Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.3. Державні і ринкові механізми регулювання розвитку АПК.

7.3. Державні і ринкові механізми регулювання розвитку АПК.

Перехід від планової до ринкової економіки пов'язаний з необхідністю прискореного розвитку аграрного сектору економіки, стабільного нарощування виробництва продовольчих товарів, максимальне насичення ними внутрішнього ринку, збільшення експортного потенціалу продовольства, максимальне забезпечення населення продуктами харчування. Ринок - могутній каталізатор ділової активності людей, їх стимул до виробництва, підприємництва і бізнесу. Однак здійснюючи економічні реформи і переходячи до ринкової економіки ми поки що рухаємось у протилежному напрямі, повертаючись до первісних джерел безкоштовного, найдавніших торгових операцій обміну товарів без участі грошей. Внаслідок товарно-грошового дефіциту появляється бартер. У зв'язку із цим проблема регулювання товарно-грошових відносин, на основі максимального врахування дії закону вартості, розширеного відтворення нарощування товарообігу і нагромадження капіталу для подальшого розширеного відтворення набирає особливо важливого значення. Тому не тільки одні ринкові регулятори повинні стимулювати розвиток агропромислового виробництва але і державно-адміністративні. Слід відзначити, що в країнах з ринковою економікою товарне виробництво і ринок розвивалися тисячоліттями тобто з появи на світ грошей. За цей величезний історичний період ринок пройшов довгий і складний шлях свого розвитку від простих форм товарообігу, річ на річ (бартеру), до сучасного величезного товарообігу через торгівлю. Однак і в сучасних умовах високорозвинені економічні держави впливають на кон'юнктуру ринку. Зокрема Китай, Японія, США, країни Західної Європи через свою протекціоністську, фінансово-кредитну, цінову, інвестиційну, дотаційну, страхову і митну політику стимулюють розвиток агропромислового виробництва і агро бізнесу. Проте в Україні перехід до ринку відбувався без достатнього впливу на нього держави. Гріх проте поскаржитися, що наша держава не має ринку. Проте він у своїй більшості це дуже примітивний і спекулятивний, який деформує товарно-грошові відносини, відштовхує маси людей від ринкової торгівлі. Поки що вона супроводжувалась постійним зростанням цін на продовольчі товари, зубожінням населення і зростанням продовольчого дефіциту. Це підриває довіру народу до економічних реформ, переходу до ринкової економіки і розширення товарного виробництва.

Найбільш важливе значення для розвитку аграрної політики мають інвестиції в основний капітал тобто капітальні вкладення у сільське господарство. З 1990 року по 2000 рік вони зменшилися в порівняльних цінах 1996 рокеу з 11799 до 496 млн. Грн.. або у 2,1 рази. Якщо в 1990 р. Питома вага капітальних вкладень в цю галузь становила 21,3% то у 2000 р. - тільки 3,7%.

Таблиця 55 Інвестиції в основний капітал сільського господарства в порівняльних цінах (млн.. грн..)

В результаті зменшення капітальних вкладень у сільське господарство зменшилося оновлення основних виробничих фондів, припинилося будівництво зрошувальних і осушувальних меліоративних систем, корінне поліпшення лук і пасовищ, скоротилися масштаби хімічної меліорації земель і удобрення ґрунтів. Частина АПК у капітальних вкладеннях в економіку України з кожним роком зменшується.

Протягом останнього часу намітилась чітка тенденція до зменшення суми капітальних вкладень в АПК і їх частки у всіх капітальних вкладеннях в економіку України. Цілком природно, що вона зумовила зменшення виробництва всіх видів агропромислової продукції і загострення продовольчої проблеми.

Таблиця 56. Частина АПК у капітальних вкладеннях в економіку України, у відсотках

В розрахунку на сектор сільськогосподарських угідь капітальні вкладення у сільське господарство зменшилися за цей час з 290 до 13 грн., а на одного жителя з 391 до 36 грн. (у порівняльних цінах 1996р.). У зв'язку із зменшенням капітальних вкладень знизилась продуктивність і економічна ефективність використання аграрно-ресурсного потенціалу, вступив в силу закон спадної родючості ґрунту, результатом якого є постійне зниження врожайності сільськогосподарських культур.

