Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.4. Економіка і мораль. Релігійні типи господарювання

6.4. Економіка і мораль. Релігійні типи господарювання

Підприємництво як специфічний суб’єкт господарської діяльності давно привертає увагу економістів, істориків, соціологів, психологів, культурологів. У широкому розумінні слова підприємництво — це економічна діяльність, спрямована на виробництво товарів, надання послуг з метою отримання прибутку. Практикою світового господарювання виведені необхідні умови для розвитку цивілізованого підприємництва:

стабільність державної економічної та соціальної політики, що є основою формування у підприємців та інвесторів упевненості в тому, що вони не стануть жертвами кон’юнктурних рішень чи політичних кампаній;

система пільгового оподаткування, яка стимулює відкриття нових підприємств та інвестиційну діяльність вже існуючих;

існування розвиненої інфраструктури підприємництва;

існування налагодженої банківської системи, що забезпечує пільгове кредитування бізнесу на етапі становлення та сучасний рівень обслуговування;

позитивний суспільний клімат, престижність підприємницької діяльності;

ефективна система захисту всіх видів власності, включаючи інтелектуальну;

дебюрократування процедур господарського регулювання з боку державних органів;

духовна підтримка (релігія, мистецтво, ЗМІ тощо).

М. Вебер так характеризує релігійно-етичні типи ідеальної діяль­ності людини, серед котрих є як сумісні, так і несумісні з ринком:

для іудея це інтелектуал-книжник, який усі багатоманітні прояви життя, включаючи багатство як дар Божий, намагається зрозуміти через нескінченні смислові тлумачення Святого письма;

для конфуціанця це бюрократ, який організовує світ;

для індуїста це маг, який упорядковує світ;

для буддиста це монах-споглядач, який мандрує світом і жебракує;

для мусульманина це воїн, який підкоряє світ;

для християнина це ремісник, котрий завдяки «автономності» своєї праці забезпечує певну автономію власної особи1.

Релігія як світогляд та ідеологія є істотною складовою частиною світової культури і, отже, вона не може стояти осторонь від певного трактування господарської і підприємницької діяльності людини, яку вона за своєю традицією опікає, радіючи за її духовну чистоту.

Християнство і його зв’язки з господарською діяльністю. Щодо відомих християнських сповідань, то тут існують православний, католицький і протестантський тип «економічної людини». Причому останній, тобто протестантський тип, має ряд різно­видів: пуританський, лютеранський, кальвіністський, квакерський, молоканський тощо.

Епоха генезису капіталізму — це не тільки час формування механізму експлуатації найманої праці, персоніфікованого в особі крупного мануфактуриста або фабриканта. Це був ще й час, коли народжувався новий, невідомий для традиційного суспільства тип робітника, масового виробника: вольового, наполегливого, здатного до самодисципліни і вельми чутливого до суто економічного стимулювання. Вперше з’явився на світ розвинутий, цивілізований реальний інтерес, без якого неможливе високоефек­тивне виробництво; утверджується нова господарська етика: працювати потрібно так, щоб витрати праці й засоби виробництва неодмінно окуповувались. Прибутковість задуманої справи — це й є категоричне «надзавдання», яке підпорядковує собі будь-які (життєві, споживчі) цілі. Працювати нерентабельно, безприбутково, заради простого забезпечення наявних потреб — заняття для працівників примусової праці, а ж ніяк не для вільного господаря. М. Вебер таким чином атестував цих перших на нашій планеті представників госпрозрахункового напряму думок: «Вони були людьми з яскраво вираженими якостями моралі, які пройшли сувору життєву школу, обачливими й рішучими одночасно, людьми стриманими і сміливими, поміркованими і впертими, людьми з принципами»1. Саме вони були носіями протестантської етики, яка професійну діяльність розглядала як покликання, яка утворила концепцію раціональної аскези, яка до багатства ставилася лише як до засобу розвитку виробництва.

