7.3. Органи державної влади на ринку праці України

Державна політика України у сфері зайнятості населення базується на таких принципах:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та націо­нальної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) під­приємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

міжнародне співробітництво в розв’язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Одним із найважливіших принципів є принцип про співробіт­ництво професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління, реалізації якого покликані сприяти координаційні комітети сприяння зайнятості, які можуть створюватись для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості. Координаційні комітети сприяння зайнятості складаються з однакової кількості представників проф­спілок, органів державного управління, власників підприємств чи уповноважених ними органів, підприємців.

Порядок формування координаційних комітетів і організація їхньої роботи визначаються представленими в них сторонами.

З метою реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з:

Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціаль­ної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного  навчання  незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу». До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізо­вані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості.

Послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою безплатно.

Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

У складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайня­тість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, фермерами та іншими робото­давцями.

Оподаткування діяльності підприємств та організацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до законодавства України.

Обов’язки державної служби зайнятості такі:

аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що висуваються до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; подання допомоги громадянам у доборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій чи уповноваженим ними органам у доборі потрібних працівників;

організація, в разі потреби, професійної підготовки та перепідготовки громадян у системі служби зайнятості чи направлення їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяння підприємствам у розвитку та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв’язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і грошової;

участь у підготовці перспективних і поточних державної та територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва й праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;

розробляти та вносити на розгляд місцевих державних адмі­ністрацій пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їхнього працевлаштування;

направляти для працевлаштування на підприємства, в установи та організації всіх форм власності за наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їхньої освіти та професійної під­готовки;

направляти безробітних громадян за їхнім бажанням на оплачувані громадські роботи;

укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності договори з громадянами під час їхнього працевлаштування з попереднім (у разі потреби) професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу в разі переїзду на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;

оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання стипендії в розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

у встановленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти та відкладати їхні виплати;

вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій щодо призупинення на термін до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їхнього наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, спричинених цією відстрочкою в порядку, визначеному законодавством України;

стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов’язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

компенсувати близько 50 % витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню внаслідок змін в організації виробництва та праці, за умови їхнього працевлаштування.

Розміри витрат та джерела їхнього фінансування у випадках, передбачених цим пунктом, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Державний фонд сприяння зайнятості  населення  утворюється з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо:

професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їхньому працевлаштуванні, виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю;

надання безпроцентної позики безробітним для того, щоб вони займалися підприємницькою діяльністю;

створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформа­ційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;

організації додаткових робочих місць у галузях народного господарства;

утримання працівників служби та інших витрат, пов’язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю;

відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних із достроковим виходом працівників на пенсію.

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок:

асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України;

зборів на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підпри­ємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Розпорядником коштів державного фонду сприяння зайнятості є державна служба зайнятості. Розподіл коштів державного фонду сприяння зайнятості населення на поточний рік і звіт про використання їх за минулий рік затверджуються Кабінетом Міністрів України разом з державною програмою зайнятості населення.

Положення про Державний фонд сприяння зайнятості населення затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

Міністерство праці та соціальної політики України

 

Міністерство праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, координує діяльність щодо реалізації державних і регіональних соціальних програм, налагодження соціального парт­нерства.

Мінпраці України підпорядкований Комітет по нагляду за охороною праці.

Мінпраці України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про нього.

Мінпраці України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблює пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійс­нює систематичний контроль за їхньою реалізацією.

