. Пізніше варни стали називати кастами. Кас­това структура суспільства, була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману".

Ці закони встановлювали поділ суспільства на чотири касти (варни): брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найви­ща — брахмани — жреці, які тлумачили Веди, здійснюва­ли жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою. Варну кшатріїв становила військово-племінна адміністрація. Вони обіймали дер­жавні посади, були воїнами, володіли землями. Вайшії — вільні члени общин, які займалися землеробством, скотар­ством, ремісництвом, торгівлею. Шудри — найнижча вар-на неповноправних, залежних і підлеглих людей. До неї входили особи, які прибули до общин, або місцеві збіднілі вайшії — ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Во­ни були обмежені соціальне, в тому числі щодо участі у релігійних церемоніях.

Зафіксований в "Законах Ману" міф так пояснює ви­никнення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: з уст — брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздавали милостиню; з рук — кшатріїв, щоб охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вив­чали Веди; із стегон — вайшіїв, щоб пасли худобу, розда­вали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лихварством і землеробством; з ніг — шудрів, які повинні покірно служити попереднім варнам.

Дотримання кожним свого закону веде на небо й у вічність, порушення — до загибелі від змішання варн.

Народжені в перших трьох варнах після досягнення певного віку (брахмани — семи років, кшатрії — десяти, а вайшії — одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну і отримували шнур, який клали на ліве плече і про­пускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні, її називали другим наро­дженням, а членів варн — двічі народженими.

Суспільний розвиток всередині І тис. до н.е. був дуже інтенсивним і потребував ідеологічного обґрунтування. А духовний розвиток суспільства мав переважно релігійний характер. Це спричинило поступове перетворення ведич­ної релігії на брахманізм (назва походить від назви збірни­ка релігійних текстів — Брахман). Написання текстів Брахмана відносять до VIII—VI ст. до н.е., їх вважають найдавнішими зразками давньоіндійської прози. Брахман містить ведичні за своїм корінням міфи і перекази про історію та культуру індійської давнини. Головне в них — релігійні, ритуальні настанови, обґрунтування особливої ролі та становища жерців цієї релігії —- брахманів.

Брахманізм є вищим ступенем релігійної свідомості, новим етапом опанування людським розумом богів. Його пантеон очолює тріада богів — Трімурті. Головний серед них — Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним доброчин­ний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. У них є ба­гато інших функцій, які доповнюють головні. Недарма Вішну і Шива мають по тисячі імен та епітетів. Трімурті і раніше вважали богами, вони становили і ведичний пан­теон. Це антропоморфні боги, які мають дружин, дітей, родичів. Наприклад, дружина Шиви — богиня Калі (Дру­га) — це богиня-матір, яка уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Шиви — Ганеша (людина з голо­вою слона) — бог мудрості й добробуту, успіху і розвитку, та Сканда — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливим у брахманістському пантеоні є бог Вішну. Він уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог-охоронець, дбає про долю людства, будь-коли готовий прийти йому на допомогу. В його образі втілено індійське розуміння спасителя людст­ва. Вішну досягає цього, оселяючись в конкретній людині,

тварині, явищі, об'єкті природи і прислужуючись їм у потрібний час. Це вчення пізніше деталізував індуїзм. Брахманізм наводить десять втілень Вішну, головні з них — в людей-героїв, людей-богів — Раму і Кришну.

В пантеоні брахманізму є й племінні боги, боги окре­мих місцевостей, сіл і навіть родин, які борються зі злими духами, демонами.

Брахманізм — яскраво виражена анімістична релігія: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Ду­ша людини вічна. Після її смерті вона переселяється в тіло іншої людини, тварини, навіть в предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ є результатом оцінки людського життя. Винагорода за добро, покарання за вчинене зло в житті — це карма. У кожної людини своя карма, що означає неминучість, збіг не відворотних причин. Ця карма має свої особливості, свої правила для кожної варни, бо Брахма встановив для них дхарми — норми, закони життя — і стежить за їх до­триманням, відповідно оцінюючи життя людини. Якщо людина дотримувалася дхарми, душа її переселиться в тіло людини, яка процвітатиме, матиме успіх у варні, як і по­передня людина. Душа може переселитися і в тіло людини вищої касти, навіть в тіло брахмана, а душа брахмана, як­що він дотримувався вимог своєї дхарми, потрапляє в рай. Душа того, хто порушував закони та правила своєї варни, потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, ра­ба, навіть тварини, а потім — у пекло.