Отже, головне завдання державної інвестиційної політики має полягати в тому, щоб відшукати додаткові джерела капітальних вкладень і забезпечити їх оптимальний розподіл. На сьогодні держава не може виділити великих коштів на розвиток меліоративного будівництва і корінне поліпшення земель. Але ті обмежені ресурси необхідно направити насамперед на розвиток агрохімічного комплексу, розширення масштабів удобрення земель з тим, щоб уже в найближчі роки домогтися значного підвищення врожайності сільськогосподарських культур. В продовж останніх десятиріч в Україні про водились крупно «масштабні роботи по гідротехнічній меліорації земель. На Україні було осушено 3,2 і зрошено більше 2 млн. га сільськогосподарських угідь, які забезпечували гарантовані і стабільні врожаї сільськогосподарських культур. Однак протягом останніх років меліоративні системи почали виходити з ладу, а осушені і зрошувальні землі повертатися у попередній стан. Щоб не допустити деградації великої кількості земель необхідно направити капітальні вкладення на модернізацію і оновлення меліоративних систем.

В перспективі при умові підвищення ефективності аграрного виробництва капіталовкладення можна буде направити більше на оновлення основних виробничих фондів і індустріалізацію сільськогосподарського виробництва.

Фінансове становище господарств - одна із найгостріших проблем аграрної економіки, яку теж ще не вдається розв'язати. Недосконалість фінансово-кредитної і податкової системи, відсутність механізмів регулювання цін, дуже великий їх диспаритет ускладнюють можливості виходу агропромислового комплексу з кризової ситуації. Господарства фактично позбавлені доступу до кредитів. Комерційні банки настільки підвищили відсоткові ставки, а промислові підприємства - ціни на промислові засоби виробництва (трактори, сільськогосподарські машини і обладнання) і предмети праці (мінеральні добрива, хімічні меліоранти, пестициди, гербіциди, комбікорми, мікро біологічні добавки, пальне, мастильні та інші матеріали), що це призвело до великого занепаду сільськогосподарського виробництва. Держава, суспільство, економічна наука не спромоглися виробити і здійснити чітку, цілеспрямовану, фінансово-економічну політику, яка б забезпечила високоефективне функціонування економіки. Одним із негативних чинників, які негативно впливають на розвиток аграрної економіки є недоступність господарств до кредитів через дуже високі відсоткові ставки комерційних банків. В той же час досить тривалий період позичкового капіталу в обігу, дуже велика залежність сільськогосподарського виробництва від природних умов і капризів природи, великий ризик в одержанні високих і стабільних врожаїв сільськогосподарських культур, а відповідно і високих доходів і можливість своєчасно розплатитися з боргами змушують господарства обходитись без позик у банках. До того ж вони припинили видачу довгострокових кредитів для капіталовкладень у гідротехнічну, хімічну і біологічну меліорацію земель. Отже, держава має примусити комерційні банки видавати короткострокові кредити господарствам на пільгових умовах по знижених відсоткових ставках з врахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і його територіальної організації.

Стихійний, не регульований перехід до ринкової економіки призвів до великої деформації, порушення еквівалентності між промисловістю і сільським господарством між містом і селом. Відомо, що ціна виробництва продукції дорівнює витратам на її виробництво та середньому прибутку, ціна навколо якої коливаються ринкові ціни. В умовах переходу до ринкової економіки промислові підприємства в десятки разів підвищили ціни на свої види продукції понад їх реальну вартість, в той час, коли сільськогосподарські підприємства і господарства не змогли у стільки ж разів підвищити ціни на промислові засоби виробництва і предмети праці, які використовуються в сільському господарстві були у 5-8 разів більшими ніж на сільськогосподарську продукцію, що позбавило можливості сільськогосподарських товаровиробників перейти на індустріальні високо інтенсивні методи господарювання (Таблиця 57.)