Основними завданнями Мінпраці України є:

розроблення, обґрунтування, координування та контролювання виконання соціальних програм з питань зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення і соціального обслуговування населення, народонаселення, забезпечення соціально-трудових прав жінок, молоді;

прогнозування розвитку соціальної сфери на основі аналізу життєвого рівня населення та підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення;

сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості та конкурентоспроможності робочої сили;

керівництво діяльністю державної служби зайнятості, запровадження заходів, пов’язаних із регулюванням ринку праці та трудової міграції, здійснення контролю за раціональним використанням коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

розроблення та вдосконалення механізму державного регулювання рівня життя населення;

розроблення та здійснення заходів з метою посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; розроблення й затвердження міжгалузевих норм і нормативів праці;

розроблення пропозицій щодо формування державної полі­тики у сфері соціального страхування населення та координація роботи з її реалізації;

координація діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на регулювання праці, проведення консультацій і організація співробіт­ництва у цьому напрямі з об’єднаннями профспілок і власників, сприян­ня розв’язанню соціально-трудових проблем на основі принципу соці­ального партнерства, участь в укладанні колективних договорів, угод;

надання консультаційних послуг під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), проведення підготовчої роботи для укладання колективних договорів, угод між галузевими проф­спілками і об’єднаннями підприємств, сприяння їхньому співробіт­ництву в поліпшенні організації та умов праці, розв’язання проблем соціального розвитку трудових колективів, узагальнення практики укладання колективних договорів, угод;

здійснення заходів щодо зміцнення міжнародного співробіт­ництва у сфері соціально-трудових прав громадян, налагодження постійних зв’язків з Міжнародною організацією праці, підготовка пропозицій щодо приведення актів законодавства України у відповідність із міжнародними трудовими нормами, вивчення та узагальнення міжнародного досвіду регулювання трудових відносин і зайнятості населення, його соціального захисту та поліпшення умов праці, підготовка пропозицій щодо використання цього досвіду на національному рівні;

участь у підготовці та реалізації міжнародних угод, пов’я­заних з трудовою міграцією, захистом прав працівників-мігрантів;

комплексне управління охороною праці, здійснення державного нагляду за дотриманням у процесі трудової діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

організація та здійснення моніторингу у сфері праці, зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, пенсійного забезпечення та соціального обслуговування населення.

Мінпраці України відповідно до покладених на нього завдань здійснює такі основні функції:

1) у сфері зайнятості населення та регулювання ринку праці:

вивчає стан використання трудових ресурсів і розвитку процесів, що відбуваються на ринку праці та у сфері професійного навчання, складає на цій основі прогнози щодо регулювання ринку праці й
зайнятості;

сприяє працевлаштуванню населення, розроблює заходи, спрямовані на запобігання масовому безробіттю, що виникає внаслідок структурних змін в економіці, та забезпечує соціальний захист громадян, які тимчасово не працюють;

запобігає перетворенню безробіття в довгострокове та застійне, сприяє швидкому працевлаштуванню безробітних;

складає прогнози щодо створення робочих місць за сферами і галузями економіки, задоволення потреби підприємств, установ і організацій у працівниках;

сприяє створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці;

готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

визначає обсяги й напрями професійної підготовки, підви­щення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних з підприємств, установ і організацій працівників і незайнятого населення;

здійснює методичне й організаційне забезпечення професійної підготовки та перепідготовки вивільнюваних з підприємств, установ і організацій працівників та незайнятого населення;

регулює міжрегіональний перерозподіл робочої сили в межах національного ринку праці, забезпечує державну підтримку високої мобільності робочої сили;

бере участь у розробленні мобілізаційних заходів і бронюванні військовозобов’язаних;

разом із зацікавленими центральними органами виконавчої влади готує пропозиції щодо формування державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції, розроблює механізм соціаль­ного, економічного та правового захисту громадян, які від’їжд­жають працювати за кордон за наймом, здійснює координацію та інформаційне забезпечення діяльності органів, що займаються питаннями міграції на місцях;

забезпечує надання консультацій та проведення переговорів з міжнародними організаціями й відповідними органами зацікавлених іноземних держав з метою підготовки дво- і багатосторонніх угод, що визначають обсяг, порядок і умови, а також принципи прийняття на роботу в Україні та направлення до відповідних іноземних держав робочої сили;