Брахманізм як новий ступінь релігійного розвитку ви­явив себе і в релігійному культі. Усі боги мають скульптур­не зображення. Брахму зображують чотириликим і чоти­рируким, підкреслюючи його фізичну досконалість: він усе бачить, чує, може, він вищий за інших богів, не кажу­чи про людину. Цей фантастичний вигляд Брахми міфо­логія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті й за­кохався в неї, але вона, вважаючи Брахму своїм батьком, всіляко уникала його. Намагаючись бачити її усюди, БрахмаСарасваті піднялася догори, на небо — Брахма надбав і п'яту голову. Так СарасватіБрахма все-таки втратив у боротьбі з Шивою. став чотириголовим. виму­шена була стати його дружиною. П'яту голову

Сарасваті — богиня мудрості, наук, письма, музики та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, в яких -— книга, квітка лотоса та барабан, що унаочнювало сфери її діяльності.

Серед особливостей брахманістського культу — по­клоніння тваринам, що свідчить про залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество ототожнювалося з яко­юсь твариною: Вішну — з міфічним птахом Гарудою, Шива — з биком, його дружина Калі — з тигром тощо. Священні тварини — корови і мавпи, священна росли­на — лотос.

Культові споруди були примітивними. Здебільшого — ритуальні майданчики з постійним або тимчасовим вівта­рем або жертовним вогнищем. Цю роль могло виконува­ти і домашнє вогнище. Головною культовою дією було жертвопринесення. Воно — сенс життя, головний засіб досягнення кращого перевтілення душі. Непринесення жертв — зло, яке обов'язково стане на заваді кращому пе­ревтіленню.

Віруючий брахманіст все життя дбав про добрі жертви. Жертвопринесення супроводжували всі помітні події у йо­го житті. Укладення шлюбу, народження дитини, посвя­чення в члени своєї варни, поховання вимагали регламен­тованих пишних церемоній і жертвопринесень з участю брахмана. Дехто з дослідників вважає, що в брахманізмі, принаймні в перший період його існування, коли він особливо відчував вплив арійської родоплемінної релігії, вдавалися і до людських жертвопринесень. Без брахмана жертви були недійсні. Вони мали бути принесеними у відповідний час, у відповідному місці й у відповідному по­рядку, із застосуванням відповідних гімнів, молитов, магічних формул і дій. Ритуал жертвопринесень детально викладено в книзі Брахман.

Великого значення надавалось обрядам очищення. До­тримання ритуальної та фізичної чистоти було не­одмінною умовою успішного жертвопринесення. Ритуаль­на практика обов'язково передбачала приготування та вживання соми (інд. "видушувати"). Для цього з рослини (назву не встановлено), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомогою спеціальних каменів, проціджували, змішу­вали його з водою та молоком і випивали під час релігійних церемонні. Сома викликал, галюцинації та ек­стаз. Пізніше цей напій отримав свого бога. Бог Сома — всезнаючий, небесний, все збуджуючий. Його викликали і йому поклонялися при виготовленні священної соми.  Брахманізм особливу роль відводив жерцям цієї релігії — брахманам, які становили особливу варну в суспільстві, їх вважали знавцями й тлумачниками священних текстів, виконавцями жертвопринесень. У дрібних державах брахмани виконували не тільки релігійні, а й світські функції — як чиновники, судді, управителі. Вони відіграли помітну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії.

Релігійна практика брахманізму покликала до життя інститут гуру. Відомо, що брахмани, кшатрії, вайшії, до­сягнувши певного віку, відбували обряд посвячення у чле­ни своєї касти. У шудрів цього обряду не було. Готувалися до посвячення вони під опікою вчителя — гуру, в домі якого жили на правах слуги, а гуру вважали своїм духов­ним батьком. Кожен брахманіст мав свого гуру.