8.6.2. Стан правового регулювання охорони та захисту інформації
У контексті проблематики слід звернути увагу на стан правового регулювання питань захисту інформації, зумовлюваний в Україні такими чинниками:
• нормативною невизначеністю понять та категорій, зокрема на рівні юридичних актів (документів);
• недосконалістю правового регулювання в інформаційній сфері, зокрема у сфері захисту таємниць (крім державної), конфіденційної інформації та відкритої інформації, важливої для особи, суспільства та держави;
• недостатністю нормативно-правових актів і нормативних документів з питань проведення досліджень, розроблення та виробництва засобів забезпечення захисту;
• незавершеністю створення системи сертифікації засобів забезпечення технічного захисту інформації (ТЗІ);
• недосконалістю системи атестації на відповідність вимогам ТЗІ об'єктів, робота яких пов'язана з інформацією, що підлягає технічному захисту;
• недостатньою узгодженістю чинних в Україні нормативно-правових актів та нормативних документів з питань ТЗІ з відповідними міжнародними договорами України.
З аналізу нормативно-правової бази захисту інформації в автоматизованих системах впливає, що в сучасних умовах важливе значення щодо захисту інформаційних відносин надається створенню системи технічного захисту інформації. У публічному праві України під системою ТЗІ розуміють сукупність суб'єктів, об'єднаних цілями та завданнями захисту інформації інженерно-технічними заходами, нормативно-правову та матеріально-технічну базу.
З позиції когнітивного (пізнавального) підходу таке визначення має, на нашу думку, певні недоліки.
У нашому розумінні редакцію визначення категорії "система технічного захисту інформації" слід подати, таким чином у двох аспектах.
Система організації технічного захисту інформації —
це множина комплексних заходів, що здійснюються визначеними в нормативних актах, на основі наявної матеріально-технічної бази, відповідними суб'єктами, об'єднаних цілями та завданнями захисту інформації інженерно-технічними засобами.
Система ТЗІ — це множина інженерно-технічних засобів, що визначають заходи на основі наявної матеріально-технічної бази у суб'єктів, об'єднаних цілями та завданнями захисту інформації у порядку, визначеному у відповідних нормативно-правових документах (законах та підза-конних актах).
З аналізу чинного законодавства та підзаконних нормативних актів можна зробити узагальнення, що в Україні є національна система правового регулювання захисту інформації в автоматизованих системах. Правову основу забезпечення захисту інформації в Україні як інституції права становлять Конституція України, Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, закони України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про державну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", інші нормативно-правові акти, в тому числі міжнародні договори України (які відповідним чином ратифіковані Україною), що стосуються сфери інформаційних відносин.
Критичний підхід щодо аналізу Концепції технічного захисту інформації, як нормативно-правового акта (документа) свідчить про невідповідність його назви (форми) та змісту. По суті, цей документ становить собою не систему, а звичайну сукупність норм. У ньому йдеться не стільки про організацію інженерно-технічного захисту (організаційно-технічні заходи), скільки про організаційно-управлінські та організаційно-правові заходи.
Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що проблематика захисту інформації в автоматизованих системах у науці й практиці України перебуває на стадії становлення і потребує ґрунтовного наукового забезпечення, зокрема систематизації, в тому числі на рівні організаційно-правового аспекту.
У зв'язку з цим є потреба формування комплексної наукової дисципліни теорії організації (тектології) інформаційної безпеки, а в її складі — субінституту захисту інформації в автоматизованих системах.