здійснює заходи щодо розвитку державної служби зайнятості, вдосконалення її організаційної структури та зміцнення матеріа­льно-технічної бази, бере участь в удосконаленні системи обліку, звітності та державної статистики у сфері зайнятості населення та використання трудових ресурсів;

контролює використання державною службою зайнятості всіх рівнів коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

2) у сфері регулювання рівня життя населення, соціальних гарантій і демографії:

аналізує й прогнозує життєвий рівень населення та демографічну ситуацію, бере участь у розробленні програм народонаселення, опрацьовує і вносить пропозиції щодо соціального страхування, вдосконалення системи соціального захисту громадян;

разом з відповідними центральними органами виконавчої влади готує пропозиції щодо визначення розміру прожиткового міні­муму та розміру вартісної величини межі малозабезпеченості та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

вносить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення системи подання соціальної допомоги, компенсаційних виплат і пільг, забезпечення захисту доходів населення від інфляції. Бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення оподаткування доходів фізичних осіб;

3) у сфері оплати, нормування та стимулювання праці:

розроблює пропозиції щодо формування державної політики у сфері організації, нормування, оплати і стимулювання праці, здійснює організаційні заходи, спрямовані на забезпечення реалізації цієї політики;

готує та подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо встановлення гарантованого державою розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій в оплаті праці;

розроблює й подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо: вдосконалення умов оплати праці працівників установ і організацій бюджетної сфери; грошового забезпечення військовослуж­бовців і осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів; удосконалення умов оплати праці керівників підприємств з державною формою власності та працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету; визначення умов оплати праці та мате­ріального забезпечення громадян, які направляються для роботи в організаціях України за кордоном;

затверджує в установленому порядку умови й розміри оплати праці працівників окремих установ і організацій, що фінансуються з бюджету;

готує пропозиції щодо договірного регулювання оплати праці на основі соціального партнерства;

готує пропозиції щодо вдосконалення організації та нормування праці;

подає організаційно-методичну допомогу підприємствам і організаціям незалежно від форм власності у впровадженні прогресивних форм організації, нормування та оплати праці;

4) у сфері регулювання соціально-трудових відносин:

організовує на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладання генеральної угоди; забезпечує контроль за реалізацією цієї угоди міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями;

узагальнює практику укладання колективних договорів, галузевих і регіональних угод, готує пропозиції щодо вдосконалення, здійснює реєстрацію, облік, зберігання галузевих і регіональних угод і доповнень до них;

забезпечує посередництво та надання консультацій для вирішення спірних питань у разі розв’язання колективних трудових конфліктів і проведення переговорів під час укладання угод між профспілками і роботодавцями, сприяє їхньому співробітництву та взаєморозумінню;

розроблює й затверджує тарифно-кваліфікаційні характеристики професій працівників або погоджує галузеві тарифно-кваліфікаційні характеристики, розроблювані відповідними органами управління;

готує пропозиції щодо внесення змін і доповнень до Державного класифікатора професій;

5) у сфері умов і охорони праці:

здійснює державну експертизу умов праці та визначає порядок і контролює якість атестації робочих місць за умовами праці та їхньою відповідністю нормативним актам про охорону праці;

готує висновки та пропозиції щодо змін у списках № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пенсію за віком на пільгових умовах, і у списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими та особливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку й скорочений робочий день;

бере участь у розробленні критеріїв і показників визначення умов праці, згідно з якими надаються пільги та компенсація за роботу в несприятливих умовах праці;

контролює виконання актів законодавства щодо оплати праці й надання трудових пільг внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

бере участь у визначенні переліку робіт з важкими, шкід­ливими та особливими умовами праці, на яких забороняється застосовувати працю жінок і підлітків;

розглядає й затверджує диференційовані тарифи соціального страхування підприємств залежно від небезпечності, шкідливості та важкості робіт, стану інших факторів умов праці;