Таблиця 57. Індекси цін на пормислову продукцію і тарифи на послуги, які використовуються у сільському господарстві (грудень від грудня попереднього року у відсотках)


Аналіз і оцінка цінової ситуації свідчить про постійне зростання цін на сільськогосподарські машини і обладнання, транспортні засоби, мінеральні добрива, хімічні меліоранти, пестициди і гербіциди, паливо-мастильні та інші матеріали, електроенергію і послуги, які надаються сільському господарству. При чому індекс цін на них зростає набагато швидше ніж на сільськогосподарську продукцію, що призвело до великого диспаритету цін на промислові засоби виробництва і предмети праці, що використовуються у сільському господарстві.

Індекси цін на всі промислові засоби виробництва зростають набагато швидше ніж на сільськогосподарську продукцію. Через це цінові механізми працюють не на користь сільського господарства, що призвело до його великого занепаду.

Цінові механізми відіграють найбільш важливе значення у відтворювальних процесах макро і мікроекономічних рівнів у досягненні ефективної структурної рівноваги і збалансованого розвитку агропромислового комплексу. Тому проблемам цінової політики держава повинна надавати особливо важливого значення. Вона повинна бути спрямована на створення однаково-сприятливих умов для розширеного відтворення у всіх галузях господарського комплексу, забезпечення еквівалентності обміну між ними, максимальне насичення ринку товарами, створення конкурентноздатного середовища, розвитку підприємства і агро бізнесу, унеможливлення одержання надприбутків за рахунок роздування цін понад реальну вартість товарів. Враховуючи цінову ситуацію, що склалася, держава мусить знайти можливості фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників, вжити оптимальних заходів відносно тих промислових підприємств, які понад міру реальної вартості своїх товарів, завищують ціни і наживаються на зубожінні селян і внести суттєві корективи у політику цін.

Більшість підприємств, підпорядкованих Міністерству аграрної політики, відчуває гостру потребу на фінансування інвестицій. Основним джерелом фінансування капітальних вкладень у сільському господарстві є амортизаційні відрахування. Однак протягом останніх років інфляція з'їдала всі амортизаційні кошти, а постійне зростання цін на промислові засоби виробництва і предмети праці унеможливлювало їх придбання господарствами. Мізерних прибутків господарств не вистачає для інвестування капітальних вкладень на придбання сільськогосподарської техніки, будівництво виробничих об'єктів, осушувальних і зрошувальних меліоративних систем, корінне поліпшення лук і пасовищ, закладку нових садів і виноградників та їх реконструкції. Лише в промисловості частка прибутку в джерелах фінансування інвестицій переважає. Лише в 1999р.

частка амортизації дещо зросла, а прибутку значно зменшилася (крім промисловості. Таблиця 58

Таблиця 58 Структура джерел фінансування капітальних вкладень (інвестицій) використаних підприємствами Міністерства агрополітики.

Як джерело формування інвестицій бюджетні та позабюджетні кошти не мають суттєвого значення, їх частка скоротилася у всіх галузях. Обсяг затрат на фінансування капітальних вкладень у структурі коштів бюджету та позабюджетних коштів, з кожним роком зменшується. Тільки в 1999р. обсяг затрат на фінансування капіталовкладень на потреби підприємств Мінагропрому на 26, а в 2000р. на 41% у порівнянні з 1990р.

Відновлення повноцінного інвестиційного процесу в агропромисловому комплексі вимагає удосконалення політики амортизації з тим, щоб амортизаційні відрахування забезпечували постійне оновлення основних засобів виробництва і створення необхідних умов для забезпечення прибутковості сільськогосподарських підприємств і господарств; удосконалення економічних механізмів розвитку агропромислового виробництва, відновлення інвестиційної діяльності держави і фінансової підтримки господарств.

Для подолання диспаритету в цінах і нееквівалентності обміну сільського господарства з іншими галузями АПК держава протягом 1990-1994 рр. практикувала підтримку доходності господарств через ціни на сільськогосподарську продукцію. Про її ефективність можна судити з даних таблиці 59.

Таблиця 59 Ефективність державної підтримки і доходів колективних господарств системи Мінагрополітики України

З припиненням державної підтримки в кінці 1994р. через відсутність гарантованих цін та зниження купівельної спроможності населення значно знизився рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва і галузь стала збитковою. У 1998-1999 рр. державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників здійснювалася шляхом спрямування на ці ціни податку на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами за реалізовані молоко і молокопродукти, м'ясо і м'ясопродукти.

