7.4. Підприємництво як різновид творчої діяльності
7.4. Підприємництво як різновид творчої діяльності
Часто підприємницьку діяльність пов’язують з ризиком. Але ризик можна зменшити або звести до нуля, якщо суб’єкт підприємницької діяльності має певні знання. Саме наявність таких знань пояснює те, чому певний тип процесу конкуренції між приватними володарями засобів виробництва виконує найважливішу суспільну функцію пошуку і комунікації. Приватна власність в умовах всебічної демократії робить можливим соціально-пізнавальний процес, який проходить через передачу інформації про ціни. При ціноутворенні враховується інформація про споживчий попит та альтернативні можливості виробництва. Саме таким чином ціни відбивають відносні потреби в різних товарах і послугах. Ціни як показники потреб інформують людей, які приймають рішення, про порівняльну вартість альтернативних проектів, про можливість знайти найкорисніший варіант дії. Через прибуток учасники ринкового процесу пізнають можливості вдосконалення соціальних координацій, а через збитки вони отримують попередження про безперспективні альтернативи. Ціни забезпечують комунікацію між відірваними один від одного споживачами й виробниками, дають їм можливість досягти більшої гармонії у своїх діях.
Ринкові комунікації — продовження відкритих інформаційних комунікацій. Ринок є комунікативним процесом, котрий потребує свободи для виконання пошукової функції. Конкуренція, як правило, відсіває найменш ефективні засоби виробництва так само, як відкрита наукова або політична полеміка відкидає найбільш слабкі аргументи. Ринкові комунікації породжують нове знання. При цьому отримання знання не обов’язково залежить від здібностей індивідуума, а швидше від способів, якими люди взаємодіють. Творча сила має як джерело дії людей, що схиляють інших людей ненасильницькими засобами у бік тих або інших суспільних результатів. Той, хто поважає автономію інших суб’єктів, бере участь у творчому процесі пошуку або за допомогою аргументів, або за допомогою системи винагород.
Сучасний американський економіст Д. Лавой у статті «Гласність і проблема знання: переосмислення економічної демократії»[1] запроваджує у науковий обіг поняття «малої демократії» як типу поведінки учасників діалогу: чим більше спілкування між людьми орієнтоване на взаєморозуміння, тим демократичнішою є група, де цей діалог відбувається. Будь-яка організація, в якій люди спілкуються один з одним (фірма, науковий колектив, редколегія, бригада, торговий ринок, правління банку, рада директорів корпорації тощо), можуть бути прикладами прояву «малої демократії». Її ознаками є відкритість, незавершеність, автономія, публічність.
Якщо розглядати науковий пошук як прояв «малої демократії», то можна констатувати, що демократія підвищує інтелектуальні можливості вчених. Річ не тільки в тому, що відкритість демократичного діалогу дає їм змогу вчитися один у одного, а ще й у тому, що відкритість стає двигуном соціального навчання, в процесі якого з’являються певні суспільні інститути, організації, механізми і традиції сприяння творчості. Вчений у наш час не є розумнішим, ніж Леонардо да Вінчі, але на відміну від нього він має доступ до всіх знань, накопичених суспільством. Відкрите демократичне суспільство дає нам можливість постійно перевіряти і вдосконалювати все багатство знань, що є в його розпорядженні.
Л. фон Мізес і Ф. А. фон Хайєк поширюють на економіку цінності, характерні для «малої демократії». Так вони приходять до розуміння системи вільного ринку в контексті демократії. Відкритості в мовному діалозі відповідає в царині економіки принцип вільного виходу на ринок; незавершеності будь-якого діалогу відповідає відносна незавершеність будь-якої економічної діяльності; право недоторканності приватної власності спрямовано на захист автономії суб’єктів ринкового процесу; публічність необхідна для виконання ринком комунікативної функції. Якщо ми хочемо поширити принципи «малої демократії» на економіку, то повинні визнати свободу будь-яких добровільних економічних контактів. «Економічна демократія» не тільки запозичила фундаментальні цінності демократії в «малої демократії», а й застосувала їх в обміні як на словах, так і діями.
Джерелом інтелектуального розвитку є свобода слова,
а джерелом економічного розвитку є свобода економічної дії. Як наука і мистецтво найкращі результати дають в умовах вільного розвитку, так само й економіка найбільш ефективна в умовах вільного ринку. Обмеження свободи слова, як і обмеження свободи ринку, заважає процесу адекватного навчання і самонавчання суспільства. Тому в умовах обмеження свободи слова і ринку люди отримують неадекватну інформацію, яка приводить їх до неадекватних дій.
Сучасні марксисти відмовились від намагань скасувати ринок. Відтепер вони пропонують створити контрольований ринок. Причому контроль повинна здійснювати демократична держава. Зв’язок між демократією та економікою непрямий: держава регулює ринок, а державу спрямовує демократія. Прибуток визнається як необхідний засіб розрахунків і корисного психологічного стимулу.
Проте й така нова логіка сучасних марксистів не розв’язує «проблему знання», бо розрахунок і стимул не є найважливішими пізнавальними функціями прибутку. Найважливіша роль прибутку не в тому, щоб змусити людей до необхідної поведінки, а в тому, щоб з’ясувати, в чому сутність необхідної поведінки. Взаємодія ринкових сил є джерелом знання про те, які дії найбільш ефективні. Саме тому, коли держава втручається у цей процес, щоб «спрямувати» ринок, вона заважає процесу його саморегуляції.
Аргумент Л. фон Мізеса і Ф. А. фон Хайєка пояснює не тільки те, чому ринок є необхідним, а й те, чому він повинен бути некерованим. Процес, котрий називають ринком, надто складний, щоб ним можна було керувати. Ринком не треба керувати, його треба заохочувати. Ринку потрібні правові й інші інститути сприяння. Політичне керівництво повинне створювати структурні умови для розвитку ринку. А сам розквіт ринку є творчим процесом.
Якщо ринок є комунікаційно-пізнавальним процесом, то він уподібнюється демократичному діалогу. Тому держава має не більше права заважати свободі ринку, ніж свободі слова. Немає смислу в дозованій, частковій свободі слова, творчості, наукового пошуку, як немає смислу в дозованому, частковому ринковому процесі, що охоплює лише окремі галузі господарства або обмежені за розміром капіталу бізнесові структури тощо. Тільки справжня свобода ринку дає можливість соціально-пізнавальним процесам у його межах працювати творчо, з повною силою.