здійснює комплексно управління охороною праці та забезпечує профілактику травматизму невиробничого характеру на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі, розроблює за участю міністерств, інших органів виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

6) у сфері пенсійного забезпечення:

готує пропозиції щодо формування державної політики у сфері пенсій­ного забезпечення, вдосконалення чинного пенсійного законодавства;

розроблює разом з іншими центральними органами виконав­чої влади проекти актів законодавства з питань пенсійного забез­печення;

організовує роботу підвідомчих органів, пов’язану з пен­сійним забезпеченням, взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення;

розроблює пропозиції щодо вдосконалення пенсійного забезпечення, пов’язаного з особливими умовами праці;

разом з Пенсійним фондом України бере участь в організації роботи, пов’язаної з виплатою пенсій громадянам, які перебувають за межами України, в порядку, передбаченому законодавством і міжнародними договорами України;

координує свою роботу з організації пенсійного забезпечення з Пенсійним фондом України, взаємодіє з ним у вирішенні питань щодо дотримання, вдосконалення, практичного застосування законодавства про пенсійне забезпечення, організації виплати пенсій, контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, налагодження міжнародного співробітництва у сфері пен­сійного забезпечення; сприяє Пенсійному фонду України у виконанні покладених на нього завдань та надає необхідну інформацію з питань, що належать до компетенції Пенсійного фонду України;

сприяє розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення;

7) у сфері соціального захисту населення:

розроблює пропозиції щодо формування державної політики у сфері соціального захисту непрацездатних малозабезпечених громадян, ветеранів війни і праці, забезпечення протезування, соціальної реабілітації та обслуговування інвалідів;

бере участь в опрацюванні пропозицій щодо формування державної політики у сфері соціального захисту сім’ї, жінок і дітей; проводить експертизу актів законодавства, що стосуються інтересів непрацездатних малозабезпечених громадян, зокрема ветеранів війни та праці, інвалідів, сімей з дітьми, жінок;

організовує матеріально-побутове, культурне та медичне обслуговування громадян, які перебувають у будинках-інтернатах (пансіонатах) для громадян похилого віку та інвалідів, в інших закладах Мінпраці України, разом з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями розроблює комплекс заходів, спрямованих на розширення мережі таких закладів і зміцнення їхньої матеріально-технічної бази, забезпечує розвиток підсобних сільських господарств і лікувально-виробничих (трудових) майстерень (цехів, дільниць) у будинках-інтернатах (пансіонатах) і розширення їхньої кооперації з виробничими під­приємствами; розроблює та затверджує типові положення про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку та інвалідів, відділень соціальної допомоги вдома, територіальні центри соціального обслуговування інвалідів, пенсіонерів, самотніх громадян похилого віку;

сприяє розвитку системи професійної та соціальної реабі­літації інвалідів, їхнього працевлаштування, створенню й розвитку спеціалізованих підприємств з використанням праці інвалідів, надомних видів праці та інших форм зайнятості; організовує роботу, пов’язану з професійним навчанням і перекваліфікацією інвалідів;

координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення доступності об’єктів соціальної інфраструктури для інвалідів та осіб похилого віку, створення промислової бази для виробництва спеціальних видів виробничого і побутового обладнання та пристосування, що полегшують побут і працю цієї категорії громадян;

визначає порядок забезпечення населення протезно-ортопе­дичними виробами, проводить роботу, спрямовану на збільшення виробництва і вдосконалення технології виготовлення цих виробів, а також поліпшення їхньої якості;

вивчає стан матеріально-побутового забезпечення та потреби різних груп самотніх непрацездатних громадян і готує відповідні пропозиції, вживає заходів щодо створення спеціалізованих служб для надання їм соціальних та інших послуг, сприяє взаємодії відповідних структур місцевих органів виконавчої влади з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності в розв’язанні проблем цих громадян;

