7.2. Мотиви і стимули творчості
7.2. Мотиви і стимули творчості
Вивчення рушійних сил процесу пізнання, його інтенсифікації обумовлює постійну потребу мотивації творчості. Більшість дослідників розглядають мотиви творчості як явища, детерміновані потребами. Тому починати аналіз цього питання слід із розгляду впливу потреб на механізм людської діяльності. Марксисти і позитивісти потреби відносять до першопричини й основного стимулу творчої діяльності. Перші (наприклад, К. Маркс) поділяють потреби на матеріальні й духовні, причому пріоритетними називають саме матеріальні потреби. Другі (наприклад, А. Маслоу) поділяють потреби на базисні (їжа, безпека, позитивна самооцінка тощо) і похідні (справедливість, добробут, порядок, єдність соціального життя). Базисні потреби мають певну ієрархію: 1) фізіологічні і сексуальні; 2) екзистенційні; 3) соціальні; 4) престижні; 5) духовні. Причому перша і друга потреби є вродженими, а 3, 4, 5 — набутими. Багато в чому обидві концепції збігаються.
Для вивчення механізмів дослідницької роботи, безумовно, корисною є розробка і вивчення структури особистих потреб, потреб основних соціальних груп суспільства і дослідників як членів цих груп. Однак треба пам’ятати, що особистість — це не тільки комплекс певної кількості потреб, як гадають деякі економісти, а й система психологічних, соціальних, моральних, інтелектуальних властивостей людини. Тому що не самі потреби є безпосередньою основою діяльності, а породжені ними мотиви. Мотиви зумовлюються більшою мірою внутрішніми психологічними стимулами, спрямованими на діяльність по задоволенню тієї чи іншої потреби. Якщо мотив не усвідомлюється, його зазвичай називають прагненням, спонукою.
Мотиви у структурі особистості завжди виступають системно. Той самий мотив може спонукати до вибору різних засобів діяльності. Більше того, прагнення задовольнити ту ж саму потребу може породжувати різні мотиви. Системність мотивів діяльності, їхня ієрархічна побудова зумовлюють те, що мотиви, спрямовані на досягнення певної мети (щодо реалізації важливої для особистості потреби), через відсутність необхідних об’єднаних умов можуть поступатися місцем менш важливим мотивам, спрямованим на досягнення другорядної мети. Часто відбувається боротьба мотивів, що пояснюється наданням різної важливості конкретному мотиву залежно від сукупності об’єктивних обставин, точніше, від індивідуального бажання. Важливість, що приписується попередньому мотиву, часто змінюється з плином часу, в процесі змін життєдіяльності людини. Слід також звернути особливу увагу на той факт, що вплив зовнішніх стимулів лише тоді приводить до очікуваних наслідків, коли вони збігаються з внутрішньою мотивацією.
Природа мотивів є подвійною: з одного боку, мотив може бути породжений об’єктивною, суспільною потребою, з другого — особистісною (біологічною, індивідуально-психологічною). Однак як у першому, так і в другому випадку, щоб стати мотивом, спонукачем до дії, ці потреби повинні відображатися у свідомості індивіда. Об’єктивна суспільна потреба в економічних дослідженнях — у стимулюючих і спрямовуючих факторах в діяльності дослідника. Однак результат дослідження, який відповідає потребам суспільства і задовольняє їх, начебто відсуває межі потреб на нові рубежі, підносячи тим самим потреби на більш досконалий рівень дослідження.
Творчий злет може спонукатися як зовнішніми чинниками (пошук відповідей на поставлені запитання), так і внутрішніми потребами самовираження особи, реалізацією раніше набутих знань і власними міркуваннями. Отже, винахідницька творчість має, так би мовити, подвійну детермінацію: вона потребує зовнішнього імпульсу, спонукаючи дослідника до роботи, і вимагає певного запасу знань, умінь, навичок, хисту до науки, ґрунтуючись на яких можна винайти щось нове, оригінальне. Відсутність хоча б однієї з цих умов робить творчість неможливою або позбавляє її суспільної цінності. Слід зазначити, що співвідношення цих двох мотиваційних умов може бути різним.