Розвиток аграрного сектору економіки і його фінансово-економічні результати у великій межі залежать від податкової політики. Вона повинна представляти собою сукупність науково-обґрунтованих заходів спрямованих на забезпечення фінансової стабільності держави, наповнення державного бюджету, нагромадження фінансових ресурсів для інвестування капітальних вкладень у розвиток господарства країни І підвищення життєвого рівня населення. Для призупинення спаду і стабілізації аграрної економіки необхідна науково обґрунтована податкова політика яка б виходила із стану аграрного сектору економіки і особливостей сільськогосподарського виробництва. Податки представляють собою обов'язкові платежі в державний бюджет, що їх вносять промислові і сільськогосподарські підприємства торгуючі і комерційні структури, а також окремі особи.

Слід відзначити, що до сьогоднішнього дня наша держава ще не спромоглася створити надійний і високоефективний податковий механізм із врахуванням особливостей сільськогосподарського виробництва і специфіки галузі, який забезпечував би їх прискорений розвиток і високоефективне функціонування аграрного сектору економіки. Окремі податки, такі як податок на додану вартість (ПДВ), відрахування у фонд ліквідації Чорнобильської катастрофи, соціального страхування та інші, лягають важким тягарем на сільських товаровиробників. Слід підкреслити, що сума податків нарахована господарствам далеко не відповідала їх фінансовим можливостям, а тому вони не змогли сплачувати їх у тих розмірах, які були їм нараховані. (Таблиця 60)

Таблиця 60.

Сплата податків і податкових платежів.

Інститут аграрної економіки УААН. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (випуск 4). Київ - 2000р. с-549.

Так наприклад із загальної суми нарахованих податків господарствам в 1990р. змогли заплатити тільки 90,6%, в 1996р. - 40,9%, в 1997р. - 32%, в 2000р. - 63,4%. Податковий тягар в нашій країні сьогодні такий, що навіть у добре працюючих і рентабельних підприємствах не залишається коштів необхідних не тільки для розширеного але і простого відтворення. В 1996-2000 рр. сума нарахованих податків і обов'язкових платежів сільськогосподарських підприємств і господарств дорівнювала, а в багатьох випадках навіть далеко перевищувала суму заробітної платні працівників, а це означає, що половина валового внутрішнього продукту створеного в сільському господарстві передається у консолідований бюджетний фонд через механізми податків і обов'язкових платежів. Отже діюча податкова система не враховує реального фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників, гальмує розвиток простого і розширеного відтворення, не дозволяє нагромаджувати кошти для будівництва гідромеліоративних споруд, корінного поліпшення лук і пасовищ, удобрення ґрунтів хімічної і біологічної меліорації земель, придбання сільськогосподарських машин і обладнання, обмежує можливості використання досягнень науково-технічного прогресу. Отже нова податкова політика має бути спрямована на узгодження суми податків і обов'язкових платежів з фінансовими можливостями сільськогосподарських товаровиробників.

Важливе значення в системі заходів спрямованих на розвиток агропромислового комплексу має митна політика. В період кризи найбільшої деформації зазнав продовольчий комплекс. В результаті значно скоротилося виробництво продукції землеробства і тваринництва і всіх продовольчих товарів, їх ринок все більше наповнюється продовольчими товарами зарубіжних країн, здебільшого, це залежані, низькоякісні продукти харчування, які не знаходять збуту на світовому ринку. Тому зовнішня торгівля багатьох країн була переорієнтовано на український ринок. Вітчизняні товари стали все більше витіснятися дешевими зарубіжними товарами. Тому проблема захисту внутрішнього продовольчого ринку від експансії зарубіжних країн стала як одна із важливих в економічній політиці держави. Назріла необхідність розробки і впровадження сукупності заходів спрямованих на захист внутрішнього продовольчого ринку від зовнішньої експансії. Плата за імпорт товарів повинна бути такою, яка б регулювала їх наплив на внутрішній ринок і давала можливість вітчизняним товаровиробникам конкурувати з зарубіжними. По мірі нарощування виробництва сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів, насичення ними місткості внутрішнього ринку, митні платежі повинні зростати до тих розмірів, які б унеможливили конкуренцію зарубіжних товаровиробників з вітчизняними. Потенційні можливості агропромислового комплексу країни настільки великі, що вона здатна наповнити місткість внутрішнього ринку всіма необхідними продовольчими товарами і ще виробляти їх велику кількість для реалізації на зовнішньому ринку.