організовує та координує роботу з матеріально-побутового обслуго­вування пенсіонерів, інших соціально незахищених громадян, надання цільової грошової, гуманітарної та натуральної допомоги таким особам;

організовує та координує роботу з надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг;

контролює роботу, пов’язану з наданням інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих військовослужбовців, сім’ям з дітьми та іншим громадянам установлених законодавством пільг, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з цих питань;

сприяє роботі громадських і релігійних об’єднань, благодійних фондів, окремих громадян, спрямованій на соціальний захист, подання допомоги пенсіонерам, іншим соціально незахищеним громадянам;

8) у сфері співробітництва з іноземними державами й між­народними організаціями:

за дорученням Кабінету Міністрів України бере участь у визначенні напрямів установлення міжнародних зв’язків у сфері праці, зайнятості й соціального захисту населення, а також розроблює і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розвитку цих зв’язків;

установлює контакти з державними органами іноземних держав у сфері праці, зайнятості та соціального захисту населення та представляє інтереси України, бере участь у підготовці проектів міжнародних договорів, угод і програм співробітництва в розв’язанні соціально-трудових проблем;

вносить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо рати­фікації Україною міжнародних конвенцій та інших міжнародних актів про працю, зайнятість і соціальний захист населення, готує щорічні доповіді для міжнародних організацій про виконання поло­жень ратифікованих конвенцій;

підтримує постійні зв’язки з Міжнародною організацією праці, Міжнародною асоціацією соціального забезпечення, Фондом ООН у сфері народонаселення та іншими міжурядовими й неурядовими міжнародними організаціями у сфері праці, зайнятості, демографії та соціального захисту населення, забезпечує участь України в їхній діяльності;

вивчає та узагальнює міжнародний досвід регулювання трудових відносин, зайнятості та соціального захисту населення;

організовує проведення експертизи актів законодавства та концепцій із соціально-трудових питань щодо їхньої відповідності міжнародним нормам і світовому досвіду;

здійснює методичне керівництво роботою з питань охорони праці на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;

веде інформаційно-роз’яснювальну роботу через газети, журнали та інші засоби масової інформації, проводить видавничу діяль­ність; виконує інші функції, передбачені законодавством України.

Мінпраці України має право:

здійснювати контроль за виконанням міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади законодавства про працю, зайнятість і соціальний захист населення та вносити їм пропозиції щодо припинення дії наказів і рішень з цих питань, якщо вони суперечать чинному законодавству, а в необхід­них випадках вносити відповідним органам пропозиції щодо їх­нього скасування;

державний контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності здійснює Державна інспекція праці Мінпраці України, яка діє на основі положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) до розгляду питань, що належать до його компетенції;

одержувати безоплатно в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи та матеріали, а від органів державної статистики — статистичні дані, потрібні для виконання покладених на нього завдань;

роз’яснювати в межах повноважень, визначених законодавством, положення актів законодавства з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення;

скликати в установленому порядку конференції, семінари та наради з питань, що належать до його компетенції; провадити інформаційну та видавничу діяльність; безпосередньо взаємодіяти з компетентними органами інших держав та укладати з ними на дво- і багатосторонній основі договори (угоди) з питань, що належать до компетенції Мінпраці України;

притягати до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Працівники Мінпраці України мають право під час виконання своїх службових обов’язків безперешкодно відвідувати в установленому порядку підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, ознайомлюватися зі звітами, статистичними та іншими матеріалами з питань, що належать до компетенції Міністерства.

Мінпраці України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав.

Мінпраці України в межах своїх повноважень на основі актів законодавства та на їхнє виконання видає накази, організовує і контролює їхнє виконання.

Нормативно-правові акти Мінпраці України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Рішення Мінпраці України з питань праці, зайнятості та соціального захисту населення, видані в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, фізичними особами-підприємцями та громадянами.

Мінпраці України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Мінпраці України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України.

Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства.