На думку відомого російського філософа С. М. Булгакова, економічний тип людини, господарський діяч, підприємець у християнстві позначається зовнішнім тягарем господарської необхідності, бо сам Ісус Христос був теслярем, а перші апостоли Христові повинні були рибалити, займатися виробництвом наметів, але зсередини цей тягар сприймався як служіння Богові, як християнський послух. І ця релігійна установка (аскеза) визначала духовно-моральний тип господарського діяча, який повинен проводити своє господарське служіння, хоч у якому б соціальному стані він був, із почуттям релігійної відповідальності. І цю «етику праці» не можуть замінити жодні інші — гуманістичні або комуністичні ідеали чи гасла. «Комунізм, — писав С. М. Булгаков, — створив нове рабство для народу, з примусовою працею, в якому свобода належить тільки панівному класу або партії. Але ми знаємо з історії економічної науки, наскільки рабська праця стоїть нижче вільної праці в суто господарському економічному відношенні. Вільна ж господарська праця разом з дисципліною праці дається лише християнством»1. Звичайно, релігійна мотивація праці притаманна й іншим релігіям (іудаїзму, ісламу, буддизму і навіть язичництву), однак вільна у моральному відношенні людина, як гадав С. М. Булгаков, народжується тільки в християнстві, так само, як вільний господар і вільний громадянин з’являються в історії лише завдяки християнській свободі. Однак історично православ’я мало серед народів Сходу протягом тисячоліть перевагу аграрного типу господарювання зі слабо вираженим промисловим і фінансовим капіталізмом. Ось чому щодо капіталізму воно поділяло разом із західною церквою негативне ставлення до стягнення відсотків з капіталу, яке з презирством розглядалось як лихварство.

Що правда, Візантія (близький сусід і партнер у підприємництві та торгівлі з Київською Руссю) не знала прямих канонічних заборон стягування відсотків, як це було в Римсько-католицькій церкві, ось чому й не було потреби робити спеціальні канонічні відступи для того, щоб визнати накладання відсотка на капітал як самі собою зрозумілі відносини. Землеробський побут, відповідно до особливостей національного характеру, природи та клімату, знайшов відбиток християнського культу в святах, присвяченнях, приурочених до окремих дат і господарських акцій, до відзначення і святкування дат святих та інших подій. Цим самим вносилося багато світла, тепла, релігійної поезії в господарський побут, звільняючи його від нудної прози, характерної для промислового виробництва.

Однак треба пам’ятати, що розвиток господарських форм є не стихійний, а закономірний процес, природна необхідність якого примусово обумовлює волю господарського суб’єкта. Якщо його неможливо змінити через його господарську неминучість, то не лишається нічого іншого, як переосмислити цей процес по-хрис­тиянськи й облагородити його — перетворити його із засобу організації експлуатації на ниву загальнолюдської праці; спрямувати його на служіння вищим цілям людства і християнської любові. Тут доречним є запитання загального характеру: чи має православна філософія господарства загальний есхатологічний смисл (віра в релігійний кінець світу і покарання грішних), чи вона спрямована лише на здобуття хліба насущного на кожен день?

На це запитання намагався дати відповідь відомий російський філософ М. Ф. Федоров. На його думку, господарює не індивід, а людство, причому окремі зусилля й досягнення людей підсумовуються в загальний результат людського оволодіння природою. Людина здійснює своє історичне призначення — стати володарем Всесвіту, розкриваючи його таємниці й підкоряючи їх своїй волі. В господарській праці, в підприємництві твориться загальна справа усього людства. В господарстві взагалі розкривається космізм людини, її покликання і міць; у ньому людина живе одним життям зі світом, як у потребах, так і у виробництві. Оволодіння силами природи, «регуляція природи» має для себе виправдання тільки через участь синів людських, які виконують справу Божу у всезагальному воскресінні своїх батьків. Якщо ця справа не буде звершена синами людськими, вважав М. Федоров, то вона буде звершена волею Божою в ім’я осудження тих, хто не справився зі своїм завданням.

Нагадаємо щодо цього й слова Ф. М. Достоєвського. Він визначив православ’я як російський соціалізм. У ньому, на думку письменника, вміщується натхнення любові й соціальної рівності, які, на жаль, відсутні у «науковому соціалізмі».

Християнство стоїть вище класової відокремленості з її обмеженістю та егоїзмом. Воно не пов’язане з якою-небудь визначеною системою господарської організації. Православ’я не стоїть на захисті приватної власності як такої, що певною мірою не притаманне католицизму. Православ’я не захищає також капіталістичної системи господарювання (як і соціалістичної). Є найвища цінність у людини, при висвітленні якої православ’я спроможне дати порівняльну оцінку різним формам господарюван­ня, — це свобода особи, правова і господарська. Найкращою з господарських форм, хоч би як її називали, є та, яка найефективніше її забезпечує.