Основу мотивації дослідження становить задоволення суспільних потреб, що виступають у різноманітній формі, — потреби творчості, самовираження, підвищення своєї репутації, визнання високої професійної кваліфікації, бажання поліпшити життєві умови, матеріальне зацікавлення.
Р. Кратчфілд усю сферу мотивуючих до творчості чинників поділяє на дві великі групи: зовнішню і внутрішню. До зовнішньої належать насамперед мотиви, спрямовані на досягнення матеріального добробуту, зміцнення свого службового становища або його поліпшення, досягнення професійного престижу. У цих випадках творчий результат виступає як умова досягнення іншої мети. До внутрішньої мотивації належать мотиви, які мають на меті, головним чином, задовольняти пізнавальні потреби. Сам процес творчості, вміння розв’язувати складні завдання викликає задоволення, радість, ейфорію. В цьому випадку творчий результат стає вже не умовною, а досягнутою метою.
Безумовний інтерес становлять експериментальні дослідження спонукальних мотивів до творчої діяльності. Так, Є. Толейко розрізняє три групи спонукання до творчості: 1) особистісні мотиви — бажання одержати винагороду за винаходи і раціоналізаторські пропозиції й отримати задоволення; 2) суспільні мотиви — допомогти людям, своєму підприємству, суспільству в цілому; 3) мотиви виробничо-технічного й соціально-економічного характеру. Серед них прагнення підвищити якість продукції, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, поліпшити економічні показники підприємства, забезпечити економію матеріалів, фінансових ресурсів, енергії тощо.
Ю. О. Дмитрієв поділяє мотиви до спонукання творчості на 5 видів: 1) інтелектуальне задоволення; 2) почуття професійної гідності (престижу), професійної гордості; 3) розуміння того, що внаслідок впровадження новації полегшиться праця людей, підвищиться продуктивність праці, якість продукції; 4) зацікавленість у матеріальній винагороді; 5) синтез усіх вищезазначених чинників.
О. О. Зворикін поділяє мотиви творчості на внутрішні, матеріальні й престижні. Результати його досліджень свідчать про переконливу перевагу в творчості саме внутрішніх мотивів (внутрішніми мотивами керується близько 50 % респондентів, матеріальними — 6,2 %, престижними 9,5 %).
На основі вивчення розглянутих мотивів безпосередньо будується система стимулювання. Комплексна система стимулювання наукової творчості запропонована Є. С. Жариковим (табл. 25).
Таблиця 25
ПРИНЦИПИ СТИМУЛЮВАННЯ НАУКОВОЇ ТВОРЧОСТІ
| Умовно-позитивна група принципів | Умовно-негативна група принципів |
| 1. Урахування особливих здібностей дослідника | 1. Колективні форми мотивації |
| 2. Збереження особистості дослідника | 2. Цілеспрямованої зміни особистості |
| 3. «Природного» стимуляціювання | 3. «Виконання ролі» |
| 4. Перманентного впливу | 4. Дискретного впливу |
| 5. Адекватності стимулів до можливостей дослідників | 5. Використання неадекватних здібностям домагань дослідників |
| 6. Заміщення мотивів | 6. Погашення мотивів |
| 7. Створення комфортного емоційного середовища для творчості (задоволення від успіху) | 7. Створення дискомфортного емоційного середовища («страждання від неуспіху») |
| 8. Руйнування перепон | 8. Штучного створення перепон |
| 9. Багатоманітності стимулів | 9. Принцип відповідності стимулів суспільним ідеалам |
Як бачимо з наведеної табл. 25, найсприятливіші умови для творчої діяльності створює праця фахівців у спеціалізованих наукових і проектних організаціях. Саме від працівників таких організацій суспільство вимагає раціональних, принципово нових та економічно збалансованих рішень. Але практика дозволяє зробити висновок: наявність умов діяльності ще не є достатньою підставою для інтенсифікації творчості. Для цього потрібні значні організаційно-методичні зусилля. Незважаючи на важливу роль економічних факторів стимулювання, ними не можна обмежуватися, їх слід доповнити широким спектром моральних стимулів.