Міністр розподіляє обов’язки між своїми заступниками, затверджує положення про структурні підрозділи Мінпраці України, визначає ступінь відповідальності заступників, а також керівників структурних підрозділів.

Міністр здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності та несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінпраці України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників Мінпраці України.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінпраці України, представники громадських організацій. Членів колегії затверджує та увільняє від обов’язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами Мінпраці України.

З метою розгляду наукових рекомендацій, пропозицій щодо основних напрямів діяльності Мінпраці України, обговорення найважливіших програм і вирішення інших питань у Міністерст­ві може утворюватися наукова рада з учених і висококваліфіко­ваних фахівців. Склад наукової ради й положення про неї затвер­джує Міністр. У Мінпраці України з урахуванням специфіки його діяль­ності можуть створюватися й інші дорадчі та консуль­тативні органи. Склад цих органів і положення про них затвер­джує Міністр.

Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центрального апарату Мінпраці України затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру і штатний розклад центрального апарату Мінпраці України затверджує Віце-прем’єр-міністр України. Мінпраці України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

 

Державна інспекція праці Міністерства праці

 

Державна інспекція праці Міністерства праці здійснює держав­ний контроль за дотриманням законодавства про працю на підприєм­ствах, в установах, організаціях незалежно від .форм власності.

Державна інспекція складається з головної державної інспекції праці, що є структурним підрозділом центрального апарату Мінпраці, та територіальних державних інспекцій праці в областях, містах Києві та Севастополі, які відповідно входять до складу управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Територіальні інспекції мають у своєму складі районних, міських (у містах обласного підпорядкування) державних інспек­торів праці. У містах з населенням понад 500 тис. чоловік може створюватися структурний підрозділ територіальної інспекції. Територіальні інспекції провадять свою діяльність під керівництвом головної інспекції.

Керівником державної інспекції є Головний державний інспектор праці — заступник Міністра праці. Керівником територіальної інспекції є Головний державний інспектор праці області, міст Києва та Севастополя.

Керівники територіальних інспекцій та їхні заступники призначаються на посаду та звільняються з посади головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за поданням начальників управлінь праці та зайнятості населення області, управлінь праці та зайнятості міст Києва і Севастополя, погодженим з Головним державним інспектором праці — заступником Міністра праці.

Працівники територіальних інспекцій призначаються на посаду і звільняються з посади начальниками управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій за поданням Головного державного інспектора праці області, міст Києва та Севастополя.

Державна інспекція у своїй діяльності керується Конституцією України, Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положенням про неї та наказами Міністерства праці.

Територіальні інспекції керуються також розпорядженнями голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Державна інспекція здійснює контроль за дотриманням законодавства про працю з таких основних питань:

про трудовий договір і ведення трудових книжок; про робочий час і час відпочинку; про оплату праці, гарантії та компенсації;

про укладання та виконання галузевих і регіональних угод, колективних договорів;

про трудові відносини в разі банкрутства та приватизації підприємств;

про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків;

про працю жінок, молоді, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту;

про трудову дисципліну і матеріальну відповідальність працівників; про виплату працівникам допомоги з фонду державного соціального страхування.

Свою діяльність державна інспекція здійснює у взаємодії з органами державного управління охороною праці, податковою інспекцією, правоохоронними органами, місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, профспілков­ими об’єднаннями, представниками сторін, які підписали галузеві, регіональні угоди та колективні договори.

Державна інспекція контролює виконання законодавства про працю проведенням перевірок підприємств: планових; за дорученням Головного державного інспектора праці, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також за пропозицією правоохоронних органів, податкової інспекції, органів місцевого самоврядування, профспілкових та інших об’єднань громадян.