Важливим напрямом економічної політики повинен стати протекціонізм. Реальні можливості агропромислового комплексу України настільки великі, що недалекому майбутньому вона може стати великим експортером продовольчих товарів на зовнішній ринок. Тому протекціонізм має забезпечити їх проходження на зовнішні ринки, їх пошук повинен вже тепер зайняти особливе місце у зовнішній торгівлі.

В умовах переходу до ринкової економіки вступають в силу її закони Завдання економічної науки полягає ґрунтовного дослідження та розробити наукові основи державної політики. В кожній конкретній галузі економіки вони мають свої особливості. В аграрному секторі, коли земля і всі засоби виробництва стають приватною власністю, предметом купівлі і продажу, коли в силу вступає конкуренція, боротьба за вигідні умови виробництва продукції і її збуту, коли вирішальне значення у стимулюванні розвитку виробництва набувають гроші, ціни, прибутки розвиток аграрного сектору набуває особливого характеру і змісту. Роль і значення економічної політики держави полягає в тому, щоб усі ринкові регулятори розвитку аграрного сектору економіки спрямувати в такому руслі, який забезпечував би найкращі економічні умови для його прискореного виходу із кризової ситуації, розширеного відтворення стабільного нарощування продукції землеробства і тваринництва, продовольчих товарів та підвищення життєвого рівня населення. Однак здійснення намічених програм переходу до ринкової економіки вимагає насамперед точного визначення до якої ринкової економіки ми повинні рухатися. Слід підкреслити, що товарне виробництво і ринок розвиваються тисячоліттями - з моменту виникнення загального вартісного еквіваленту, тобто від появи на світ грошової одиниці до сучасного динамічного ринку. Не зважаючи на економічні кризи занепаду і стагнації, ринкова економіка вивела багато країн світу в числа економічно найбільш розвинених. США, Японія, Китай, країни Західної Європи і навіть деякі країни третього світу досягли найбільшого економічного злету. Вивчення їх досвіду матиме важливе значення і для нашої країни. Ринкові відносини, які включають обіг товарів, капіталів, валютних ресурсів, праці, природних багатств стали найбільш стимулюючим чинником розвитку економіки цих країн. Тому перехід до ринку є цілком оправданим. Однак ринок не може розвиватися стихійно. У всіх державах в яких ринкова економіка дала найбільші результати держава управляла ринком. В арсеналі кожної держави є дуже багато важелів через які вона може стимулювати розвиток товарного виробництва і обіг товарів на ринку. Мистецтво управління ринком полягає в тому, що використовуючи ті чи інші важелі чи регулятори (інвестиції, фінанси, кредити, ціни, податки, митні платежі та інші) держава може стимулювати розвиток товарного виробництва, регулювати товарно-грошові відносини і зовнішньоекономічні зв'язки. Головна економічна функція держави повинна полягати насамперед в управлінні економікою, виробництвом товарів, їх реалізацією на внутрішньому і зовнішньому ринку. Класична теорія ринку і механізми діяння його законів загальновідомі. Однак особливості економіки кожної держави, її природні умови, географічне положення, структура матеріального виробництва, його розміщення і спеціалізація настільки різноманітні, що вимагають розробки нових теоретичних положень, стратегічних концепцій, раціональних рішень стосовно особливостей кожної країни. Україна має свої особливості розвитку економіки, її реформування і виходу із кризової ситуації. які обумовлюють необхідність власної економічної політики, стратегії і тактики економічних реформ і переходу до ринкової економіки. Основна її суть має заключатися в тому, що на основі нових теоретичних положень, досвіду зарубіжних країн забезпечити динамічний і стабільний розвиток нашої країни.