ПІСЛЯМОВА

ПІСЛЯМОВА

Політичні режими змінюються в лічені дні або навіть за години. Історія людства дає безліч таких прикладів. Однак падіння комунізму в Східній Європі і розпад Радянського Союзу не можна назвати зміною політичного устрою. Ми були свідками краху суспільно-по­літичного ладу, економічної системи, способу життя, ідеології і духо­вних цінностей. На очах зникає цілісна, хоч дуже своєрідна цивіліза­ція.

Помилкою було б твердити, що комунізм перемагав лише завдя­ки грубій силі. Сила комуністів полягала також у тому, що вони про­понували просте розв'язання важких соціально-економічних про­блем. Саме через це їхні аргументи ставали переконливими для тих людей, хто бажав якнайшвидше позбутися безправ'я і злиденності. Вже потім, спираючись на "розпропаговані" маси, вожді зміцнювали свій вплив в державі та суспільстві шляхом нещадного винищення незгодних, у тому числі й у власному середовищі. Диктатура, якій не можна було протистояти, нав'язувалася суспільству засобами держа­вного терору, пропаганди, виховання й освіти. За цих умов крах ко­муністичної системи міг відбутися тільки як саморуйнування та як наслідок програшу в конкурентній боротьбі з іншими соціальними системами. Це трапилося лише після багатьох десятиліть соціального гниття, коли виявилися вичерпаними внутрішні резерви системи, яка суперечила природним інтересам людини.

Труднощі посткомуністичних країн цілком закономірні. Попере­дній спосіб життя залишив по собі випалене соціальне середовище. Творення зв'язків, заснованих на ринкових відносинах, відбувається надто повільно. Для мільйонів людей входження в ринок обернулося болючим актом, пов'язаним зі зміною професії, падінням заробітків, втратою упевненості в завтрашньому дні. Так звані бюджетники пер­шими відчули на собі тяжкі наслідки фактичного банкрутства держа­ви.

Україна належить до числа країн, в яких перехід від командної економіки до ринкової, від "атомізованого" суспільства до громадян­ського здійснюється особливо важко. Це пов'язано з тривалістю існу­вання тоталітарного ладу на основній території України (три поко­ління), а також з надзвичайними масштабами репресій, яких зазнало населення України в ході її радянізації в сталінську добу.

В жодному разі труднощі перехідного періоду не слід ототожню­вати з труднощами існування в соціально орієнтованому ринковому середовищі або з вадами демократичного устрою. Вони є спадщиною тоталітарного минулого. Мільйони людей, які тепер мають можли­вість виїхати за кордон, можуть самостійно оцінити рівень і якість життя в інших країнах.

Хоч і повільно, але ми долаємо відстань, що відділяє нас від су­сідів на Заході. Зроблене вселяє оптимізм. Українська держава посту­пово утверджується в колі європейських країн як рівноправний парт­нер. Досить непростими є наші відносини з сучасною Росією — краї­ною, яка вважає себе правонаступницею Російської імперії і Радянсь­кого Союзу.

Українсько-російські взаємини обтяжені багатьма деструктивни­ми суперечностями та проблемами, що обумовлені процесами стано­влення нової державної ідентичності як України, так і самої РФ. РФ так чи інакше має позбутися імперського комплексу, а Україна — комплексу меншовартості.

Цілісний погляд на весь комплекс взаємовідносин України і Росії дає підстави вважати, що відкрита конфронтація цих держав у майбу­тньому навряд чи матиме місце. Зрозуміло, час від часу приховане протистояння може загострюватися (особливо в економічній сфері). Однак Росія та Україна самою історією приречені на тісне співробіт­ництво — тут і сусідство, і спорідненість народів, і величезна кіль­кість росіян, які проживають в Україні, і багато українців, які є грома­дянами РФ, і занадто інтегровані економічні зв 'язки.

Розвиток доцільних зв'язків і відсікання фальшивих, створення надійного механізму стабілізації міждержавних взаємовигідних від­носин — вихідна засада в політиці Української держави на перспек­тиву.