Державна інспекція відповідно до покладених на неї завдань:

а) контролює дотримання законодавства про працю на під­приємствах, вимагає усунення виявлених порушень;

б) вносить на розгляд власника (керівника) підприємства або уповноваженого ним органу, органів державної виконавчої влади пропозиції, спрямовані на усунення та попередження порушень законодавства про працю, а в необхідних випадках доводить їх до відома органів прокуратури;

в) складає у випадках, передбачених законодавством, протоколи про адміністративні правопорушення вимог законодавства про працю;

г) сприяє організації правового навчання власників (керів­ників) підприємств або уповноважених ними органів і проведенню роз’яс­нювальної роботи щодо законодавства про працю;

д) веде прийом громадян, розглядає листи, заяви, скарги громадян, підприємств з питань дотримання законодавства про працю. При цьому посадові особи державної інспекції не виступають як посередники чи арбітри під час розгляду індивідуальних трудових спорів, зберігають конфіденційність джерела інформації (скарги) про порушення законодавства про працю.

Головна інспекція крім зазначених функцій:

а) визначає головні напрями та пріоритети діяльності територіальних інспекцій, порядок подання ними звітності, подає їм необхідну організаційну і методичну допомогу, вивчає практику та узагальнює досвід їхньої роботи;

б) скасовує необґрунтовані рішення територіальних інспекцій щодо порушень законодавства про працю, розглядає скарги на дії працівників державної інспекції;

в) узагальнює встановлену звітність територіальних інспекцій про їхню діяльність і готує зведені доповіді про діяльність державної інспекції;

г) аналізує дотримання законодавства про працю, готує пропозиції щодо його удосконалення.

Головний державний інспектор праці — заступник Міністра праці керує діяльністю головної та територіальних інспекцій, несе персональну відповідальність за виконання покладених на інспек­цію завдань і здійснення нею своїх функцій, у межах своїх повноважень видає накази, обов’язкові для виконання.

Посадовим особам державної інспекції надається право:

а) безперешкодно відвідувати підприємства з метою контролю за дотриманням законодавства про працю;

б) ознайомлюватися з документами та одержувати від міністерств, інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку й звітності та інформацію з питань дотримання законодавства про працю, інші документи й відомості, потрібні для виконання інспекцією своїх завдань;

в) у разі виявлення порушень законодавства про працю надавати власникові (керівникові) підприємства або уповноваженому ним органу приписи про їхнє усунення. Приписи посадових осіб інспекції підлягають обов’язковому виконанню з повідомленням у місячний термін про вжиті заходи;

г) ставити перед власниками (керівниками) підприємств або уповноваженими ними органами питання про накладання стягнення на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про працю та зайнятість населення.

Посадові особи державної інспекції зобов’язані:

забезпечувати якісне проведення перевірок щодо дотримання законодавства про працю, об’єктивність їхніх результатів;

подавати допомогу підприємствам у вирішенні питань, пов’яза­них із застосуванням законодавства про працю, організацією право­вого навчання працівників;

зберігати державну, службову та комерційну таємницю, отриману під час здійснення своїх посадових повноважень, не пові­домляти підприємствам відомостей щодо осіб, які звернулися до них із заявою, скаргою, якщо цього вимагає заявник;

проводити роботу з роз’яснення та пропаганди законодавства про працю, аналізувати його застосування.

Дії працівників державної інспекції можуть бути оскаржені до вищої посадової службової особи або до вищого органу державної інспекції та до суду в порядку, встановленому законодавством.

Головна та територіальні інспекції утримуються за рахунок передбачених для цієї мети бюджетних коштів.

Розглянуті органи державної влади є інститутами інфраструк­тури на ринку праці. Крім них до інститутів інфраструктури належать: пенсійний фонд; відділи (управління) праці та соціальної політики в областях і містах; Комітет по нагляду за охороною праці; Генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори; фонд соціального страхування; міграційні служби; комерційні кадрові агентства — нове явище в сфері обслуговування кадрової роботи в Україні, — які виникли внаслідок виокремлення функцій добору провідного персоналу (керівників і спеціалістів) в особливий ряд інфраструктурних організацій; державний фонд сприяння підприєм­ництву; фонди милосердя; центри підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.