Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.1.5. Стан інтеграції України до світового ринку праці

7.1.5. Стан інтеграції України до світового ринку праці

Формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства значною мірою залежить від інтеграції України до світового ринку праці. Економічні проблеми, низька мотивація легальної зайнятості, значний рівень безробіття створили об’єк­тивні передумови для пошуку громадянами України праці за кор­доном.

Цивілізоване входження України до світового ринку праці є обмеженим і недостатнім. Цей процес віддзеркалюється передусім в угодах, укладених Україною з іншими державами, серед яких провідне місце мають посідати угоди, спрямовані на захист інтересів наших громадян на зарубіжних ринках праці.

Відповідно до офіційної статистичної звітності, яку подають до Державної служби зайнятості суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють діяльність, пов’язану з працевлаштуванням громадян за кордоном, протягом 2001 року за кордоном працювало 36 329 громадян України. Із загальної кількості працевлаштованих за кордоном 31 069 — трудящі мігранти, лише 419 — сезонні працівники.

Але, як свідчить практика, ці дані містять інформацію лише про незначну частину тих громадян України, які працюють за кордоном. А це означає, що ті, які залишилися поза угодами, не мають захищеності своїх прав. Як випливає з дослідження, проведеного вченими С. І. Пиріжковим, О. А. Малиновською та О. У. Хомрою 2003 року, яке базується на даних Держкомстату України стосовно перетину кордону. Щорічно громадяни України здійснюють за кордон приблизно 1,4 млн трудових поїздок та близько 3 млн комерційних. Оскільки йдеться про перетин кордону нерідко одними й тими самими особами, то реальна кількість працюючих на виїзді має бути меншою. Проте існують і інші оцінки, що значно перевищують дані Держкомстату України. Наприклад, Мінпраці України оцінює трудову міграцію за кордон у 3—4 млн. Деякі економісти називають цифру 5 і навіть 7 млн.

Проте неважко дійти висновку, що в будь-якому разі, коли виходити з названих цифр, відсутність на батьківщині від 15 до 30 % економічно активного населення, кваліфікованого й освіченого, створює потенційну загрозу нормальному економічному розвитку України. Передусім од відсутності кадрів почнуть потер­пати базові галузі промисловості — вугільна, металургійна, хімічна, будматеріалів та ін., що примусить інші галузі підвищити питому вагу аналогічної необхідної продукції для власного виробництва, яку тепер слід буде шукати за кордоном. Останнє не лише завдасть утрати вітчизняним товаровиробникам, а й підвищить собівартість і через це знизить конкурентоспроможність вітчизняної продукції, не кажучи вже про значні моральні й психологічні втрати суспільства.

Стосовно розподілу по країнах, то дані такі: у Польщі на заробітках — 300 тис. громадян України, в Італії та Чехії по 200 тис., у Португалії — 15 тис., Іспанії — 100 тис., Туреччині — 35 тис., США — 20 тис. Кількість заробітчан на виїзді в Росії, за оцінками посольства України, сягає 1 млн, однак у сезонний пік ця цифра може потроюватися [10, с. 6,7].

Незважаючи на різноманітність указаних оцінок, всі вони свідчать про те, що трудова й комерційна міграція за кордон є вельми поширеною. Вона перетворилась у поведінкову стратегію багатьох українців, основним або додатковим джерелом доходів значної кількості сімей і набула у зв’язку з цим великого суспільного значення. Вона впливає на стан ринку праці, рівень добробуту, попит на товари та послуги, структуру споживання, а також на формування особистості, демографічну поведінку, сімейні відносини, виховання дітей. Результати міграції позначаються на стані суспільства в цілому, його стабільності, стані соціально-економічних реформ. Такий обґрунтований висновок роблять згадані автори. Проте слід зробити і такий висновок, порівнюючи офіційні дані з даними досліджень та експертними оцінками, що значна частина міграції не є організованою, а си­туація з прикордонною міграцією взагалі неврегульована, а тому такі мігранти — громадяни України — кинуті напризволяще і не можуть позитивно впливати на інтеграцію України у світовий ринок праці.

До чого призводить такий стан речей з мігрантами, свідчить вже згадана праця С. І. Пиріжкова, О. А. Малиновської та А. У. Хомри «Внешние трудовые миграции в Украине: социально-экономичес­кий аспект».

Соціальна незахищеність зовнішніх трудових мігрантів. Переважна більшість зовнішніх трудових мігрантів (81,8 %) та членів їхніх сімей за період роботи за кордоном за медичною допомогою не зверталися; 1,3 % за медичною допомогою звертались, однак не отримали. Ніхто з них не отримував якихось соціальних виплат по хворобі, сімейної допомоги тощо. Трудові мігранти з України в інших країнах не лише майже не звертаються по захист своїх прав, а й не намагаються створити для такого захисту громадських організацій [10, с. 83].

Умови праці та побуту в період роботи за кордоном. Переважна кількість (69,5 %) трудових мігрантів з України за кордоном працювали за усною домовленістю. Тобто фактично вони не мали жодних юридичних гарантій щодо оплати праці, її умов, режиму праці й відпочинку тощо; не мали основи для захисту своїх громадянських прав. Тим часом, за даними соціологічних досліджень Інституту соціології НАН України, середня тривалість робочого часу за кордоном у зовнішніх трудових мігрантів становила 11,5 години, а 3,4 % з них працювали 17 та більше годин на день [10, с. 75—87].

Висновок з усього викладеного може бути такий: національний ринок праці для збереження та розвитку трудового потенціалу потребує специфічних заходів щодо його захисту. Для цього має бути розроблена нова міграційна політика держави з урахуванням умов, що складалися у зв’язку з розширенням ЄС. Двосторонні договори з окремими країнами повинні мати всебічні аспекти захисту прав громадян і соціального захисту трудових мігрантів та членів їх сімей з усіма країнами, де працюють громадяни України.

Урядом України здійснюються заходи щодо поліпшення ситуації. Так, порушено питання про розробку програми спів-
робітництва між Радою Європи, Європейською Комісією та Україною, до якої планується включити заходи щодо співробітництва з імплементації Європейської соціальної хартії (переглянутої).