Розділ 15. Форми розрахунків у процесі господарської діяльності

Розділ 15. Форми розрахунків у процесі господарської діяльності

15.1. Розрахункові операції суб’єктів господарювання

15.2. Форми розрахунків

15.3. Розрахункові документи

Господарська діяльність суб’єктів підприємництва здійснюється через відносини куплі-продажі з постачальниками ресурсів (іншими суб’єктами господарювання, працівниками, власниками та державою) і покупцями товарів (іншими суб’єктами господарювання, працівниками, власниками та державою). Суб’єкт господарювання є одночасно покупцем і продавцем.

Розрахунки між суб’єктами господарювання, населенням і державою можуть здійснюватися за допомогою грошей, проведення заліків взаємної заборгованості та передачі активів.

Рис. 15.1. Суб’єкти та об’єкти (способи) розрахунків при здійсненні господарської діяльності

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Готівкові розрахунки здійснюються через касу підприємства готівковими грошовими коштами і, як правило, для обслуговування населення – виплати заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги тощо. Суб’єкти господарювання зобов’язані зберігати свої кошти на рахунках в банках, через які вони повинні здійснювати між собою розрахунки.

Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках в банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника (покупця) і переказуються на рахунок отримувача коштів (продавця).

Грошовий оборот кожного суб’єкта господарювання пов’язаний з такими напрямками:

забезпечення процесу підприємницької діяльності (закупівля товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, виплата заробітної плати тощо);

реалізація товарів, продукції, робіт, послуг, тобто відшкодування витрат і формування доходів;

сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів;

отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який повністю здійснюється через банківські установи, в яких відкрито рахунки суб’єктів підприємницької діяльності. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися: платіжними дорученнями, платіжними вимогами – дорученнями, чеками, акредитивами.

Платіжне доручення – форма безготівкових розрахунків, за якою клієнт видає своєму банкові письмове доручення про перерахування іншому суб’єкту певної суми грошей.

Стягнення (списання) з суб’єкта господарювання сум недоїмки до бюджету за податками, штрафів, фінансових санкцій тощо здійснюється за допомогою інкасових доручень (розпоряджень).

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 15.2).

Рис. 15.2. Розрахунки платіжними дорученнями

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) та виписує покупцю рахунок-фактуру і податкову накладну; 2 – покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 3 – банк покупця списує з його рахунка кошти; 4 – банк покупця повідомляє покупця – власника рахунка про списання коштів; 5 – банк покупця передає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 6 – банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 7 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на його рахунок.

Платіжна вимога-доручення характеризується тим, що ініціатива про перерахування грошей тут виходить від одержувача цих коштів, який надсилає вимогу платникові (клієнту банка), а останній, в свою чергу, видає своєму банкові доручення про списання та перерахування цих грошей.

Схему здійснення розрахунків між покупцями і постачальниками за допомогою платіжної вимоги-доручення наведено на рис. 15.3.

Рис. 15.3. Розрахунки платіжною вимогою-дорученням:

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) та виписує покупцю рахунок-фактуру і податкову накладну; 2 – разом з документами на відвантажену продукцію постачальник передає платіжну вимогу-доручення на оплату; 3 – покупець передає платіжну вимогу-доручення в банк, що його обслуговує, для переказу коштів; 4 – банк покупця (платника коштів) списує з рахунка покупця кошти; 5 – банк покупця повідомляє випискою покупця – власника рахунка про списання коштів з його рахунка; 6 – банк покупця передає платіжну вимогу-доручення до банку постачальника; 7 – банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на його рахунок.

Чек (розрахунковий чек) – форма безготівкових розрахунків, що здійснюється за посередництвом видачі письмового розпорядження (чека) володільця рахунку (чекодавця) своєму банку, який обслуговує цей рахунок (банку-емітенту), щодо сплати одержувачеві (чекодержателю) суми грошей, зазначеної в чеку. Розрахункові чеки для здійснення разових операцій видаються банками.

Розрахунки чеками здійснюються за схемою, наведеною на рис. 15.4.

Рис. 15.4. Розрахунки чеками

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) та виписує рахунок-фактуру і податкову накладну; 2 – покупець передає чек постачальнику; 3 – постачальник передає чек у свій банк; 4 – банк постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 – банк платника списує кошти з рахунка покупця товару; 6 – банк платника повідомляє платника про списання коштів; 7 – банк платника переказує банку постачальника відповідні кошти; 8 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 9 – банк постачальника повідомляє постачальника про зарахування коштів на його рахунок.

За акредитивною формою розрахунків банк-емітент (банк платника) за дорученням свого клієнта (платника, або заявника акредитива) відкриває акредитив, який полягає в тому, що виконуючому банку (банку одержувача грошей) у разі виконання одержувачем (бенефіціаром) умов того чи іншого договору, що існує між платником та одержувачем (наприклад, з поставки певної продукції, виконання робіт, надання послуг тощо), надається право списання відповідної суми грошей на користь цього одержувача (бенефіціара). Це один із самих надійних способів розрахунків, бо тут збалансовано ризики як платника, так і одержувача грошей. Мається на увазі ризик втрати або неодержання грошей відповідно.

Схему здійснення розрахунків з використанням акредитиву наведено на рис. 15.5.