Ісламська концепція ставлення до закону вартості. Вибір господарювання демонструє фундаментальну рису ісламського шаріату. Він є умовою формування обов’язку та відповідальності. Об’єк­том вибору є приватна власність. Вона служить основою, на якій ґрунтується вільний вибір у сфері економічної активності.

Індивід, як вважають ісламські модерністи, повинен володіти трьома правилами підприємницької діяльності: 1) правом споживання; 2) правом розпоряджатися власністю на свій розсуд; 3) правом вкладання її в підприємницькі структури з метою збіль­шення її обсягів. За ісламською традицією виділяють два види прибутку: від праці та від капіталу. Людина примножує своє багатство приватною працею або шляхом участі свого капіталу в праці іншого. З позицій мусульманських теологів, мудрий божественний законодавець дозволяє отримувати прибуток з капіталу. Виробничі відносини, вважають вони, повинні будуватися на такій основі: по-перше, оцінка живої праці й оцінка капіталу як накопиченої праці; по-друге, допускається сумісна участь цих елементів виробництва в сільському господарстві. В цьому плані є законним (за шаріатом) як прибуток від праці, так і прибуток від вкладення в бізнес капіталу.

Проте ще й у наш час серед мусульманських бого­словів точиться полеміка щодо припустимості чи гріховності створення в мусульманських країнах банківської системи. Ця полеміка пов’я­зана з тим, що, з одного боку, існує заборона стягувати позичковий відсоток («рібу»), а з другого боку — заборона на змертвіння капіталу. Шлях розв’язання цього конфлікту ще у 1899 р. вказав Муфтій Мухам Або (Єгипет): на його думку, банківські внески і стягування з них відсотків не є богохульним лихварством.

Буддизм і його зв’язки з господарською діяльністю. Буддизм дуже поширений у країнах Далекого Сходу, Південної і Південно-Східної Азії. В країнах СНД ця релігія поширена серед бурятів і калмиків.

Буддистська економіка ґрунтується на простоті й відсутності будь-якого примусу. Для європейського бізнесмена буддійський спосіб життя здається чудом через дивовижну раціональність його моделі: винятково малі витрати і задовільні результати. Голов­ним для буддизму є не вибір між економічним зростанням і традиційною стагнацією бізнесу, а вибір своєрідного «середнього шляху», «проміжної економіки» між матеріальною забезпеченістю та традиційною духовністю. Буддистам здається вкрай неекономічним і нераціональним складний покрій європейського одягу, добірний інтер’єр у сучасній квартирі, витончений кухонний посуд, столове приладдя та багато інших атрибутів європейського способу життя. В основі буддійської економіки, як і в основі проміжної, спрощеної технології, лежить виробництво товарів з місцевих матеріалів і для місцевого споживання. Безрозсудна експлуатація природних багатств, вважають буддисти, є актом насильства над природою, яке веде до насильства над людьми, тобто буддійська економіка максимально екологічна.

У ряді сект буддизму, як, наприклад, в японській секті «Cенсю», що названа буддійським протестантизмом, догматичний бік релігії відійшов на другий план, а на перший план виступило «приземлення» реформ цієї найстародавнішої релігії. У такому вигляді вона стає ближче до селянства і нижчих прошарків військових. Інші різновиди буддизму (хоккесю, ніссінсю) поширені серед ремісників і крамарів. Однак найвище соціальне становище в буддійському суспільстві посідає не бізнесмен, а заглиблений у себе «саядо», що займається самоспогляданням: перед ним падають ниць і бізнесмен, і університетський професор, і міністр. Буддизм на практиці гальмує зростання національної буржуазії, майнове розшарування сільських жителів, пролетаризацію їхніх низів, поповнення найманої армії праці. Опинившись у скрутному становищі, буддист не бажає люмпенізуватися, а йде у монастир, де може отримати мінімально необхідне для підтримки свого життя і людської гідності.



1 Вебер М. Избранное. Образ общества: Пер. с нем. — М.: Юрист, 1994. — С. 265—275.

1 Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Давыдова Ю. Н.; предисл. Гайденко П. П. — М.: Прогресс, 1990. — С. 80.

1 Булгаков С. Н. Православие: очерки учения православной церкви. — К.: Либідь, 1991. — С. 204.