Рис. 15.5. Розрахунки з використанням акредитива:

1 – покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 – банк покупця відкриває акредитив (спеціально бронює грошові кошти на оплату товарів); 3 – банк покупця сповіщає покупця про відкриття акредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 – банк постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) та виписує рахунок-фактуру і податкову накладну; 7 – покупець повідомляє банк про виконання умови акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 – банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на його рахунок.

Розрахунки векселями здійснюються між платниками та одержувачами грошей без участі банку. Власне видачу векселя не можна назвати ще здійсненням акту розрахунку. Вексель засвідчує лише безумовне грошове зобов’язання векселедавця (платника) сплатити після настання строку визначену суму грошей володільцю векселя (векселедержателю-одержувачі кошт). Сам же розрахунок при настанні строку платежу по векселю, може здійснюватись готівкою або у безготівковому порядку через оформлення платіжного доручення чи платіжної вимоги-доручення. Підприємницький інтерес банків з обігу векселів лежить поза розрахунковим відношення “векселедавець (боржник) – векселедержатель (кредитор)”. Постать банку тут виникає тоді, коли суб’єкти цього відношення мають намір гарантувати платіж за векселем (авалювання банком векселя), одержати кредит під заставу векселя чи навіть позбутися векселя, отримавши при цьому від банку певну суму грошей (облік векселів).

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателя).

Вексельна форма розрахунків наведена на рис. 15.6, 15.7.

Рис. 15.6. Простий вексельний обіг:

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) та виписує рахунок-фактуру і податкову накладну; 2 – векселедавець (покупець) передає вексель; 3 – покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 – банк покупця списує з його рахунку кошти; 5 – банк покупця повідомляє покупця – власника рахунка про списання коштів; 6 – банк покупця передає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 – банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 – банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на його рахунок; 9 – власник векселя – постачальник (векселедержатель) вручає погашений вексель векселедавцеві (покупцю).

Рис. 15.7. Переказний вексельний обіг:

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) та виписує рахунок-фактуру і податкову накладну; 2 – векселедавець (покупець) передає вексель; 3 – постачальник (векселедержатель) передає банку, що його обслуговує, вексель покупця; 4 – банк постачальника оплачує вексель покупця та зараховує кошти на рахунок постачальника; 5 – банк постачальника стає власником векселя покупця (векселедержатель); 6 – банк постачальника (векселедержатель) передає вексель покупця банку покупця; 7 – банк покупця оплачує вексель покупця та зараховує кошти на рахунок банку постачальника; 8 – банк покупця стає власником векселя покупця (векселедержатель); 9 – покупець сплачує гроші своєму банку (векселедержателю) за виданий вексель постачальнику; 10 – власник векселя банку покупця (векселедержатель) вручає погашений вексель векселедавцеві (покупцю).

Розрахунки за допомогою заліку взаємної заборгованості можуть здійснюватися, коли два підприємства перебувають у постійних господарських зв’язках і кожне з них є одночасно і постачальником, і покупцем одне відносно іншого. Підприємства при відвантаженні товару надсилають один одному, обминаючи банк, розрахункові документи, а у визначені строки складають акт звірення заборгованості. Сторона, у якої виникає заборгованість на користь іншої, складає на підставі акта звірення платіжне доручення про перерахування платіжної суми з її рахунку на рахунок отримувача коштів (рис.15.8).

Рис. 15.8. Розрахунки при здійсненні заліку взаємної заборгованості

1 – підприємство-постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) підприємству-покупцю; 2 – підприємство, що було покупцем, як постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) підприємству, що було постачальником як покупцю; 3 – складається акт звірення взаємної заборгованості між підприємствами; 4 – підприємство-боржник (покупець, постачальник) подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 5 – банк боржника списує з його рахунка кошти; 6 – банк боржника повідомляє власника рахунка про списання коштів; 7 – банк боржника передає платіжне доручення на відповідну суму до банку підприємства – отримувача коштів; 8 – банк отримувача коштів зараховує кошти на його рахунок – отримувача коштів; 9 – банк отримувача коштів повідомляє отримувача коштів про надходження коштів на його рахунок.

Бартер (товарний обмін) – господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) (рис. 15.8).

Рис. 15.8. Розрахунки при бартері (товарному обміні).

1 – постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) та виписує рахунок-фактуру і податкову накладну; 2 – підприємство, що було покупцем, як постачальник відвантажує продукцію продавцю – підприємству, що було постачальником, та виписує покупцю рахунок-фактуру і податкову накладну; 3 – відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) підприємствами одне одному, кожне з яких є одночасно і постачальником, і покупцем одне відносно іншого здійснюється в тотожній сумі.

Якщо операцію назвати бартерною і не закінчити (закрити) її зі сторони покупця в одному звітному податковому періоді (місяць, квартал), то виникають фінансові проблеми в обох учасників бартеру. У того, хто перший відпустив товар, відбувається його відчуження і з’являється дебіторська заборгованість (боржник), одночасно настає податкове зобов’язання (платежі до бюджету) без права на податковий кредит, а також збільшується валовий доход без збільшення валових витрат, що призводить до формування прибутку і платежів з його оподаткування. У того, хто одержав товар, з’являються активи без будь-яких витрат за рахунок кредиторської заборгованості, які збільшують його валовий доход без збільшення валових витрат, формують йому прибуток і платежі з його оподаткування, одночасно настає податкове зобов’язання без права на податковий кредит.